Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Чотири кольори Іспанії: у Києві стартує міні-кінофестиваль

22-го березня зі столичного кінотеатру «Київ» почнається 2-й всеукраїнський міні-фестиваль «Лінія іспанського кіно»
Чотири кольори Іспанії: у Києві стартує міні-кінофестиваль

Назвати повноцінним фестивалем «Лінію іспанського кіно», де в невеличкий ряд вишукувалися лише чотири фільми, не повернеться язик. Одначе, на відміну від чималої кількості справжніх фестивалів, «Лінія…» має відбірний репертуар.

Відкривати обмежений список гарних іспанських фільмів надали цьогорічному номінанту  на «Оскар» повнометражній анімації «Чіко і Ріта» Хав’єра Марискаля, Фернандо Труеби і Тоно Еррандо.

І треба сказати, багато з яких повноцінних фестивалів бажали б відритися таким фільмом. Так, за складністю анімації, напруженістю сюжету і пригодницькою складовою він програє американському мультику «Ранго», який обійшов «Чіко…» на «оскарівських» перегонах і здобув бажану статуеку. Проте, на відміну від того ж «Ранго», «Чіко…» — тепліший і щиріший. Будучи екранізацією справжньої історії кубинських музикантів, що переїхали до Сполучених Штатів, він за мелодраматичним сюжетом спогадів старого, який поринув у спогади про своє кохання 1948 року в Гавані, тримає козирного туза — музику.

 І цей туз б’є і «Ранго», і всі йому подібні карти. «Чіко…» наповнений смачним, драйвовим і ніжним джазом, і латиноамериканським з мотивами румби, і нью-йоркським бібопом Чарлі Паркера, Діззі Гіллеспі та Телоніуса Монка. Хто «в темі», той просто ошаліє і не тільки від музики, а й від появи на екрані у виглядів героїв вищеназваних джазменів, а звичайні глядачі, які не знаються на джазі, але мають слух і відчуття ритму, впевнений, будуть себе стримувати, аби не кинутися в танок. Бо якщо бібоп був інтелектуальним обігруванням гармонійних, не мелодійних моментів, то кубинська румба напряму впливала на тіло, і, як підтверджує «Чіко і Ріта», продовжує впливати. Піаніст Бебо Вальдес, перкусіоніст Чано Позо і ще ціла вервечка відомих і славних кубинців, пуерторіканців чи американців, що з’являються у цьому мультфільму власною персоною чи своєю музикою, роблять мультфільм екстраординарним, і щось подібне до нього згадати важко.

На відміну від «Чіко…», «Кузени» Данієля Санчеса Аревало більш типове кіно: це ексцентрична комедія з постійними гегами, розвагами і салютом емоцій, комедія про трьох молодих двоюрідних братів, два з яких вирішуючи розважити третього, кинутого нареченою за мить до весілля, їдуть з ним до їх спільного будинку дитинства. Але кожний момент цього «типового» фільму оригінальний. «Кузени» можуть похвастати дотепністю в жартах і ситуаціях, і сміх дають не у весь роззявлений регочучий рот, а крізь ледь розтулені губи. Якщо додати сюди ліричні моменти, відняти туалетний гумор і помножити на певну життєву філософію та пошук правди, притаманний всім фільмам Аревало, — ми отримаємо чудовий настрій від не тупого, доволі цікавого і не банального фільму. Ось тільки одна особливість: Аревало притаманно також і шалена кількість слів, якими герої стріляють, як з кулемету. Погано це чи ні?

«Неонове тіло» не даремно асоціюється з фільмами Гая Річі, про що заявлено на плакатах фестивалю: підпільний світ всяких покидьків, з торговцями людьми, борделями і сутенерами, чудово оспівав британець. Іспанець Пако Кабезас робить це не так хвацько, без MTV-ішного драйву, але не без жартів в стилі чорного гумору. Але загалом «… тіло» — це жорстока і часом дико натуралістична драму про жах, монстрів та їх жертв. Честь Кабезасу робить його поінформованість та підкованість у справі — вся штука в тому, що 7 років тому він про те ж саме зняв свою другу 15-хвилинну короткометражку з такою ж назвою. Тепер він її розширив, збагатив цікавими спостереженнями і художніми завитушками. Вийшло моторошно і ґрунтовно.

Останній з чотирьох фільмів міні-фестивалю «Лінія іспанського кіно» — це «Амадор» Фернандо Леона де Араноа, чиста драма, де не має місця ні кримінальним піф-паф-ой-ой-ой, ні жартам, ні еротичному контексту. Героїня Меголі Сольєр, вагітна і без грошей, від безвиході наймається нянькою для пристарілого і хворого героя Челсо Бугалло, за якого «ніхто не молиться» і ким не особливо цікавляться навіть його діти. Життя героїні стає підпорядковане малоприємним обов’язкам, але з часом умови роботи міняються, бо у няньки і її підопічного з’являються людяні, майже дружні стосунки. Оригінальності в такому сюжету не багато, та не може ж усе бути новаторським? «Амадор» має сенс дивитися через ще один ракурс то ж самого, про що ми знаємо, або думаємо, що знаємо, та насправді у кожного свій погляд і сторін у будь-чого безкінечна кількість. Плюс в фільмі є один несподіваний сюжетний хід, інтрига, яка драматургію «Амадора» замішує на набожності героїні, в жанровому плані додаючи ледве чи не детективний момент.

Після 25-го березня фестиваль рушить далі Україною — покази відбудуться в Одесі, Львові, Харкові, Дніпропетровську та Донецьку.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено