Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Вечори французького кіно: вагітні дівчиська, «німі» звукові ефекти і подорожі у часі

Зі столичного кінотеатру «Київ» 26-го січня розпочнуться чергові, вже 7-мі, «Вечори французького кіно», що потому пройдуть головними містами України
Вечори французького кіно: вагітні дівчиська, «німі» звукові ефекти і подорожі у часі

До міст-мільйонників та  Запоріжжя можуть додатися менші обласні центри. Але це станеться після основного «прокату» тих п’яти фільмів, які будуть показані в межах вечорів.

Два з них — «Артист» та «Дівчисько» — вже демонструвалися в Україні на Одеському кінофестивалі 2011 року. Інші три — «17 дівчат», «Далеко по сусідству» та «Мій найстрашніший жах» — є українськими прем’єрами.

Проте треба сказати, що «Артиста» реально побачити лише в київському «Києві», позаяк права на нього має дистриб’юторська компанія «Вольга Україна», що випускає фільм в прокат 14 лютого. Натомість «Дівчисько» за посередництва дистриб’ютора «Артхауз трафік», організатора і «Вечорів…», вийде ще раніше — 2 лютого.

Відкриватиме цьогорічні «Вечори…» комедія Анн Фонтен «Мій найстрашніший жах» («Наталі», «Коко Шанель»), де Бенуа Пульворт грає звичну для себе роль недоладного, малокультурного і шалено смішного героя, колишнього злодія та, за сумісництвом, люблячого татка. Його візаві — це Ізабель Юппер, що є протилежністю як герою Пульворта — інтелектуалка і естетка, так і фільмовому комедійному жанрові  — Юппер слушно асоціюється з участю в «Піаністці» чи «Церемонії», і з усмішкою на вустах побачити її, навіть в уяві, не просто. Проте дует Пульворт-Юппер існує на екрані органічно — ідеально, і навряд чи могло бути інакше — інакше ці артисти не стали б зірками. Власне, можна додати, що ледве чи не головним меседжем фільму є вкладена в нього і доволі звична для французького кіно соціальна тема нерівності прошарків населення, яка поєднує двох батьків-самітників на кшталт фільму «Одного чудового дня» з Клуні і Пфайфер.

Та хедлайнером міні-фестивалю є «Артист» Мішеля Хазанавічуса, «бомба» минулорічних фестивалів та премій всього світу. Особливо важливо, що фільм покажуть киянам через 4 дні після оприлюднення номінацій на премію Американської академії «Оскар», за якими «Артист» має 10 можливостей отримати головну премію кіносвіту. І кожна з цих можливостей має повне право бути реалізованою — це справді чудовий, натхненний, незвичайний і новаторський фільм (в часи звукового кіно зробити німий фільм про часи німого кіно з концептуальними звуковими елементами — це сміливо і креативно), з винахідливою режисурою, несподівано цікавим сценарієм, переконливою чоловічою роллю Жана Дюжардена і жіночою роллю Береніс Бежо, класною операторською роботою, вчасною і правильною музикою, відповідними костюмами, багатим художнім оформленням та викликаючим заздрість монтажем.

Я б ще додав номінацію на «другорядну чоловічу роль» для Джона Гудмена: кожна його роль і без того викликає повний захват, а тут з десяток сцен з ним є просто майстер-класом для початківців і акторів епізодичних сцен. Практично на автоматі, після фінальної сцени, коли до того актори німого кіно лише ворушили губами на екрані, а тут в силу зміни часу почали говорити, навіть не говорити — хекати після тривалого танцю, — починаєш плескати в долоні. У цьому «Український тиждень» повністю тотожній з критиком із британської TheGuardian.

Зовсім іншого плану, але не менш високого ґатунку, а може й вищого, є «Дівчисько» Селін Шьямма. Фільм навіть можна порівняти з «Артистом»: у Хазанавічуса мова про німе, мовчазне кіно, у Шьямми — про дівчинку, що більше мовчить, ніж говорить; у Хазанавічуса врешті відбувається зміна, з появою звукового кіно герої теж починають говорити, а у Шьямми зміна відбувається з дівчинкою, яка відчуває себе хлопцем і відповідно вдягається і веде себе. Жахлива дилема з відчуттям «іншого в собі» і жах наявності в світі подібних «помилок бога» чи збочень, назвіть як хочете, не псує вражень від «Дівчиська». Це потужне драматичне кіно, що, з допомогою ручної камери і майже завжди природного освітлення, допомагає глядачеві легко увійти в фільмовий простір, ототожнитися з героями і зрозуміти їх, чи, принаймні, відчути складність існуючої й актуальної проблематики окремих дівчат і хлопців.

Дотепно чи випадково, але фільм «Далеко по сусідству» Сема Гарбарські теж пересікається з «Артистом» — цей фільм так само про минуле, точніше про подорож в минуле, яку герой Томаса робить у фантастичний спосіб, опиняючись зі своєю свідомістю літнього чоловіка у власному тілі 14-літньго хлопчика. Хто не мріяв про подібне? Хто не хотів перенестися в часі, аби знову відчути забуті радості дитинства і не спробувати виправити певні помилки? Далеке минуле, якщо воно наше, на таке вже й далеке, — воно болюче, бажане, ностальгійне і завжди з тобою, навіть якщо ти щось забув чи хотів забути.

Щось варто згадати, щось можливо змінити, а щось міняти не варто. П’янкий, драматичний, повітряний (і за рахунок музики групи Airтакож), фільм Гарбарські є справжнім борцем з сьогоднішнім засиллям фільмів-одноденок, де й думати не треба, лише пережовувати. Неймовірно, що цей мінорний і заглиблений в себе фільм зняв той, хто перед цим випусти оригінальну і дещо епатажну «Ірину Палм», що за ідею мала консервативну жінку з м’якими і дуже вправними руками для мастурбації чоловічих статевих органів в одному з клубів секс-індустрії. «Далеко по сусідству» виглядає дуже особистим з огляду на еміграцію німця за народженням Гербарські в 22-літньому віці з Німеччини до Бельгії: у фільмі герой Паскаля Греггорі випадково, через 20 років після виїзду, опиняється у рідному містечку, зустрічає старого друга, йде на могилу до своєї матері, дивиться за метеликом і… опиняється в далекому 1967-му. Екранізація відомої манги Хіро Тонігучі цікаво резонує з теперішнім — вона говорить ніби про «той світ», світ, який складається з особистого і омріяного.

«17 дівчат» зовсім іншого характеру, діаметрально протилежного «Артисту» і фільмам Гарбарські та Штьямми. Це дуже сучасний фільм, про 17-ть 16-літніх дівчат, які масово вирішують завагітніти, таким чином протестуючи проти нав’язаних уявлень про секс, сім’ю і дітей. Очевидною і з першого погляду зрозумілою є антитеза до «Дівчаток-самогубців» Копполи: там все закінчувалося смертю, тут — життям. Але і той фільм, і той мають реальні факти в основі, тому концепція антитези занадто смілива. Як і концепція уявного продовження першого фільму. На кшталт, щоб було, якби дівчатка не наклали на себе руки, а навпаки, вирішили б завагітніти. Тим не менше, обидва фільми про бунт молодості і про реалізацію нездійснених мрій шляхом втілення реальних можливостей… Такий і весь фестиваль — поєднання дійсності і фантазії, мрій з буденністю.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Польщі вдалось уникнути обсягів тіньової економіки, з якими зіткнулись Україна та інші колишні республіки СРСР
    11 грудня, Ольга Ворожбит
  • Нелегальний бізнес має у Франції досить спокійне життя
    11 грудня, Алла Лазарева
  • Ось уже два з половиною роки триває конфлікт на Донбасі, і весь цей час сотні тисяч людей живуть за межами своєї малої батьківщини, бо були змушені поїхати з Донецька.
    11 грудня, Станіслав Васін
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено