Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Ґвяздовський

«Больовий» кінь

Новий фільм Спілберґа схожий на сильного й красивого хлопця, який рюмсає з будь-якого приводу
Матеріал друкованого видання
№ 5 (222)
від 2 лютого, 2012

Важко, ба навіть неможливо уявити собі розмах нового проекту Спілберґа (як, власне, й попередніх): складений із повноцінних трьох частин, загальною тривалістю майже у 2,5 години, з масовкою в кілька сотень (якщо не тисяч) людей, із кіньми, танками й гарматами, вершниками, піхотою та конюхами, німцями, британцями, французами, спокійним сільським життям і бойовими діями. Знаменитостей задіяно лише кілька, всі решта – десятки новачків, початківців, яких Спілберґ сам обирав, сам наставляв і сам випускав, як голубів, із власних рук.

Колосальний проект і бачиться на екрані колосальним, концептуальним, якщо хочете: любов хлопця до коня є лише невеличкою частиною сюжету. Спілберґ уже не може, торкаючись війни, не показати її в головній ролі – Перша світова у режисера страшна, натуралістична, величезна, дуже болюча й шалено плаксива: сльози течуть мимовільно, ніби їх хтось лагідно, але впевнено з тебе витискає.

Поза сумнівом, лячно дивитися, як розстрілюють двох юнаків-дезертирів, як кінь заплутується й борсається в колючому дроті тощо, але це й багато чого іншого є очевидними подразниками, сигналами для здорової людської психіки та емоційності й, прямолінійно показане, воно автоматично викликає співчуття, напруження очного яблука і – сльози. Ой, вибачайте, страту хлопців у момент залпу було винахідливо прикрито крилом вітряка, крізь обертання якого проглядалася сцена. Та байдуже, як будували фільм, – режисер каже, що він зі сценаристом Річардом Кертісом ні в якому разі не програмував сліз, – і йому віриш, бо кіномитець із такими високими мірками, як Спілберґ, уже не займається жонглюванням заради певної реакції аудиторії. Але штука якраз у цьому: маючи талант, досвід і можливості втілити будь-який проект, він робить це зі, здається, неможливою досконалістю… і обов’язковою сентиментальністю. Бо такий уже є Спілберґ. Його «Бойовий кінь» блискучо красивий і вражаючий, однак (перефразовуючи детектива Холмса із серіалу «Шерлок») «сентименти – це хімічний елемент, що веде до програшу».

Читайте також: На переправі коней не міняють