Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Вечори французького кіно: вагітні дівчиська, «німі» звукові ефекти і подорожі у часі

Зі столичного кінотеатру «Київ» 26-го січня розпочнуться чергові, вже 7-мі, «Вечори французького кіно», що потому пройдуть головними містами України
Вечори французького кіно: вагітні дівчиська, «німі» звукові ефекти і подорожі у часі

До міст-мільйонників та  Запоріжжя можуть додатися менші обласні центри. Але це станеться після основного «прокату» тих п’яти фільмів, які будуть показані в межах вечорів.

Два з них — «Артист» та «Дівчисько» — вже демонструвалися в Україні на Одеському кінофестивалі 2011 року. Інші три — «17 дівчат», «Далеко по сусідству» та «Мій найстрашніший жах» — є українськими прем’єрами.

Проте треба сказати, що «Артиста» реально побачити лише в київському «Києві», позаяк права на нього має дистриб’юторська компанія «Вольга Україна», що випускає фільм в прокат 14 лютого. Натомість «Дівчисько» за посередництва дистриб’ютора «Артхауз трафік», організатора і «Вечорів…», вийде ще раніше — 2 лютого.

Відкриватиме цьогорічні «Вечори…» комедія Анн Фонтен «Мій найстрашніший жах» («Наталі», «Коко Шанель»), де Бенуа Пульворт грає звичну для себе роль недоладного, малокультурного і шалено смішного героя, колишнього злодія та, за сумісництвом, люблячого татка. Його візаві — це Ізабель Юппер, що є протилежністю як герою Пульворта — інтелектуалка і естетка, так і фільмовому комедійному жанрові  — Юппер слушно асоціюється з участю в «Піаністці» чи «Церемонії», і з усмішкою на вустах побачити її, навіть в уяві, не просто. Проте дует Пульворт-Юппер існує на екрані органічно — ідеально, і навряд чи могло бути інакше — інакше ці артисти не стали б зірками. Власне, можна додати, що ледве чи не головним меседжем фільму є вкладена в нього і доволі звична для французького кіно соціальна тема нерівності прошарків населення, яка поєднує двох батьків-самітників на кшталт фільму «Одного чудового дня» з Клуні і Пфайфер.

Та хедлайнером міні-фестивалю є «Артист» Мішеля Хазанавічуса, «бомба» минулорічних фестивалів та премій всього світу. Особливо важливо, що фільм покажуть киянам через 4 дні після оприлюднення номінацій на премію Американської академії «Оскар», за якими «Артист» має 10 можливостей отримати головну премію кіносвіту. І кожна з цих можливостей має повне право бути реалізованою — це справді чудовий, натхненний, незвичайний і новаторський фільм (в часи звукового кіно зробити німий фільм про часи німого кіно з концептуальними звуковими елементами — це сміливо і креативно), з винахідливою режисурою, несподівано цікавим сценарієм, переконливою чоловічою роллю Жана Дюжардена і жіночою роллю Береніс Бежо, класною операторською роботою, вчасною і правильною музикою, відповідними костюмами, багатим художнім оформленням та викликаючим заздрість монтажем.

Я б ще додав номінацію на «другорядну чоловічу роль» для Джона Гудмена: кожна його роль і без того викликає повний захват, а тут з десяток сцен з ним є просто майстер-класом для початківців і акторів епізодичних сцен. Практично на автоматі, після фінальної сцени, коли до того актори німого кіно лише ворушили губами на екрані, а тут в силу зміни часу почали говорити, навіть не говорити — хекати після тривалого танцю, — починаєш плескати в долоні. У цьому «Український тиждень» повністю тотожній з критиком із британської TheGuardian.

Зовсім іншого плану, але не менш високого ґатунку, а може й вищого, є «Дівчисько» Селін Шьямма. Фільм навіть можна порівняти з «Артистом»: у Хазанавічуса мова про німе, мовчазне кіно, у Шьямми — про дівчинку, що більше мовчить, ніж говорить; у Хазанавічуса врешті відбувається зміна, з появою звукового кіно герої теж починають говорити, а у Шьямми зміна відбувається з дівчинкою, яка відчуває себе хлопцем і відповідно вдягається і веде себе. Жахлива дилема з відчуттям «іншого в собі» і жах наявності в світі подібних «помилок бога» чи збочень, назвіть як хочете, не псує вражень від «Дівчиська». Це потужне драматичне кіно, що, з допомогою ручної камери і майже завжди природного освітлення, допомагає глядачеві легко увійти в фільмовий простір, ототожнитися з героями і зрозуміти їх, чи, принаймні, відчути складність існуючої й актуальної проблематики окремих дівчат і хлопців.

Дотепно чи випадково, але фільм «Далеко по сусідству» Сема Гарбарські теж пересікається з «Артистом» — цей фільм так само про минуле, точніше про подорож в минуле, яку герой Томаса робить у фантастичний спосіб, опиняючись зі своєю свідомістю літнього чоловіка у власному тілі 14-літньго хлопчика. Хто не мріяв про подібне? Хто не хотів перенестися в часі, аби знову відчути забуті радості дитинства і не спробувати виправити певні помилки? Далеке минуле, якщо воно наше, на таке вже й далеке, — воно болюче, бажане, ностальгійне і завжди з тобою, навіть якщо ти щось забув чи хотів забути.

Щось варто згадати, щось можливо змінити, а щось міняти не варто. П’янкий, драматичний, повітряний (і за рахунок музики групи Airтакож), фільм Гарбарські є справжнім борцем з сьогоднішнім засиллям фільмів-одноденок, де й думати не треба, лише пережовувати. Неймовірно, що цей мінорний і заглиблений в себе фільм зняв той, хто перед цим випусти оригінальну і дещо епатажну «Ірину Палм», що за ідею мала консервативну жінку з м’якими і дуже вправними руками для мастурбації чоловічих статевих органів в одному з клубів секс-індустрії. «Далеко по сусідству» виглядає дуже особистим з огляду на еміграцію німця за народженням Гербарські в 22-літньому віці з Німеччини до Бельгії: у фільмі герой Паскаля Греггорі випадково, через 20 років після виїзду, опиняється у рідному містечку, зустрічає старого друга, йде на могилу до своєї матері, дивиться за метеликом і… опиняється в далекому 1967-му. Екранізація відомої манги Хіро Тонігучі цікаво резонує з теперішнім — вона говорить ніби про «той світ», світ, який складається з особистого і омріяного.

«17 дівчат» зовсім іншого характеру, діаметрально протилежного «Артисту» і фільмам Гарбарські та Штьямми. Це дуже сучасний фільм, про 17-ть 16-літніх дівчат, які масово вирішують завагітніти, таким чином протестуючи проти нав’язаних уявлень про секс, сім’ю і дітей. Очевидною і з першого погляду зрозумілою є антитеза до «Дівчаток-самогубців» Копполи: там все закінчувалося смертю, тут — життям. Але і той фільм, і той мають реальні факти в основі, тому концепція антитези занадто смілива. Як і концепція уявного продовження першого фільму. На кшталт, щоб було, якби дівчатка не наклали на себе руки, а навпаки, вирішили б завагітніти. Тим не менше, обидва фільми про бунт молодості і про реалізацію нездійснених мрій шляхом втілення реальних можливостей… Такий і весь фестиваль — поєднання дійсності і фантазії, мрій з буденністю.  


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено