Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 березня, 2012   ▪   Марічка Паплаускайте   ▪   Версія для друку

Два дні з життя Кшиштофа Зануссі

Польський кінорежисер заощаджує електроенергію, пише п’єси ночами та вважає, що українцям пощастило з Януковичем
Два дні з життя Кшиштофа Зануссі
Фотогалерея: Два дні з життя Кшиштофа Зануссі (зображень: 14)

Сьогодні вночі закінчував п’єсу, яку мені замовив санкт-петербурзький театр імені Товстоногова. Хотів дописати одне речення, але ви приїхали, і я його забув. Тепер буду намагатися вловити знову, - такими словами зустрічає гостей зі Львова польський кінорежисер, сценарист і викладач Кшиштоф Зануссі.

Він зняв понад сорок кіно- і телефільмів, багато з яких удостоєні вищих нагород найбільших міжнародних фестивалів, написав десятки сценаріїв спеціально для провідних драматичних і оперних майданчиків Європи. І сьогодні, у свої сімдесят два роки, Кшиштоф Зануссі досі має напружений графік роботи. Він знімає фільми, пише сценарії й видає книжки, та, як справжній мораліст, далі вчить молодих людей не лише професії, а й життя. Гостинний маєток Зануссі, розташований у п’ятнадцяти кілометрах від Варшави, давно став легендою: тут створюються сценарії і знімається кіно, проводяться репетиції та майстер-класи, на один з яких пан Кшиштоф і запросив студентів та викладачів магістерської програми з журналістики Українського католицького університету.

«Вільна країна визнає свої помилки»

Разом із господарем нас зустрічають його дружина, художниця й архітектор пані Ельжбета, та восьмеро їхніх собак. Дорогою до будинку пан Зануссі розповідає, що нині болісно прощається зі старим помешканням у столиці.

Складно мати два будинки – навіть книжку якусь неможливо знайти. Звідси недалеко до Варшави, тому вирішили переїхати сюди. Щойно перевезли речі, тому тут ще трохи занедбано. Той будинок буду здавати в оренду, лиш одну кімнату собі залишу. Нелегко прощатись з домом, де пройшли найкращі роки життя, - ностальгічно говорить режисер.

Проходимо до будинку. Одразу вражає кількість старого взуття, яке рівненькими рядами складено у передпокої, скидаючись на декорації до фільму післявоєнного періоду. Далі йдемо у величезний зимовий сад – тут пан Кшиштоф найчастіше приймає гостей. Прохолодне просторе приміщення висотою в два поверхи із вікнами від підлоги до стелі та темно-зеленими стінами заповнене безліччю дрібничок. Повсюди живі квіти, поряд із каміном стоїть великий круглий дерев’яний стіл. Старовинне фортепіано й сейф XIX століття, як і всі інші вільні поверхні, заставлені безліччю різноманітних статуеток, фотографій, світильників. Більше двадцяти стільців та крісел, вкритих різнобарвними трохи потертими покривалами, заохочують присісти і почати бесіду. Всі ці речі розставлені в кімнаті хаотично та створюють трохи химерну, але, без сумніву, творчу атмосферу.

Поки ми заворожено розглядаємо кімнату, пан Зануссі починає майстер-клас. Він говорить про різницю між східними й західними слов’янами, заперечує занепад моралі у суспільстві та згадує роки, коли багато хто у Польщі був змушений вести подвійне життя. 

Коли всі бідні, мораль виглядає зовсім інакшою. А коли багатіють, стає дуже легко поводитись порядно. Я бачу, як у західних країнах люди вважають неприпустимим обманювати податкову. Ми теж до цього  приходимо. Кого я обманюю: себе, своє суспільство? Податки треба платити, якщо вони справедливі, - каже режисер. - У 1981 році комуністичний уряд запровадив у нас військову диктатуру, аби припинити процес демократизації суспільства, який почався із створенням «Солідарності». В цей час я знімав кіно у Франції, і думав, що вже не повернусь до Польщі. Декілька років жив там, мені навіть пропонували громадянство, але я відмовився. Згодом повернувся сюди, та податки й досі плачу у Франції.

Пан Кшиштоф звертає увагу, що різниця між українцями та поляками має глибоке коріння.

Ми з вами дуже різні. Коли я вчився у школі, батьки вже з першого класу казали: «Викладачі історії, літератури, географії кажуть неправду, а ти маєш знати, як було насправді. Вчи, як було, а в школі говори те, що вони хочуть почути». В сімдесяті роки у Польщі було непорядно і неприпустимо приймати в себе вдома членів партії. Я як режисер не міг працювати, тому що, якщо залучав хоч одного партійного актора, всі інші відмовлялись брати участь у зйомках. Останні роки ми з вами жили не паралельно. І це, звісно, не ваша вина, що ви потрапили до складу Радянського Союзу, а ми були тільки сателітами й мали трохи більше свободи. І в нас не було страшних тридцятих років, як у вас. Між двома світовими війнами ми жили більш-менш вільно й поводили себе не дуже добре щодо вас. Зараз ми це нелегко, але визнаємо. Вільна країна визнає свої помилки. Не визнають принижені. Величезна різниця між нами ще й у тому, що до вас свобода й незалежність прийшли зверху, а ми самі всього домоглися, ніхто нам цього не дарував. Ми готувались до свободи довгі роки, - ділиться власними спостереженнями Кшиштоф Зануссі.

Він продовжує екскурсію будинком. Ступаючи на сходи, що ведуть на другий поверх, одразу вимикає за собою світло в коридорі. Помічаємо, що в його оселі на стелях немає люстр – в усіх кімнатах лише світильники й торшери.

-  Ми вже зрозуміли, що найдорожче – це електроенергія, вода і газ. Ви теж скоро це зрозумієте, бо вже купуєте російський газ за страшними цінами, - говорить господар.

«Якщо це бестселер, віддай його служниці»

Стіни другого поверху прикрашають портрети пані Ельжбети та графічні картинки старої Вінниці.

Моя сім'я родом з Італії. А от родичі дружини мають українське коріння. Вони мали у Вінниці замок — аванпост проти татар. Ви мали бачити на першому поверсі родинне дерево - їх сім’я веде рід від Рюриковичів, - з поштивістю оповідає Кшиштоф Зануссі. -  До речі, предки дружини були патріотами й добре знали українську мову.

У кабінеті Зануссі два столи – другий щойно переїхав із варшавського будинку. Робоче місце кінорежисера та сценариста заставлене незліченною кількістю книжок. Під стелею спеціальна поличка для нагород.

Стільки років працював, аби отримати таку кількість металу, - жартує пан Кшиштоф.

 У книзі Зануссі «Пора вмирати» знаходимо аркуші з передмовою для українського перекладу видання, який має вийти найближчим часом.

Зануссі досить довго добирає фільми, які хоче показати нам. Далі проводить у власний кінозал. Тут іще холодніше, ніж в усьому будинку. Малесенька кімнатка без вікон, стіни якої – суцільні книжкові полиці. Проекційний екран опускається прямо поверх книг.

Я зняв більше сорока авторських картин, але, думаю, найкраща моя робота ще попереду, - говорить режисер перед тим як увімкнути проектор.

Дивимось уривки з документальних фільмів про релігію, де Зануссі постає у ролі експерта, кадри з фільму-експерименту над журналістами, які проходили відбір телеведучих, програму про самого режисера. Кшиштоф Зануссі коментує кожен продемонстрований епізод. 

У мене є фонд, який займається «зіткненням» (слово «діалог» ми не використовуємо) високої і низької культури. Ми говоримо відверто: низька культура названа популярною лише із ввічливості, аби когось не образити. Але ж низько - це низько і, навіщо тоді говорити «популярно»? Все, що популярно – це низько, і ніщо хороше не може бути популярним. Мій батько завжди повторював: «Якщо це бестселер, віддай його служниці». І це правда – ніщо, що продається добре, не може бути хорошим товаром, - запевняє режисер, який прославився елітарним кіно.

Змінюючи один фільм на інший, пан Зануссі розказує історію своєї поїздки до Ватикану:

Наш фонд хотів представити свою діяльність у Ватикані, але нам відмовили. Тоді я написав самому Папі листа про те, що хочу привести до нього танцівників хіп-хопу, які танцюють на вулицях по всьому світу, але з вікон папських кімнат їх не видно. І Папа погодився. Молоді хлопці танцювали перед ним на головах, а тоді він звернувся до них із промовою: «Якщо ціль того, що ви робите – це безкорислива краса, то це - чисте мистецтво. А якщо ви це робите для того, щоб бути відомими і багатими, то це вже мистецтво спотворене». Зранку мені дзвонив один священик, до якого звернулись батьки вуличних танцюристів. Батьки їх сварили, а Папа похвалив – і як тепер бути?!

«Путін – не справжній політик»

Наступного дня пан Кшиштоф влаштовує для нас екскурсію Варшавою. Напередодні ввечері ми говорили про різницю сприйняття часу різними народами, а зранку господар мав нагоду дорікнути нам, східним  слов’янам, недостатньою пунктуальністю. Та це не завадило спільним планам. Зануссі водив нас вузькими вуличками старої Варшави, в його розповідях було чути повагу до  співвітчизників, які після війни відродили вщент зруйноване місто.

Повернувшись у маєток, знову збираємось у зимовому саду. Після вечері з італійських страв, приготованих пані Ельжбетою, господар показує нам своєрідну книгу відгуків його гостей. Це товстелезний альбом, списаний словами вдячності та побажаннями. Ми залишаємо свій запис уже в третьому томі цієї книги, а пан Зануссі робить спільне фото.

Я почав вести книгу ще 1981 року, - говорить режисер. – І, знаєте, тут так багато записів, бо щороку мене відвідує близько ста людей звідусіль.

   При цьому сам Зануссі вдома проводить не так багато часу. Доказ цього – зібрання альбомів із фотографіями, по два-три на кожен рік. Пан Кшиштоф демонструє альбоми за минулий рік – фотокартки з репетицій, зйомок, показів, вистав, фестивалів, лекцій та зустрічей:

Це ми на Мальті, це – в Німеччині… Грузії… Білорусі… Італії… Росії… Словаччині…

Серед світлин помічаємо фото з прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним. Розмова переходить на політику.

Путін – не справжній політик, його поставив Єльцин, і він не знає, куди вести державу. Вам із Януковичем більше пощастило – він справжній бандит, який переміг серед бандитів, - без тіні жарту говорить польський кінорежисер.

Згодом до нас приєднується сусід і друг родини Зануссі - професор фізики Сільвестр Поровський. Вони з господарем сідають у глибокі червоні крісла, їх огортає тепле світло торшерів. Обоє ведуть невимушену розмову про дослідження у фізиці, про українських науковців, які «стільки наговорять, що нічого не скажуть», і про родину Шептицьких як доказ того, що дружба й щира любов між поляками та українцями можлива.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено