Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 січня, 2012   ▪   Юлія Войтенко   ▪   Версія для друку

Фарбований ліс

Вудленд - стиль живопису, заснований канадським художником Норвалем Моріссо із племені індіанців оджибве, – прижився й в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 3 (220)
від 19 січня, 2012
Фарбований ліс

Картини майстрів вудленду ні з чим не переплутати: люди й часто тварини зображені на них ніби під наскрізним поглядом, який відкриває внутрішнє світло й нитки життя між усіма мешканцями світу, незалежно від виду, віку, статі. Це одна з рис, принесених засновником стилю з народної творчості канадських індіанців (зокрема, петрогліфів та сувоїв із березової кори). Однак несподівано традиції оджибве дали про себе знати не тільки в канадському мистецтві, а й… в Україні. Художник-харків’янин Василь Мушик, який також працює у стилі вудленд, прокоментував деякі символи та ідеї і поділився власним досвідом «рентгенівських поглядів».

Читайте також: Мистецтво в арсеналі

МІЖ ДВОМА КУЛЬТУРАМИ

Про вудленд у сучасному розумінні (коли не зводити його до творчості Норваля Моріссо, а отже, традицій оджибве) говорять як про живопис анішинабе. Анішинабе – це група племен, що живуть у резерваціях навколо Великих озер частково в США, а частково в Канаді. Серед цих племен – оджибве, одава й алгонкіни. Місцевість тут дуже лісиста (вудленд у перекладі – «лісова земля»), а Манітулін на Гуроні, знаковий для багатьох майстрів стилю, вважають найбільшим у світі островом на прісноводному озері. Клімат там холодніший і сухіший, ніж в Україні, і все-таки фауна двох країн має чимало спільного: лисиць, рисей, зайців, вовків, ведмедів, оленів і лосів, комах і земноводних Василь Мушик «переніс» саме з наших просторів.

У різні роки мистецтвом місцевих громад, зокрема й вудлендом, нерідко послуговувалися для того, щоб обстоювати права корінних американців. Наприклад, начерки Мартіна Панаміка були використані як флаєри в кампанії за права тубільних жінок і чоловіків, ув’язнених у Південній Дакоті (США) за нібито «бунт» проти правосуддя (насправді ніяких насильницьких дій не було, просто одна з жінок вимагала справедливості в суді над убивцею її сина). Ця активність у мистецтві була і є спрямована не тільки на соціальні, а й на екологічні проблеми. Виставки вудленду організовують, зокрема, щоб привернути увагу до погіршення стану екосистеми Великих озер, спричиненого глобальними змінами клімату. В Україні Василь Мушик із людьми, що займалися захистом вовків, ініціював розмови з мисливцями й поширення оберегів (зображення вовчого сліду в стилі вудленд), щоб пропагувати гуманне ставлення до диких звірів.

Усі ці акції разом із несподіваною паралеллю між Канадою та Україною мають дещо глибші підстави, ніж може здатися. Вудленд не є явищем тільки індіанської культури, від самого початку це було мистецтво, спрямоване на діалог з іншими етнічними спільнотами. Це був своєрідний спосіб говорити про свої цінності й потреби мовою, котра перебуває на межі панівної знакової системи європейського живопису та фольклору власної спільноти. Норваль Моріссо називав себе шаманом (його ім’я було «Птах Грому»), адже допомагав будь-якій людині через колір віднайти гармонію з собою. Водночас художник належав до католиків, висловлював повагу до Христа й екстатично захоплювався «Святою Терезою» Берніні. Роботи Моріссо поціновував і виставляв Джексон Поллок (виставка відбулася 1962 року, й відразу після неї всі презентовані роботи розкупили колекціонери. Так стиль вудленд став популярним). Ці суперечливі моменти біографії канадського майстра слушно згадує дослідниця Еріка Пайп, коментуючи його роботу «Подарунок»: картину не варто розуміти як просте звинувачення колонізаторів у тому, що вони принесли індіанцям чужу релігію та хвороби, адже автор був сам заторкнутий європейською цивілізацією. Індіанські символи у вудленді виникають для ствердження солідарності всіх живих істот. Ідея надлюдської єдності – це саме те, що привабило до вудленду вихідця з Полісся Василя Мушика й дало змогу йому ввести у власний стиль слов’янські символи.

Попри існування літніх шкіл вудленду й персональні виставки Моріссо на батьківщині та у Франції (зокрема, він був єдиним канадським художником, котрого запросили туди на річницю Французької революції), літературу про цей мистецький напрямок знайти важко, а в галереях і музеях не так багато робіт, що його репрезентують (більше їх в індіанських резерваціях). Проте між собою ці художники часто добре знайомі й поводяться на рівних. Василь Мушик одного разу обмінявся роботами з Крістіаном Моріссо (син Норваля Моріссо, художник, представник вудленду. – Ред.). Це були взаємні дарунки.

ТАМ, ДЕ НЕМАЄ СЛІВ

Якщо в роботах Норваля Моріссо та інших майстрів вудленду: Дафне Оджиґ, Джексона Бірді, Леланда Белла – багато людських постатей, то Василь Мушик віддає перевагу братам нашим меншим. «Тварини цікавили мене з дитинства, – розповідає художник. – У них є те духовне, що у спілкуванні з людьми ми можемо відчувати, а у тварин лише вгадувати».

Для картин стилю вудленд важливі ритуальні символіка й візуалізація. Наприклад, у роботі Василя Мушика «Три посудини для однієї сутності» різні стадії життєвого циклу комахи чимось подібні до перероджень, а отже, наділені не нижчим статусом, ніж мандри людської душі. Своєю чергою, та музика, що всередині людини, долучається до ширшого природного оточення, починає жити у котячих поглядах, у чашечках квітів, гойдає парашутики кульбаб. Загалом картини у Василя Мушика мають значно більш гармонійні кольорові гами й сюжети, ніж у Норваля Моріссо. Можливо, через культурну різницю, адже живопис Моріссо все-таки значно ближчий до народного (як, утім, і до яскравих кольорів тогочасного американського малярства).

Найперше, що вражає в житлі пана Василя, – не власноруч зроблена «індіанська» флейта й не маленька колекція артефактів давньополіського побуту, а гостинність і простота. Це не добре оснащена студія, а невелика світла кімната в багатоповерховому харківському будинку, де міг би жити будь-хто з міста. Свої роботи художник рідко продає, здебільшого дарує або виставляє. Але й канадські майстри не амбітніші. Попри те що їхні твори зовсім не низькоякісні, автори вудленду, вочевидь, не прагнуть особистого престижу чи прибутків, і скидається на те, що їхня непопулярність – великою мірою наслідок особистого вибору, а не тільки тенденцій мистецького ринку. У Канаді живопис вудленд часто прикрашає стіни літніх шкіл, тобто має вжиткову роль. Одну зі своїх робіт пан Василь повісив біля вхідних дверей. Ця картина – «Стежка єднання» – й доповнення до інтер’єру (таке можна було б зобразити на килимі), і своєрідний жест гостинності: на землі теплих кольорів поєднуються людські, пташині та звірячі сліди.

Читайте також: Примітивні артефакти


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено