Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Ґвяздовський

Дітям до 16

«Дорослі іграшки» – це благопристойна розповідь про непристойні речі
Матеріал друкованого видання
№ 52 (217)
від 22 грудня, 2011

Красивий і доволі дотепний фільм насправді оповідає зовсім не про веселі речі. Йдеться про черговий злам історії, який змінив природний хід думок. Простіше кажучи, змальовано винайдення вібратора. Але фішка стрічки, хоч як дивно, не в самому факті появи нині незамінного для мільйонів пристрою, а в процесі винайдення й особливо в оточенні тих, хто це зробив...

В антуражі манірної вікторіанської Англії головний герой – молодий ескулап – вчиться лікувати поширену поміж третини британських жінок хворобу під назвою «істерія» («Hysteria» – оригінальна, англомовна назва фільму) і робить це, втім, специфічним, новаторським способом: інтимним масажем, у чому спритний, сповнений сил лікар досягає вершин визнання. Слава того, хто оздоровлює сотні пацієнток, спричиняє ажіотаж, і до винахідливого цілителя черги вибудовуються на тиждень наперед. Причому весь процес «лікування» відбувається так, ніби жінка прийшла на чергову, хоч і дуже очікувану, примірку нового костюма, для чого навіть не треба перевдягатися! На цьому американська режисерка Таня Векслер і будує монструозний контраст, щоб показати, яка була різниця в пуританській Європі між пристойністю і справжністю – як між життям і смертю. Усі ці чепурні жіночки, високородні чоловіки, ввічливі усмішки, манери, а за показним «усе добре» – «істерія», що, як наведено у фільмі, у найтяжчих випадках лікувалася видаленням матки…

Не варто й казати, яка прикрість спіткала лікаря, коли його робоча рука через щоденні вправляння зазнала шаленого болю і розриву зв’язок. Винахід його співчутливим другом електромеханічного замінника руки став епохальним. Власне, у цей момент, під фінал, трагіфарс «Дорослих іграшок» стрімко пройшов романтичний і мелодраматичний жанр, щоб нарешті зачепити комедію. Але не сильно – в Англії ж було не прийнято сміятися, лише кокетливо (для молодиці) або ґречно (для пана) усміхатися. Проте сценарист Стівен Дайєр дозволив трохи феміністичних випадів, щоб не надто шокувати сучасну молодь звичаями минулого.