Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 березня, 2012   ▪   Спілкувався: Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

Лесь Подерв’янський: "Людина має ненавидіти все те, чим її набивають у школі, в інституті"

Художник і драматург Лесь Подерв’янський про власну еволюцію і людей, що не змінюються
Матеріал друкованого видання
№ 12 (229)
від 22 березня, 2012
Лесь Подерв’янський: "Людина має ненавидіти все те, чим її набивають у школі, в інституті"

Висмикнути автора з репетиційного процесу виявилося легко: культовий письменник і реномований художник не вдає із себе зірку й поводиться як людина, яка намагається в усьому дістати задоволення від процесу.

У. Т.: Це не перша спроба сценічного втілення твоїх п’єс. Перша була невдалою, друга – «Павлік Морозов» у постановці Андрія Крітенка – відбулася приблизно рік тому. Водночас у мене враження, що твої тексти нібито самодостатні й лише прикидаються п’єсами. Чому тебе тягне весь час у цей бік, у бік сцени?

– Те, що має відбутися, завжди відбувається. Якщо ці речі вже існують чорт знає скільки років, рано чи пізно вони будуть поставлені. Для того, чесно кажучи, нічого не робив, воно якось саме. Я дуже люблю театр у тому сенсі, що мені вельми подобається працювати з Крітенком. Це вже не перша наша робота, колись ми ставили «Оргію» за Лесею Українкою, де я був сценографом. І кайф від творчого спілкування – головна наша мотивація. Ми робимо те, що цікаво нам обом, і тоді випромінюємо таку енергію, що раптом стає цікаво всім. Це взагалі закон творчості такий, інших я не знаю.

Читайте також: Обсценні Евріпіди

У. Т.: У тебе немає внутрішніх ревнощів, що твоя популярність як літератора затуляє тебе як художника?

– Інакше не може бути за визначенням. Основна частина людства мислить вербально. І лише невеличкий прошарок мислить не словами, а образами, а саме художники. І розуміються на цьому тільки вони й невелика купка людей навколо них. Це дуже закрита в собі система. Стати відомим художником майже неможливо, це протиріччя закладено в умовах задачі. Чому людина малює? Просто тому, що не може не малювати, от і все. Слово більш доступне, а отже, завжди переважатиме. Що художника найбільше дратує на виставці? Коли до нього підходять і запитують: «Що ви хотіли сказати своєю роботою?» Що хотів, уже сказав, тільки не словами, воно на слова не перекладається. До речі, на своїй останній виставці в галереї «Колекція» я зробив це окремою фішкою: там біля кожної роботи був пояснювальний текст, що на цій картині намальовано, щоб від мене відчепилися, – читайте! Але робота завжди первинна, а таких текстів я можу написати по 100 для кожної з них.

У. Т.: Я нещодавно дізнався, що творчість Подерв’янського вивчають в університетах окремою темою. Як до цього ставишся?

– Дуже погано. Людина має ненавидіти все те, чим її набивають у школі, в інституті. Я, наприклад, не терпів усю російську й українську літературу, яка була в програмі. І тільки потім, коли подорослішав, почав читати самостійно. Школа тільки прищеплює відразу, тому не хотів би, щоби мене вивчали.

У. Т.: Гадаю, що немає такого журналіста, який не запитував би про наявність табуйованої лексики у твоїх текстах. Ще навіть 10 років тому нецензурне слово, промовлене або написане, тим більше надруковане, викликало певну затримку уваги. Тепер я помітив, що молодь вживає слово «х…» без жодних гальм. А це означає, що заборонена лексика у твоїх творах перестає виконувати свою функцію.

– Щодо непристойностей, то почитай Шекспіра в оригіналі давньоанглійською – там тексти часто-густо теж не призначені для інституту шляхетних дівчат. Це підтвердив мій товариш, британський літературознавець. Для мене це взагалі ніколи не було питанням. Коли описуєш певних персонажів, вони мають розмовляти тією мовою, якою говорять. Мене завжди курвила брехня. Якось під час військової служби я пішов до армійської бібліотеки й попросив почитати книжку про армію. Мені дали якісь оповідання. І там читаю, як до єфрейтора промовляє капітан: «А нє будєтє лі ви любєзни, товаріщ єфрєйтор…» А я знаходжуся всередині цієї армії й знаю, що реальний капітан до реального єфрейтора звертається приблизно так: «Ти п…болт б… на… бистро пашол туда…» У моїх п’єсах авторові не належить нічого, персонажі розмовляють тією мовою, якою говорять, не більше й не менше, тут немає ніякого епатажу. А щодо сприйняття, то в цивілізованих країнах у театрі є тільки два табу: вбивство і дитяча порнографія.

Читайте також: Павлік Гламуров

У. Т.: Гаразд, але чи не означає це, що достукатися до нинішнього розпещеного споживача культурки стає важче?

– Зараз ми маємо передусім перейматися якістю вистави. У нас задіяний відомий авангардний композитор і виконавець Август Біркле, якого з Німеччини привіз Андрій Крітенко. Співатиме Gorchitza, світло ставитиме Петер Мюллер, який був задіяний на «Павліку Морозові» (взагалі-то він працює в La Scala).

У. Т.: Твої твори завжди описують як продовження традиції Беккета, Йонеско. В одному зі своїх інтерв’ю ти кажеш, що прагнеш досягти якості античної трагедії. Але трагедія – то реалізація якоїсь логіки, задуму богів чи долі. А це річ зовсім протилежна хаосу абсурду. Як це поєднати?

– Я, власне, еволюціонував. Почав писати в армії, і надихнуло мене те, що опинився в середовищі абсурду. Перша п’єса була справді цілком абсурдною. А потім почав писати реалістичніше. Мене завжди цікавили як у живописі, так і в п’єсах стики, зіткнення речей, які не поєднуються, різних фактур: колір – немає кольору, блискуче – матове, гладке – шорстке. Коли різні фактури стикаються, починає іскрити.

У. Т.: Чи реагуєш ти на зростання концентрації абсурду в нашому житті впродовж останніх одного-двох років?

– Я ніколи не був прив’язаний до злоби дня. Бо інакше це дуже швидко застарівало б. Рівень фейлетону мені нецікавий, натомість цікаві ті речі, які були позавчора, є сьогодні й будуть завтра. Звичайно, ти не можеш абстрагуватися від актуальних реалій, але я не бачу великої різниці між тими речами, які я написав 20 років тому й зараз. Люди лишилися такі самі, якими були в сімдесяті, нічого не змінилося: ті самі жарти, ті самі матюки, той самий бруд. Те саме кохання…

Читайте також Лесь Подерв’янський: «Ми живемо у лайні і робимо вигляд, що це – гладіолуси»

У. Т.: Не кажи. Люди сімдесятих боялися.

– І зараз бояться.

У. Т.: Зараз бояться менше. Мені розповіли чудову замальовку з натури. Один дядько купив джип і запросив товариша покататися. Товариш питає: «А чому ти не вмикаєш поворотів?» Той відповідає: «Я не для того купував джип»… І цей тип, який не боїться нічого, став принципово новою дійовою особою.

– Вони ж вийшли звідти, з того часу, з тієї самої «Васіліси Єгоровни», це ті самі люди. Якби вони вийшли з іншого середовища, з Європи, то були б інакшими. Не бачу жодної різниці. Якби ми тоді, в сімдесяті, дали їм по джипу, вони поводилися б так само, як і тепер. У них джипів не було.

У. Т.: А повертаючись до молодшого покоління…

– Чудове покоління, до речі…

У. Т.: У мене теж немає претензій. Але вони розмовляють часто-густо словами, по які мені треба лізти до словника в інтернеті. Спілкуючись із ними, ти не відчуваєш час від часу, що ти… відстав?

– Знаєш, я ніколи не прив’язувався до свого покоління. У мене немає жодних ностальгійних мотивів, мовляв, ми свого часу… Я бачив людей у 30 років, які були абсолютно старими, бачив людей, які у 80 були абсолютно молодими. Для мене покоління – це nothing, нічого. У кожній генерації ти можеш знайти мудаків і тих, хто мислить. Перших більше. Єдиний мій закид – те, як вони користуються інтернетом. Інтернет узагалі дає величезні можливості для самоосвіти й самовиховання. А вони ним користуються так, як громадським туалетом на автобусній зупинці в Кагарлику. Те, що вони тоді писали на стіні, тепер пишуть у Faceebok. Здавалося б, ми жили в закритому суспільстві з обмеженим доступом до інформації, їм доступне все. Здавалося б, вони мали бути розумнішими й освіченішими, ніж ми, а воно чомусь не так.

Читайте також: Подерв’янський – цебренд, тільки академічний світ не знає, що з ним робити


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено