Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 січня, 2012   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Іван Марчук: Я живу в українському ґетто!

Змінивши за своє творче життя дев’ять власних стилів і створюючи наразі десятий, автор понад чотирьох із половиною тисяч полотен Іван Марчук дав нагоду побачити початок свого шляху. Роботи із серії «Голос моєї душі» демонструються на виставці, що відкрилася у галереї «Мистецька збірка»
Іван Марчук: Я живу в українському ґетто!
Фото автора

За словами художника, ця виставка для нього є дуже знаменною, адже мало хто із сучасних поціновувачів мистецтва знайомий із картинами, створеними у 1970-х роках. «Я не визнаю ніяких традицій, – категорично заявляє майстер. – Традиція – це корова на приколі. Корів виводять в поле, прив’язують до залізного прута в землі, а самі йдуть додому. Традиція – вона тримає в полоні.»

Народжений у 1936 році, Іван Марчук уповні пізнав традиційні принади режиму. У Львівському інституті прикладного мистецтва змушували малювати, дотримуючись відповідного канону, фантазії Марчука не сприймалися, їх зневажливо відносили до «абстракції». «Слово «такий як всі» було дуже страшним для мене! – згадує художник. – Я сказав «Я єсьм» – і це відкрило шлюзи, як полилася фантазія! Моя рука не встигала все робити! Це були 1970-ті роки. Для мене це перли, це таке, що зараз я не зроблю!»

Сьогодні, за версією британської газети «The Daily Telegraph», Іван Марчук у списку ста геніїв сучасності. Він є єдиним українцем, якого Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі зарахувала до «Золотої гільдії» в числі всього 51 художника світу. Лауреат Шевченківської премії та власник численних нагород, Іван Марчук із іронією ставиться до лаврів, так само, як свого часу його мало торкала радянська критика: «Я сам собі визнання!» – гордо говорить він.

Стиль, а, точніше, жоден із стилів художника не піддається визначенню. Сам він жартома визначає його як «плетенізм» або «пльонтанізм», від слова «плести, пльонтати». Справді, чимало полотен ніби вишиті шовковими нитками олії – можливо, дається взнаки «спадок» батька-ткача?

На його полотнах органічно співіснують біблійні та архаїчні мотиви, символізм, абстракція, наїв, натуралізм... Прадавні тотемні звірі із багаттям у череві чергуються з немовлям-Христом у яслях, застигла в олії маленхолійна мелодія – все це не заважає Марчукові бути сповненим енергії і гумору: «Я їду в село, копаю картоплю – дуже швидко копаю, втричі швидше за свою сестру! – потім іду малювати – і народжуються світи.» На його переконання, українці – найбільш безкультурна нація: «У нас маса талантів, але вони не потрібні! – обурюється майстер, зазначаючи, що є реалістом, а не песимістом. –  Україна народжує найбільше талантів на квадратний метр – де вони..?! Ті, хто втечуть звідси – ті проявлять себе, ті, хто лишиться – зіп’ється, чи влаштується десь мити посуд».

Попри любов до українських людей (особливо жінок, що, за палким переконанням художника, є неабияким джерелом натхнення), світлого майбутнього тут він не вбачає: «Я живу в українському ґетто! Ти не маєш права поїхати, куди хочеш, без візи! Я можу вивезти свої картини, куди я хочу! Я возив картини по світу – там ніхто не питає, що ти везеш – чи бараболю, чи буряки..!»

Хай там як, але на виставці був аншлаг, який снився мало яким мистецьким атракціям. До деяких полотен фізично не вдавалось дістатись, слова художника часом важко було розібрати через нескінченні клацання затворів камер. І це – не пустий ажіотаж навколо гучного імені. Серед гостей і друзів були присутні художники, історики, письменники, музиканти. Люди сміялися і обіймали одне одного, минуле на полотнах оживало, набуваючи нової актуальності. Хтозна, може, така кількість (зокрема молодих) шанувальників тонких матерій таки переважить печальні прогнози для безкультурної нації..?   


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
  • Міста, як і люди, зазнають тиску стереотипів, тільки от, на відміну від нас, вбирають їх і перетравлюють, не страждаючи. Ми ж вибудовуємо досконалі за структурою й виглядом очікування, щоби потім із розгону вгатитися в них – наче в ідеально чисті скляні двері, яких не видно. Іноді місто, яке обіцяє – чудова принадна проекція, ге? – продуктивну працю, вдалу відпустку чи романтичну подорож, стає місцем найбільшого болю. В'язницею. Містом пам'яті про власне безсилля.
    20 лютого, Юлія Кропив’янська
  • Заявлених тем 53-ї Мюнхенської безпекової конференції було багато. Утім основною стала одна: про що думає американський президент
    20 лютого, Ольга Ворожбит
  • Відсутність чіткої програми дає змогу Емманюелю Макрону подобатися дуже різним категоріям виборців
    20 лютого, Алла Лазарева
  • Бізнес бере курс на корпоративну автократію
    19 лютого, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено