Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 лютого, 2012   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Культ на замовлення: симфонічний «Океан Ельзи» в Палаці Спорту

Гарно мати статус культового. От гурт «Океан Ельзи» зі своїм беззмінним лідером Святославом Вакарчуком його мають. Тому можуть дозволити собі в нашій вбогій на всі шоу, окрім політичного, країні майже все. І влаштовувати «за наполегливим проханнями громадськості» величезну імпрезу в столиці, яка все бачила, раз на 2-3 місяці, і зробити виступ з симфонічним оркестром в Палаці Спорту, який ні за акустикою, ні за духом не відповідає подібним івентам, і засунути фан-зону в інший кінець залу, бо під сцену треба поставити стільчики для VIP-гостей за VIP-цінами
Культ на замовлення: симфонічний «Океан Ельзи» в Палаці Спорту
Юлія Полуніна

Коли народну любов не втратиш, що не зроби, можна дозволити собі й безпрецедентно хамське ставлення до преси та телебачення – журналістів і фотографів: охоронці в буквальному сенсі вигнали з залу після трьох пісень, заважаючи фотографувати та знімати надалі весь концерт. І це при тому, що вже на 5-6 пісні натовп прорвався прямо до сцени, блимаючи спалахами цифрових фотоапаратів прямо в очі команді, чого сам Славко терпіти не може.

Понад те – декілька разів люди просто проривалися на сцену до Вакарчука, намагаючись доторкнутись до кумира. Настільки наполегливо, що Святославу приходилося навіть самому втихомирювати людей. Де були охоронці в цей момент – загадка. Мабуть, продовжували полювати на пресу, яка в цей вечір була головним їхнім ворогом.

Заради справедливості варто відзначити, що більшість пунктів з вищенаведеного переліку не стільки на совісті гурту, скільки на совісті концертного агентства «Аншлаг», яке було зазначено в якості головного організатора усього заходу. Що до власне, концерту, то його початок був трохи змазаний тими ж організаторськими ляпами – під час перших пісень «Океан Ельзи» ніби вкочувався у виступ, не відчуваючи звичного енергетичного обміну з залом через VIP-прошарок, що мертво сидів на своїх стільцях. «Допомагали» й ті ж таки охоронці, які намагалися не давати публіці вставати. Ця недоречність дошкуляла й самим музикантами, бо пан Святослав постійно повторював весь концерт, передаючи привіт фан-зоні, що йому її дуже не вистачає.

Як не крути, але саме симфонічний супровід для «океанів» - не найкращий варіант, адже він згладжує своїм просторово-гармонійним наповненням інтимність та не дозволяє статися вибуху емоційності, які так притаманні творчості Вакарчука & Co. Мабуть, саме через те, найбільш зворушливо прозвучали ті композиції, які виконувалися у супроводі джазового квартету та хлопцями з проекту «Вночі», або й взагалі під одні клавіші Мілоша - тобто, де замість цілого оркестру разом з гуртом грало не більше десятка інструментів. Програма виступу розмаїттям не вразила: гурт здебільшого виконував добре відомі хіти, в тому числі й ті, які принесли славу «Океану» ще в старому складі, до 2004-го року.

Але якщо все ж відкинути все наведене вище критичне бурчання, слід визнати – «Океан Ельзи» і надалі залишається фронт-гуртом української рок-музики. Насправді хочеться зробити величезний комплімент хлопцям - саунд був чудовий і в плані виконання, і в плані його якості. Як тільки Святослав Вакарчук з колегами включає фірмовий «надрив почуттів» - забуваєш про все, бо розумієш, що це – справжня музика з великої літери, від всієї душі та серця. Тож, хочеться побажати «Океану» творчої наснаги та внутрішніх сил й надалі залишатися на верхівці українського музичного «пелотону».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено