Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 лютого, 2012   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Від прози життя до його драми

Сучасна українська література потіснила драматургію на театральній сцені
Матеріал друкованого видання
№ 5 (222)
від 2 лютого, 2012
Від прози життя до його драми
Фотогалерея: Хто бере гору на українській сцені? (зображень: 10)

Торік і, зокрема, в нинішньому театральному сезоні сучукрліт помітно посилив свої позиції. Залишаються в репертуарі твори Юрія Андруховича та Оксани Забужко, постановки за романами Марії Матіос відбули ще одні успішні гастролі за кордоном, українські глядачі побачили польський балет за «12 обручами» і прем’єру «Гімну демократичної молоді» в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. До того ж Сергій Жадан, як подейкують, саме працює разом із німецьким композитором Ґергардом Штеблером над сучасною оперою, до якої напише лібрето. Що допомогло новій українській літературі прорватися на сцену?

Читайте також: Постановка ідентичності

ВБИЛИСЯ В КОЛОДОЧКИ

Після появи низки великих прозових текстів у другій половині 2000-х років, а з ними навіть політичних пристрастей навколо творів чи позиції їхніх авторів сучукрліт істотно зміцнив своє інституційне значення, навіть попри удар, якого глобальна рецесія завдала видавничій справі в Україні. Театр рано чи пізно мав звернути увагу на це і звернув її радше рано, ніж пізно. «Гамлет» у перекладі Юрія Андруховича засвідчив на сцені Молодого театру потенціал модернізованої сучукрлітом мови. Згодом його ж таки «Московіада» стала знаковою постановкою, що довела сценічну потугу нової української прози, а моновистави за творами Оксани Забужко стали театральними подіями в Україні та Польщі.

Загалом рух сучукрліту від книжки до сцени відбувався в дусі західних тенденцій авторського чи режисерського театру. «За кордоном сьогодні найпоширеніша ситуація, коли режисер і трупа самі пишуть собі виставу протягом її створення, – каже театральний критик і драматург Марися Нікітюк. – Часто це відбувається і на території прози. А іноді і прози, і поезії, і всього на світі, як, наприклад, дві вистави французького хореографа-філософа Жозефа Наджа: одна була за китайською «Книгою змін», а друга називалася «Шеррі-бренді» й мала за основу твори Чєхова, Мандельштама та Шаламова».

РЕАЛЬНІСТЬ ПРОТИ ІЛЮЗІЇ

Драматичний прорив нової української прози став можливим ще й завдяки тому, що на сцені існував вільний життєвий простір, який не змогла окупувати вітчизняна драматургія. Якщо сучукрліту вдалося радикально модернізуватися й розірвати з народницькими та радянськими традиціями, українська драма розвивалася відносно слабо і загалом залишилася на рівні романтично-символістської естетики.
Тому те, що режисери, шукаючи акутальні теми, звертаються радше до прози, аж ніяк не дивує: «Театр потроху повертає собі функцію лабораторії суспільства, про яку писав ще Гоголь чи Шекспір. Це функціонування театру, який показує суспільству саме себе, особливо це видно в монолозі Шекспірового Гамлета в перекладі Андруховича: «Підставляти природі дзеркало, показувати їхні справжні лиця ганьбі та честі, а кожній епосі з її субстанцією – зафіксований відбиток», – вважає театральний режисер Сергій Проскурня.

Пан Сергій каже: «У нас мало українськомовних актуальних драматургів, натомість багато з тих, хто пише українською для театру, ставлять завдання творити ілюзорні моделі, а не показувати суспільству його обличчя. У вітчизняних авторів часто виходять такі, як я кажу, «українощирі» тексти, це романтичні моделі – їхнє світовідчуття змінити неможливо. Такий собі сопливий романтизм».
Марися Нікітюк хоч і вважає, що бум на прозу пов’язаний із традицією авторського театру, де режисер шукає тексти «під себе», але теж визнає «відставання» української драматургії. Письменникам легше заявити про себе через видавництва, ніж драматургам через театри. «Так склалося, що прозаїки в Україні більше звертаються до нашої сучасності й намагаються її рефлексувати, а драматурги – ні, тому, коли режисер хоче відверто поговорити про сьогодення, він бере сучукрліт», – каже вона.

Читайте також: Письменники «відпочивають» на малих формах

МОТИВУВАТИ ДРАМАТУРГІВ

«Є натомість драматурги, які стоять обличчям до української дійсності: Наталія Ворожбит, Максим Курочкін, хоча вони пишуть російською мовою, – визнає Сергій Проскурня. – Окремо можу згадати Анну Яблонську, яка загинула торік у теракті в Домодєдовому. Вона не знайшла досить сміливих театрів, які ставили б її тексти. Але коли загинула, вийшли некрологи в Times і Guardian, а це щось значить. Я саме ставлю в Одесі її п’єсу «Язичники» – твір, за яким вивчатимуть наш час. Треба зробити щось, щоб мотивувати російськомовних драматургів до переходу на українську. Зрештою, Ворожбит уже зробила перший крок до цього – вона повернулася до України, де ініціювала два Тижні актуальної п’єси, серед яких багато було цікавих творів і чимало українською мовою».

Проте щонайменше одну з проблем, як завжди, можна поставити на карб нашій владі чи соціально невідповідальному бізнесу: в сучасній Україні немає ні мотивацій для драматургів, ні інституційної підтримки. Приміром, як розповів пан Проскурня, Міністерство культури нещодавно провело традиційні державні закупівлі серед драматургів і композиторів, але нікому не заплатило. Тоді як та ж таки британська театральна компанія Royal Court була створена саме для підтримки актуальної драматургії і тепер допомагає розвивати її в Україні, Росії, Грузії, Вірменії, Казахстані та інших країнах.

На думку Марисі Нікітюк, завдяки таким ініціативам український театр із часом знайде-таки органічний баланс і гармонійне співіснування прози та драматургії: «Молоді режисери привчаться співпрацювати з молодими драматургами, разом створюватимуть п’єси, інсценуватимуть прозу та реалізуватимуть нові постановки старих творів, так, як це роблять у всьому світі».

ЖИВІ ТЕКСТИ

Поки що зустріч театру і прози приносить цікавий досвід обом. Відомий київський режисер Юрій Одинокий, який поставив цієї осені «Гімн демократичної молоді» на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, каже, що Жадан привабив його справжністю героїв і тим, що описав речі, які сам режисер пережив у 1990-ті. Вони працювали над текстом два роки й постійно його переписували, щоб зробити сценічним. Одинокий вважає, що з прозою працювати цікавіше, адже вона взагалі по-іншому розгортає життя, «ширша і глибша». «Сучасні українські драматурги трошки відірвані від театру, не розуміють його тенденцій, тому їх так мало ставлять. Я член журі конкурсу п’єс на «Коронації слова», і за чотири роки була, може, одна, яку принаймні почав би ставити», – стверджує Юрій Одинокий.

«Натомість працювати над «Гімном демократичної молоді» було цікаво, зокрема й тому, що я близький до театру, а Жадан – ні, й це була його перша велика постановка в Україні після Німеччини, – розповідає режисер. – Надзвичайно захопливо було мати справу з живим текстом живого автора, якого не треба осучаснювати, адже це не Шекспір. Тому й зал реагував інакше».

Читайте також: П’єса сьогодення


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено