Культура

  ▪   Олена Максименко

Список використаних джерел

Експозиція під назвою «Цитати» по-новому представляє творчість майстрів минулого століття
Матеріал друкованого видання
№ 7 (224)
від 23 лютого, 2012

Якщо більшість митців традиційно претендують на новизну й першість, то художник Микола Білоус, навпаки, не приховує повторюваності, про що чесно попереджає сама назва виставки. Серія представлених робіт є алюзією на твори відомих українських майстрів ХХ століття, а також на народні мотиви, як-то образ козака Мамая. «Я й ікони «цитував», і добу Відродження... Охоче брав Рембрандта, Пікассо... Робив також алюзії на кіно, – розповідає майстер. – Якщо задуматися, то все йде заведеним колом: усі одне одного цитують, і нікуди від цього не подітися!».

Читайте також: Художники-мандрівники демонструють улюблені міста

Творіння Білоуса характерно строгі й лаконічні. Зблизька абстрактні, на відстані кількох кроків вони набувають цілком реалістичних рис, і пильний глядач упізнає переспіви з Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Олександра Мурашка та інших класиків (для менш обізнаних – у каталозі напроти кожної з «цитат» Білоуса представлено класичний відповідник). До того ж охочі можуть вийти за межі двох виставкових зал і ознайомитися з оригіналами в іншій частині музею. Масштабність картин (данина вимогам доби) у такому разі цілком себе виправдовує, несподіване поєднання барв на зеленому тлі, що домінує, справляє враження контрастного душу; старі сюжети набувають нової гостроти й концентрованості. «Робота з технікою – це звернення до раціо глядача, – каже художник, – а колір, жест, фактура – це вже емоції...»

Микола Білоус – такий собі відлюдник у сучасному арт-світі: з одного боку, його полотна цілком передають настрій, притаманний актуальним течіям, із другого – він стоїть ніби осторонь, на його манеру виконання важко приліпити ярлик «контемпорарі» – надто особливий меседж, своєрідна експресія зашифровані в його мазках. Дещо аутсайдерська позиція майстра дається взнаки: на відміну від багатьох публічних побратимів по пензлю, він, нервово-лаконічний у своїх виступах, віддає право коментування самим полотнам, а також документальній стрічці, постійно трансльованій на виставці (вона розкриває внутрішній бік творчого процесу). На щастя, й полотна, й фільм говорять за себе доволі вичерпно.

Читайте також Іван Марчук: Я живу в українському ґетто!