Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 березня, 2012   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Перевертом на руках: мистецтво непосидючих

Тиждень розпочинає серію публікацій, присвячених нестандартним захопленням молоді. Тож які захоплення популярні сьогодні й чим вони завдячують своїй появі? Розпочнемо розвідку з паркуру
Матеріал друкованого видання
№ 11 (228)
від 15 березня, 2012
Перевертом на руках: мистецтво непосидючих
Фотогалерея: Паркур - мистецтво непосидючих (зображень: 6)

Хобі еволюціонують і змінюються разом із людством, розвиваються паралельно технічному прогресові та трансформації філософської думки.

Ошатна бабуся виносить сміття й обурено бурмотить: «Викидаються, викидаються ото... потім про них в інтернетах пишуть...» «Налякані старенькі – невід’ємний атрибут наших тренувань!» – іронізують хлопці, які займаються паркуром. «Якби ж то ми тут пили пиво чи смалили «травку», до нас не було б нікому діла. Бо ж цілком нормальне явище! А коли йдеться про тренування, якісь незвичні штуки, саморозвиток, то це завжди викликає підозри!» – каже президент Федерації паркуру України Олександр Чернобровкін.

Читайте також: Тількив мегаполісі

Паркур – досконале володіння тілом як інструментом, мистецтво перевтілення, коли кожен рух єдино можливий і правильний. «Міські ніндзя», їхні трюки часом видаються абсолютно ірреальними, вони швидше пасували би фантастичному кіно. І, поза сумнівом, ні з чим незрівнянна естетика паркуру, що змушує вже вкотре вражатися безмежності прихованих можливостей людини. «Він надзвичайно добре вибудовує тіло, – розповідає Чернобровкін. – Відточує м’язи, про наявність яких раніше навіть не здогадувався! Буквально кожен м’яз на кожному пальці має бути розвинений рівномірно, інакше ти просто падатимеш».

ВІД АФРИКИ ДО ПАРИЖА

«Хрещеним батьком» паркуру вважають французького військового Жоржа Ебера. Для своїх солдатів той створив систему фізичної підготовки під назвою «Натуральний метод», який народився в результаті експедиції Ербера до Африки, де він тривалий час спостерігав за аборигенами. Зокрема, за тим, як рухаються, полюють. Європейцеві ці здібності видавалися неможливими: африканці легко пробігали величезні відстані, стрибали з неймовірної висоти, пересувалися по деревах, як мавпи. «Їхні тіла досконало розвинені, вони гнучкі, прудкі, сильні, стійкі. При цьому люди не займаються гімнастикою, а просто живуть в умовах дикої природи», – дивувався француз. Методика Ербера відточувала навички в кількох напрямах: біг, хода, стрибки, пересування на чотирьох кінцівках, рівновага, лазіння, самозахист, кидки, плавання, ґрунтувалася на засадах альтруїзму і цілком виправдала себе під час Першої і Другої світових воєн.

Пізніше вихованець «Натурального методу» Раймон Белль, французький солдат і пожежник, зарекомендував себе як один із найвидатніших рятувальників свого полку завдяки особливим навичкам тіла. Його фізична підготовка дала змогу врятувати не одне життя під час пожежі. Син Раймона Давід у всьому намагався копіювати батька. Гімнастики, легкої атлетики та бойових мистецтв хлопцеві було замало, і в 15 років він пішов зі школи й вирушив до Парижа, щоби присвятити себе улюбленій справі. Військова кар’єра батька й діда не приваблювала юнака. Служба в армії не пасувала шукачеві авантюр, тож юнак покинув її і почав розвивати власну дисципліну, яку й назвав паркуром. У Парижі він швидко знайшов друзів і послідовників, з якими пізніше організував знамениту команду «Ямакасі». Гаслом Давіда Белля (а отже, і всіх трейсерів) став вислів: «Немає меж, є лише перепони». З часом він заснував Всесвітню асоціацію паркуру (PAWA – Parkour Worldwide Association), яка діє й донині.

Одного дня хлоп’ячі вправи на вулицях побачив та оцінив режисер Люк Бессон і зняв свою знамениту стрічку «Ямакасі: Нові самураї». Фільм поширив ідею паркуру по всьому світу й зробив його масовим. Водночас став причиною того, що Давід Белль пішов із команди: він був категорично проти комерційного використання цього руху. Сьогодні ж трейсери та трейсерші (трапляються в паркурі й дівчата, хоча рідше, адже це захоплення передбачає серйозні фізичні навантаження) зазвичай не цураються поєднання корисного з приємним й охоче пристають на пропозиції зйомок у роликах та кліпах, дехто з них виконує роль каскадерів.

Читайте також: Ходи і не звинувачуй

LE PARKOUR ПО-УКРАЇНСЬКИ

В Україні паркур практикують уже понад 10 років, проте об’єдналися послідовники цього руху зовсім недавно: у 2009-му виникла Федерація паркуру України. «Тепер щороку в нас відбувається по п’ять-шість великих заходів і понад 15 локальніших на кшталт ігор і тренувань, – розповідає Олександр Чернобровкін. – Так, на основі паркуру розроблена унікальна гра манкібол». Також створено команду Ukrainian Fly Stars, куди можна вступити, лише досягнувши певного рівня. Учасників команди запрошують на виступи, виїзди, зокрема й за кордон. «Донедавна то було тільки хобі. Нині в нашій країні вже з’явилася можливість займатися цим професійно», – каже Олександр. Організовуються фестивалі, майстер-класи, до нас приїздять поділитися досвідом закордонні майстри, з’явилися зали для тренувань. Регулярно відбуваються з’їзди трейсерів і фріранерів всієї України для спільних занять.

Новачки до команди потрапляють за цілком традиційною схемою: спершу хлопець бачить вражаючі трюки в кіно або на YouTube і намагається повторити їх самостійно. Виходить кепсько, тож наступним кроком стає пошук відеоуроків.

Друга спроба краща, але все одно далека від омріяного ідеалу. Початківець шукає однодумців у соц­мережах і зрештою приходить на загальне тренування, де йому надають компетентну допомогу. Там немає єдиного тренера, натомість усе відбувається за принципом живого обміну досвідом, адже кожен досяг висот у якомусь окремому напрямі й потребує поради в іншому.

Найменшому хлопцеві Олексі, який прийшов на тренування, 12 років, проте він уже вміє чимало і рішуче слідує за своїми старшими друзями. «Не пускайте малого, тут надто високо», – турбуються вони на особливо небезпечних ділянках. Золотим правилом паркуру є «роби те, у чому впевнений на 100%». Дотримання цього закону практично зводить нанівець фактор ризику. Бар’єр страху, що виникає на початку занять у всіх трейсерів, стирається після численних повторень вправи. Вони не вважають свою дисципліну екстремальною. І взагалі не вважають паркур дисципліною, швидше стилем життя та світоглядною концепцією.

Читайте також: Бунтарська доба

ПОГЛЯД

Артур Полич, учасник UA Fly Stars:

Займаюся паркуром 415 днів – враховую тільки ті, у які справді тренувався. Коли починав, не мав друзів чи знайомих, які це практикували б. Були тільки YouTube і величезна кількість неймовірних роликів про красу переміщення. Вражало, що то були звичайні хлопці, які вийшли надвір і почали тренуватися. Так вчинив і я. Просто став робити щось незрозуміле. Ніби маленька дитина з фарбами і пензлем – усі мої мазки були кострубатими і невправними, але це лише додавало стимулу працювати над собою. Паркур – то не просто хобі, то моє життя. Тільки переміщуючись у просторі й виконуючи різні цікаві для мене елементи, відчуваю, що по-справжньому живий. Відчуття контролю неймовірне, воно дає стимул розвиватись і далі.

В Україні все частіше проводять різноманітні змагання, проте особисто для мене досягненнями були перемоги не над кимось, а над собою. Нагородою стало те, що я потрапив до складу UA Fly Stars.

СЛОВНИЧОК

Паркур – максимально органічне вільне пересування в будь-якому просторі незалежно від того, місто це чи ліс. Послідовники цієї філософії не вдаються до елементів акробатики – вони несумісні з паркуром, хоча нерідко ці дисципліни плутають між собою. Близькими до останнього є фріран та трикінг. Вони мають однакові елементи та коріння, проте є й суттєві відмінності. Деяка світоглядна розбіжність не заважає трейсерам, фріранерам та трикерам разом тренуватися, ділитися досвідом та організовувати спільні ігри й заходи.

Фріран започатковував Себастьян Фукан, що спершу перебував в одній команді з Давідом Беллем і згодом відійшов через різність поглядів на паркур, заснувавши власну течію. Послідовники фрірану дбають про зовнішню красу своїх рухів. Фактично вони долають перепони не тільки максимально ефективно, а й надзвичайно ефектно.

Трикінг зародився в США і містить чимало від бойових мистецтв. У ньому значно менше обмежень та установок, зокрема дозволені елементи акробатики. У рухах трикерів багато обертання і комбінацій із ним.

HOMO PARKURIS ЗВИЧАЙНИЙ

Людина від 15 до 25 років у реглані з капюшоном і в зручних кросівках (цей образ лишається незмінним навіть у 15-градусні морози!). Кросівки зазвичай подерті в характерних місцях – ознака регулярних тренувань.

Головне, за чим можна впізнати трейсера, фріранера чи трикера (терміни «паркурщик» чи «парковщик» є некоректними), – спосіб пересування. Представники цього виду рідко ходять просто по тротуарах. Оскільки суть паркуру полягає в найефективнішому подоланні перепон, то вони їх і шукають – у пригоді стають дахи, карнизи, паркани...

Місцями їхньої концентрації є гори піску – нерідко початкові елементи відпрацьовуються там, де можна їх знайти: природного походження дюни або будівництва. Досвідченіші ж майстри відточують свої навички в місцях більш людних і менш комфортних. Годиться будь-яка місцина, де можна знайти перешкоди: бар’єри, карнизи, колони тощо. Приміром, у Києві одним із улюблених майданчиків є колишній фонтан біля кінотеатру «Київська Русь». Він щедро декорований графіті й обладнаний колесами, дошками, колодами та іншими корисними для тренувань предметами.

Оскільки для занять паркуром не потрібні ані особливе спорядження, ані студії, ані тренери, то його осередки є чи не в усіх містах і містечках країни. Зокрема, в Ірпені, Кривому Розі, Керчі, Білій Церкві, Хмельницькому, Ялті, Кам’янці-Подільському, Смілі та багатьох інших.

ПАРКУР У КІНО

Найвідоміший фільм про паркур – «Ямакасі: Нові самураї» (2001) Люка Бессона.

Стрічка «Тринадцятий район», яку зняв 2004 року француз П’єр Морел за сценарієм Люка Бессона, показує драматичні пригоди юнака, що викрав та знищив велику партію наркотиків і рятується втечею по дахах від скривджених переслідувачів. Фільм знаменний тим, що головну роль у ньому зіграв засновник паркуру Давід Белль.

У 2008 році вийшла стрічка японського режисера Шимако Сато «К-20: легенда про маску», в основі сюжету якої лежить зайняття паркуром, навернення до якого допомогло несправедливо звинуваченому героєві віднайти правду і реабілітувати себе.

Шведський пригодницький бойовик 2010 року «Навички» режисера Йоханнеса Рунеборґа також присвячений безстрашній молоді – стрічка хоча й грішить деякою наївністю, але в драйвовості та вмінні володіти своїм тілом хлопцям не відмовити.

Читайте також: «Стиляжний» спосіб життя молоді в СРСР був формою соціокультурного протесту


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено