Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 лютого, 2012   ▪   Ігор Бондар-Терещенко   ▪   Версія для друку

Футбольний апокаліпсис від Любка Дереша

Хай там як, але щодо нового роману Любка Дереша «Голова Якова» з певністю можна сказати, що у ньому зібрані згадки про все те цікаве, чим автор займався протягом останнього часу. Нова релігійність і сучасні тренди, історія музики і політологія, а також космогонія, фітнес-йога, новітня журналістика, східні духовні практики і всесвітня кулінарія – ось чим по вінця сповнена ця незвична книжка з чудернацьким підзаголовком «алхімічна комедія»
Футбольний апокаліпсис від Любка Дереша

Звісно, все воно майстерно перемішано у сатиричному коктейлі, де найбільш дісталося авторовому поколінню, чиї столичні представники «сиділи в Інтернеті, жерли чіпси під порно, висіли у соціальних мережах і знімали дівчат», «збирали новини про апокаліпсис, а потім пили пиво у нічних клубах», «були цитатами і складалися із лапок умовностей».

Відбувши майже всі спокусливі ініціації свого літературного статусу – від звання «письменника-вундеркінда», який написав свій перший твір ще в школі, до «молодого просунутого автора», чиє ім’я не зникало зі шпальт преси – Любко Дереш якось непомітно зник було з овиду громадської думки-українки. Подейкували, що він подався бедуїном до Непалу, став ченцем у буддійському монастирі, одружився і мешкає в Єгипті. Від часу виходу його останнього роману минуло п’ять років, і ось перед нами нова книжка, видана накладом у 15 тисяч примірників харківським «Клубом Сімейного Дозвілля».

За сюжетом роману«Голова Якова», одному з двох братів, які приїхали підкорювати Київ, а саме – молодому львівському композитору Якову Гораху-Євлампію – загадковими «великими темними отцями» замовлено симфонію до відкриття Євро-2012. Насправді ж це має бути пролог до апокаліпсиса, створенню якого спустошений мистець, виснажений містичними візіями, психо-практиками і просто спраглими жінками, противиться усіма фібрами своєї артистичної душі. Крім того, що має він ніби як дві голови – «об’єктивну» і «суб’єктивну», тобто сповідує соліпсизм, за яким бачить або не бачить те, чого не хоче – ще й «музика, з якою він жив статевим життям з юних літ, висушила його», і світ він тепер сприймає виключно в мистецьких категоріях. Так, «чоловік-саксофоніст – стурбований онаніст», а смичкові інструменти, на яких грають жінки, – «розсадник нав’язливих тремоландо і лесбійства», тож за цією творчою концепцією «у скрипці вібрує струна, у кларнеті – тростина, у жінці – фалос».

Слід зазначити, що якраз жінок у романі не бракує, вони ніжними музами оточують нашого героя, не даючи йому ані працювати, ані вмерти від переситу, оскільки закоханий він у привид своєї колишньої нареченої Ірени. Натомість Майя, Йоланта, Яна – ось ті юні валькірії, які гуртом супроводжують Якова протягом оповіді, яка точиться то в київських кав’ярнях, то в коморі звукорежисера, де працює герой, а то в батьківській хаті, коли він, нарешті, зважується прийняти виклик темних сил і розпочати працю із створення пекельної симфонії.

До речі, роман «Голова Якова» структурований саме як музичний твір, і кожна з його глав-«епісодій» темперована підзаголовками на кшталт «adagio», «allegro», «presto», які задають ритм оповіді, що зайвий раз мусить нагадувати про невідступність основної мети героя – створення акомпанементу до кінця світу. Який, між іншим, спроектовано в одній із авторських фантазій досить реалістично, являючи собою футбольний матч на стадіоні «Донбас-арена» між богами всіх релігій – від Перуна до Кецалькоатля – під пильним оком Рината Ахметова і Чарльза Дарвіна на трибуні, в оточенні фанатів, які виконують танець святого Вітта за повного сонячного затемнення.

Утім, з фіналу роману ми не дізнаємося, чи став запорукою всесвітньої змови твір геніального композитора. У строкатому крещендо подій, які трапилися по тому з усіма героями і персонажами цієї «алхімічної комедії», і про які в епілозі розказано суто конспективно, важко розгледіти тріумф сил добра, яке, вчинивши зло, все ж таки, зберегло світову гармонію. Принаймні будемо на це сподіватися.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.