Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 травня, 2012   ▪   Спілкувався: Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Подорож глибинкою душ: автор "Білої гарячки" про специфіку пострадянського простору

Скандальний польський репортер Яцек Гуґо-Бадер у неекзотичній Росії досліджує найекзотичніші місця, пірнаючи в батискафні глибини соціуму
Матеріал друкованого видання
№ 7 (224)
від 23 лютого, 2012
Подорож глибинкою душ: автор "Білої гарячки" про специфіку пострадянського простору

Польська школа репортажу багатогранна й різноманітна. Хтось оповідає про свої подорожі екзотичними країнами, хтось описує культурологічні скелети в шафах найближчих сусідів і пірнає в глибини менталітету. Яцек Гуґо-Бадер обрав щось середнє. У неекзотичній Росії він досліджує найекзотичніші її місця, пірнаючи в батискафні глибини соціуму. Нещодавно закінчився промо-тур українського перекладу його книжки «Біла гарячка» - серії репортажів зі світу соціальних низів колишнього Совєтського Союзу.

У. Т.: Чи могли б ви коротко проанонсувати «Білу гарячку» українським читачам?

– Ця книжка – опис постсовєтського світу з перспективи людини із Заходу, людини, яка здатна зрозуміти, бо мала подібний досвід, наприклад, комунізм. Це оповідь про Росію, якої росіяни не хочуть знати. Навіть домовився з великою тамтешньою газетою, що вони друкуватимуть мої репортажі, але коли побачили, які теми порушую, то не хотіли й почитати, що я написав.

Читайте також Рівень масової свідомості в Росії й досі міфологічний

У. Т.: Чим привернула вашу увагу саме ця частина Землі?

– Мене вважають спеціалістом у справах Росії, хоча більше уваги я приділяв Польщі й дві мої наступні книжки будуть про неї. Не хочу, щоб думали, ніби Гуґо-Бадер уміє писати про світ тільки на схід від Бугу, хоча правда й те, що я витратив багато енергії й присвятив чимало часу й колишньому СРСР. І цей факт має анекдотичне пояснення.

Навесні 1993-го мене попросили створити репортаж про Калашнікова. Я подумав, що то хороша ідея, бо героєм твору буде автомат. Почав збирати матеріал і дізнався, що винахідник цієї зброї ще живий. Начальство вирішило відправити мене в закордонне відрядження. Так я вперше потрапив до Росії. У СРСР ніколи не був. Це страшний досвід, бо російської я ще не знав, а Міхаіл Калашніков глухий. Дотепер не можу зрозуміти, як ми знайшли спільну мову. Потім 1993 року відбувся другий путч у Москві. У коридорі редакції мене зупинила начальниця і каже: «О, Яцек! Добре, що я тебе зустріла! Ти наш фахівець із питань Росії, тому їдь туди й розберися в ситуації». Так я став спеціалістом у справах РФ. Зацікавився цією країною, її людом, усім цим православ’ям, постсовєтчиною, большевизмом і націоналізмом. Як журналіста мене захоплював такий вибуховий мікс, але як звичайну людину просто бісив.

У. Т.: У кількох інтерв’ю ви стверджуєте, ніби розпад совєтської імперії все ще триває. Коли він закінчиться?

– Почнімо з того, що падіння імперій – завжди процес, а не одноразовий історичний акт. Він розтягнений у часі. Не думаю, що Російська Федерація розпадеться, хоча не виключаю й такого варіанта. Чи хтось зі здоровим глуздом сказав би 1988-го, що за три роки розвалиться Союз? Аналізуючи цей процес, треба запитати себе: який вигляд матиме за 10, 15, 20 років Росія? Що діятиметься на її території? А тепер поставимо таке запитання: якими за 10, 15, 20 років будуть Франція, США, Аргентина, Індія, Естонія? Мабуть, такими самими, як сьогодні, просто новіші машини їздитимуть на вулицях. Про Росію так не скажеш. У ній немає стабільності. Вона неповністю сформована, я б сказав, навіть неповністю спроектована. Поки що це країна, у якій триває демонтаж старого. У людських головах так само. Білорусь та Україна, на жаль, також належать до зазначеної категорії.

Читайте також Російська матриця: Брєжнєв плюс Гітлер

У. Т.: В одному інтерв’ю ви сказали, що в Росії треба пити багато горілки, щоб зблизитися з людьми. Які ще особливості репортерського хліба в цій країні?

– Мої співрозмовники найчастіше п’ють горілку самі, щоб їм було легше, щоб менше боліло. Я дійсно частенько «випускаю з людей тельбухи», а для такої операції потрібна анестезія.

Я не беру в людей інтерв’ю, а просто з ними розмовляю, часто багато годин, іноді кілька днів. Встановлюю особливий інтимний зв’язок, називаю його інтенсивною, але короткою дружбою, яку іноді можна сміливо наректи любов’ю. І потім що? Теревенимо ми так цілу ніч, людина врешті витягає пляшку, а я що? Маю сказати, що зав’язав, що я абстинент, свідок Єгови, мусульманин? Що не п’ю, бо це шкідливо, або не люблю пити? Так можна все зірвати, зіпсувати настрій. 

У. Т.: Якщо порівняти посткомуністичну трансформацію Польщі та Росії, то чому, на вашу думку, ці дві країни пішли такими різними шляхами?

– Мабуть, причина криється в тому, що в Польщі була потужна, численна, історична, а передусім інтелектуальна опозиція, величезна кількість людей, готових узяти в руки керівництво державою. Так вони й зробили після падіння комунізму. То були кваліфіковані й моральні громадяни, готові реформувати велику країну. У них були сміливість і чітке бачення, як ці реформи мають відбутися. У них була рішучість. Найважливіші тут чесність і підтримка суспільства, здобута довгими роками боротьби з комуністами.

У. Т.: Ви багато пишете про соціальні низи. Чим вони, на вашу думку, відрізняються в Польщі, Росії та Україні?

 – Я не люблю порівнювати, але спробую. Чим різняться соціальні низи окремих держав? Запахом, мабуть, ні. У якомусь зі своїх репортажів я написав, що у всьому світі це той самий ядучий солодкаво-кислий, неприємний запах. Пишу про бідність, про бездомних. Думаю, що загалом різниці немає. Світ вигнанців, злочинців, проституток, наркоманів, алкоголіків... у цих країнах не надто різниться. Є одна відмінність. Але тут не йдеться, як ви сказали, про соціальні низи, а про безпорадність російської та української держав. Говорю про безпритульних дітей. У Польщі їх майже немає, поліція і відповідні служби ними займаються, а в Донецьку, наприклад, у центрі міста я бачив цілу ватагу таких дітей і ніхто на них не зважав.   

Читайте також: Українські безпритульні виживають без шансів на соціалізацію

У. Т.: Яким має бути добрий репортер?

– Передусім він повинен мати талант займатися цим жанром літератури (у Польщі ми називаємо його «література факту»), особливу чуйність до людей, уміти налаштуватися на їхню частоту, уважно слухати, мати добре око, помічати деталі, не піддаватися на феєрверки. Цілий океан описати неможливо: він занадто великий, у кожному місці інший. Тому треба взяти краплю води на предметне скло й описати її словами. І найважливіше – у цій краплі люди мають побачити весь океан.

У. Т.: У своїх репортажах ви нерідко порушуєте досить делікатні теми: алкоголізм, СНІД… Яких етичних правил репортажу дотримуєтеся?

– Тих, що стосуються цілого людства. Усіх десяти заповідей. Я не маю якогось особливого репортерського етичного кодексу. Наприклад, чесність перед твоїм читачем, що ти описав правдиву історію, сам бачив усе на власні очі, чув… і нічого не дофантазував, – це і є восьма заповідь: не свідчи неправдиво проти ближнього свого. Повага до твого героя, його гідність, вразливість чи навіть безпека – п’ята заповідь: не вбий. У Польщі, Росії, та й, думаю, в Україні і в усьому світі відомі випадки, коли журналісти вбивали. Брехнею, наклепом, бездумним трактуванням. Наша професія – служити людям. Наша місія – удосконалювати світ. Без вільних медіа немає демократії, а кращого соціального устрою поки що не придумали.

Читайте також: Вигнання з раю

У. Т.: Який досвід у вашій репортерській кар’єрі був найбільш вражаючим?

 – Мабуть, тоді, коли я усвідомив, що після мого матеріалу світ не став кращим. Навіть навпаки, він спричинив біль, терпіння, щем. Йдеться про героїню одного тексту, який я вважаю чи не найкращим у своїй кар’єрі. Ева Голушко (це її справжнє прізвище) відчула себе використаною, психологічно зґвалтованою. Ева транссексуал, вона сама до мене звернулася й запропонувала розповісти про себе цілком публічно, зі справжнім прізвищем, із фотографіями на першій сторінці «Газети виборчої», з натуралістичними, майже брутальними описами операційних змін статевих органів. Це надзвичайна історія, пікантності якій додавав той факт, що я знав Еву як Марка Голушка. Він був засновником і першим головою підпільної організації, у якій я працював за комунізму. Його спіймали й посадили, а коли випустили, то до нас не повернувся, щоб не навести слід. Після публікації Ева з шоком усвідомила, наскільки широко відкрилася. Вона, звичайно ж, бачила текст перед публікацією, авторизувала його, але після його виходу весь розпач вилила на мене в інтернеті. Так після 20 років репортерського стажу я нарешті здобув титул «журналістська гієна».\

Придбати книжку "Біла гарячка" у книгарні "Є"


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено