Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 лютого, 2012   ▪   Олег Коцарев   ▪   Версія для друку

Літературна Шевченківська премія цьогоріч обійшлась без скандалів

10 лютого вітчизняний літературний інтернет вибухнув неочікуваною радістю – Шевченківську премію в літературній номінації, за результатами голосування Шевченківського комітету, мають отримати поет Петро Мідянка та прозаїк Володимир Рутківський
Літературна Шевченківська премія цьогоріч обійшлась без скандалів

Емоції „просунутої” частини читачів можна зрозуміти: обидва автори оригінальні, самодостатні, некон’юнктурні, популярні як серед молоді, так і серед старших поколінь, ніхто з них начебто не заплямував свій імідж „чинопочитанієм”.

Є надія, що 2012 року премія буде просто премією, а не подією скандального характеру, адже і Мідянку, й Рутківського важко уявити в ролі подразників, здатних спричинити політичний скандал. Хіба що, слідом за Шкляром, вони би відмовились отримувати премію, але про це наразі нібито не йдеться. Єдиним екстравагантним суміжним інформаційним приводом залишилось химерне висунення голови Комітету Бориса Олійника на Нобелівську премію, ним же й висміяне. До речі, ще влітку Олійник оголосив про відставку з „шевченківської” посади, проте, й досі відставка не втілилась у життя. Принаймні імені нового голови ми ще не чули.

Натомість, саме час поближче познайомитися з без п’яти хвилин кандидатами.

Володимир Рутківський народився 1937 року на Черкащині, тепер живе в Одесі. Починав як поет, а потім перейшов на пригодницьку прозу для дітей та юнацтва. Відзначений за гучну трилогію 2007-2010 років про джур – „Джури козака Швайки”, „Джури-характерники” та „Джури і підводний човен” (видавництво „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”). До речі, за іншу книжку, „Сині води”, Володимир Рутківский одержав премію „Книжка року ВВС”.

Рутківському вдалося зробити ніби елементарну, але насправді масштабну річ. Він зумів так переосмислити козацьку романтику – здавалось би, вже заяложену, набридлу, застарілу, – що вона заграла новими барвами, виявилася захоплюючою, привабливою передусім для дітей і підлітків, але також і для читачів будь-якого віку. Мені доводилось бачити, як „Джурами” зачитувалися люди,   дружбаякихз літературою має відверто епізодичний характер.

„Феномен Рутківського” є переконливим доказом умовності „прогресу”, „актуальності” й „часу” в літературі. А ще вкотре засвідчує невисоку вартість сентенцій „доброзичливців” про те, що українською мовою сьогодні не можлива водночас цікава, популярна і якісна книга („не той формат!”).

Петро Мідянка, як і годиться поетові, знаний у дещо меншому колі. Проте це зовсім не означає, що він виглядає „блідішим” на тлі Рутківського. Мідянка – чи не найбільш автентично-регіональний поет, „посол Закарпаття” в сучасній українській поезії.

Він народився 1959 року на Тячівщині, де живе в селі Широкий Луг і дотепер, упереміжку з Ужгородом. Шевченківський комітет присудив йому свою премію за книжку вибраних творів „Луйтра в небо” (видавництво „Темпора”, упорядкування Ірини Троскот). „Луйтра” по-закарпатському означає „драбина”, взагалі, Мідянку важко читати без словничка діалектизмів, макаронізмів та інших мовних експериментів – зазвичай такі глосарії додаються в кінці його книжок.

 

Втім, у цій поезії є не лише лінгвістичні екзерсиси. Тут і дуже специфічне світовідчуття, значно оригінальніше, ніж просто „екзотична сільська мудрість”, і поважний мультинаціональний культурний бекґраунд, й індивідуальний темпоритм. Вірші Петра Мідянки активно перекладаються на мови різних центральноєвропейських країн.

Що ж, коли задумане Шевченківським комітетом здійсниться й оголошені лауреати таки отримають свої премії (а в наших умовах у таких речах аж ніяк не можна бути впевненим заздалегідь), все це у поєднанні з реформаторськими спробами нового керівництва Спілки письменників матиме вигляд цікавої тенденції. І тільки час покаже, що це: маневр чи справді серйозна трансформація консервативного „крила” українського літературного процесу.

Антон Санченко, письменник:

„Нагорода знайшла героїв”. Чи не вперше рішення Шевченківського комітету так всіх потішило. Немає ні запитань „а хто це?”, ні запитань „а за що йому?”, тільки тричі „ура!”. Тобто двічі.

Олена Рибка, літературознавець, заступник директора Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди:

Цьогорічне рішення Шевченківського комітету на фоні останніх читацьких рейтингів та літературних премій, які викликали чимало обговорень, нарікань на необ’єктивність чи заангажованість суддів, здається, не має нікого дивувати. «Луйтра в небо» - це такі собі сходинки до української захмарності, з якої можна спостерігати за плинним часом, смакуючи дивні й майже магічні слова, що самі по собі вже є поезією. А «Джури» Володимира Рутківського джерельні: чисті й світлі, як і належить хорошій літературі для дітей.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено