Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 лютого, 2012   ▪   Олег Коцарев   ▪   Версія для друку

Літературна Шевченківська премія цьогоріч обійшлась без скандалів

10 лютого вітчизняний літературний інтернет вибухнув неочікуваною радістю – Шевченківську премію в літературній номінації, за результатами голосування Шевченківського комітету, мають отримати поет Петро Мідянка та прозаїк Володимир Рутківський
Літературна Шевченківська премія цьогоріч обійшлась без скандалів

Емоції „просунутої” частини читачів можна зрозуміти: обидва автори оригінальні, самодостатні, некон’юнктурні, популярні як серед молоді, так і серед старших поколінь, ніхто з них начебто не заплямував свій імідж „чинопочитанієм”.

Є надія, що 2012 року премія буде просто премією, а не подією скандального характеру, адже і Мідянку, й Рутківського важко уявити в ролі подразників, здатних спричинити політичний скандал. Хіба що, слідом за Шкляром, вони би відмовились отримувати премію, але про це наразі нібито не йдеться. Єдиним екстравагантним суміжним інформаційним приводом залишилось химерне висунення голови Комітету Бориса Олійника на Нобелівську премію, ним же й висміяне. До речі, ще влітку Олійник оголосив про відставку з „шевченківської” посади, проте, й досі відставка не втілилась у життя. Принаймні імені нового голови ми ще не чули.

Натомість, саме час поближче познайомитися з без п’яти хвилин кандидатами.

Володимир Рутківський народився 1937 року на Черкащині, тепер живе в Одесі. Починав як поет, а потім перейшов на пригодницьку прозу для дітей та юнацтва. Відзначений за гучну трилогію 2007-2010 років про джур – „Джури козака Швайки”, „Джури-характерники” та „Джури і підводний човен” (видавництво „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”). До речі, за іншу книжку, „Сині води”, Володимир Рутківский одержав премію „Книжка року ВВС”.

Рутківському вдалося зробити ніби елементарну, але насправді масштабну річ. Він зумів так переосмислити козацьку романтику – здавалось би, вже заяложену, набридлу, застарілу, – що вона заграла новими барвами, виявилася захоплюючою, привабливою передусім для дітей і підлітків, але також і для читачів будь-якого віку. Мені доводилось бачити, як „Джурами” зачитувалися люди,   дружбаякихз літературою має відверто епізодичний характер.

„Феномен Рутківського” є переконливим доказом умовності „прогресу”, „актуальності” й „часу” в літературі. А ще вкотре засвідчує невисоку вартість сентенцій „доброзичливців” про те, що українською мовою сьогодні не можлива водночас цікава, популярна і якісна книга („не той формат!”).

Петро Мідянка, як і годиться поетові, знаний у дещо меншому колі. Проте це зовсім не означає, що він виглядає „блідішим” на тлі Рутківського. Мідянка – чи не найбільш автентично-регіональний поет, „посол Закарпаття” в сучасній українській поезії.

Він народився 1959 року на Тячівщині, де живе в селі Широкий Луг і дотепер, упереміжку з Ужгородом. Шевченківський комітет присудив йому свою премію за книжку вибраних творів „Луйтра в небо” (видавництво „Темпора”, упорядкування Ірини Троскот). „Луйтра” по-закарпатському означає „драбина”, взагалі, Мідянку важко читати без словничка діалектизмів, макаронізмів та інших мовних експериментів – зазвичай такі глосарії додаються в кінці його книжок.

 

Втім, у цій поезії є не лише лінгвістичні екзерсиси. Тут і дуже специфічне світовідчуття, значно оригінальніше, ніж просто „екзотична сільська мудрість”, і поважний мультинаціональний культурний бекґраунд, й індивідуальний темпоритм. Вірші Петра Мідянки активно перекладаються на мови різних центральноєвропейських країн.

Що ж, коли задумане Шевченківським комітетом здійсниться й оголошені лауреати таки отримають свої премії (а в наших умовах у таких речах аж ніяк не можна бути впевненим заздалегідь), все це у поєднанні з реформаторськими спробами нового керівництва Спілки письменників матиме вигляд цікавої тенденції. І тільки час покаже, що це: маневр чи справді серйозна трансформація консервативного „крила” українського літературного процесу.

Антон Санченко, письменник:

„Нагорода знайшла героїв”. Чи не вперше рішення Шевченківського комітету так всіх потішило. Немає ні запитань „а хто це?”, ні запитань „а за що йому?”, тільки тричі „ура!”. Тобто двічі.

Олена Рибка, літературознавець, заступник директора Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди:

Цьогорічне рішення Шевченківського комітету на фоні останніх читацьких рейтингів та літературних премій, які викликали чимало обговорень, нарікань на необ’єктивність чи заангажованість суддів, здається, не має нікого дивувати. «Луйтра в небо» - це такі собі сходинки до української захмарності, з якої можна спостерігати за плинним часом, смакуючи дивні й майже магічні слова, що самі по собі вже є поезією. А «Джури» Володимира Рутківського джерельні: чисті й світлі, як і належить хорошій літературі для дітей.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено