Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 березня, 2012   ▪   Надія Яремчук   ▪   Версія для друку

Прем’єра «Буни»: п’єса виграла, вистава – ні

Виставу за п’єсою «Буна» молодого драматурга Віри Маковій поставили на сцені Гете-Інституту в Києві. Режисер Аркадій Непиталюк твір дещо урізав, назвавши виставу «Буна. Уламки», і зробив її текстовою. Тиждень намагався зрозуміти, де завершилася література і розпочався театр?
Прем’єра «Буни»: п’єса виграла, вистава – ні

Для драматурга – це перша театральна постановка. На прем’єру чекали, адже твір Маковій став лауреатом Тижня актуальної п’єси торік і отримав кошти на сценічне втілення. До роботи авторка запросила Аркадія Непиталюка, котрий здебільшого займається викладацькою діяльністю в Київському національному університеті імені Карпенка-Карого та роботою на телебаченні. У п’єсі режисер побачив літературний кіносценарій: натуралістичність сцен, деталізоване зображення побуту буковинського села, а головне, тамтешній діалект – все це поставило під сумнів можливість повноцінно втілити п’єсу на сцені. Компромісним рішенням було зробити текстову виставу, створити, так би мовити, театральну книжку, про що попередив режисер перед початком вистави. Тут актори не грають персонажів, а презентують їх, сюжет п’єси не розгортається в дії, а натомість переповідається, вистава поставлена в мовній площині з елементами мізансценування. І добре, якби все так і було.

Логіка режисера здавалася такою: оскільки на фестивалі виграла п’єса, то саме її текст і має бути презентовано. Але ця презентація недалеко втекла від традиційних публічних читань драматургічних творів. Виграла, певна річ, п’єса, але кінцевим підсумком мала бути вистава.

На сцені актори й авторка вдягнені у повсякденний одяг, кожен із букридером, очі втуплені в екран, темрява в залі. Кожен актор по черзі зачитує фрагмент монологу Орисі, 19-річної героїні п’єси. Так починається двогодинна історія онуки Орисі та її злої бабці («буна» – це баба). Буколістична картина українського села постає в уяві через текст, а з нею і народжується образ дівчини – тихої, покірної, котрій життя ще не дало змоги побачити світ далі свого села, проте природа щедро наділила красою і даром любити все живе. Очікуваний образ вщент розбивається, коли зі сцени в зал, як ураган, влітає Орися (Наталя Денисенко), нервово ганяє поміж виварками, що стоять уздовж зали, нашвидкуруч переставляючи їх з місця на місце, брязкаючи кришками – ґвалт стоїть страшенний. Тим часом Буна (Людмила Шпітальова) на всі боки роздає вказівки: «Уріж мені мамалиги, поклади грибів і йди достань зі слойка у хачині бринзу, та май добра, шо ти цу стару тут влупила, а масло чо не на столі? І йди там дай мій халат, щоб я не вмастилася, а по дорозі принеси рушник біля мого лужка. Тут у пічірицях замало запражки, треба було більше цибулі. Чого ти не сідаєш та й не їш? Вже треба йти до роботи.»* Від клопотів голова туманиться, роботі кінця-краю не видно – акторка щораз закочує очі, здіймає лемент. Але хіба Орися, яка з піднесенням може розповідати про картоплю на своєму городі, тішитись бурякам, моркві та цибулі, говорити до курей, може бути такою гнівною, а тим паче, тримати цю ноту протягом всієї вистави?

Проблем із Буною значно менше. Актриса добре впоралася з мовою, проте образ ще добряче шкутильгає. Зі злої, заздрісної, жадібної баби Буна – в образі Шпітальової – перетворюється на примхливу жінку з почуттям гумору, а подеколи й проявами чуйності.

Історія розгортається у бік гостросоціальної драми – Орися вагітніє від чоловіка значно старшого за себе, народжує сина, згодом подружжя їде на заробітки за кордон і кидає маленького Іллю на Буну. Баба помирає, а батьки, хтозна коли повернуться зі своїх мандрів. Колишній коханий Орисі бере малого Ілика як осиротілого під свою опіку. Ось історія недбалих батьків, гастарбайтерів, убозтва духовного й матеріального – безліч типових для нашого суспільства тем поєдналися в п’єсі. А найцінніше у творі не що, а як, інакше кажучи, не сюжет, історія аж надто типова, а мова розповіді. Саме її намагався зберегти режисер. Тому виправданою є презентація саме тексту, позаяк актори навряд чи могли б освоїти буковинський діалект, не рідний їм. Але говорити про неможливість постановки п’єси на сцені зайве, адже зрештою режисер уже почав це робити: знайдено вирішення зі сценографією, образне втілення сільського побуту, а ось читання тексту з букридера символічне, бо актори вже не експериментують з ним, а знають напам’ять і готові рухатися далі до своїх персонажів. Так само і присутність автора на сцені нічого не вирішує.

Вистава застрягла на шляху від публічних читань до традиційного втілення – і режисер каже, що руху вперед не буде. Виставу він бачить як процес вчитування акторів в історію. Але читання п’єси є самодостатнім явищем, тут наявний елемент спонтанності – актор буквально намацує свого персонажа. У п’єсі «Буна. Уламки» актори вже щось намацали, але ще не перетворили це на персонажів – вистава заклякла у своїй незавершеності, а у багатьох глядачів постало запитання: «Чи відбулася вистава взагалі?» Проте це – лише перший млинець.

* Уривок з п’єси «Буна» взято з тексту, наданого авторкою


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено