Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

У ведмежій шкурі

Українсько-грузинсько-німецький «Урсус» – один із наймасштабніших і найцікавіших кінопроектів 2011 року
Матеріал друкованого видання
№ 52 (217)
від 22 грудня, 2011
У ведмежій шкурі

Масштабним і цікавим проект роблять не тіль­­ки сценарні моменти з перетіканням жанрів, доланням кордонів та перевтіленням героїв, а й залучення до виробництва великої компанії, різнонаціональних ак­­торів і вперше використовуваної в Україні для великого екрана технології motion cap­­ture, яку глядач знає завдяки фільмам Роберта Земекіса «Полярний експрес» і «Беовульф» та останньому шедевру Стівена Спілберґа «Пригоди Тінтіна». До цього треба доплюсувати зйомку на апробованій Мартіном Скорсезе камері Arri Alexa, баталії в Грузії, ралі Європою та Берлінський зоопарк у фіналі – відтак «Урсус» творить високий градус очікування. Тому не дивує вже наявна домовленість із серйозним німецьким партнером щодо прокату стрічки. Тиждень дізнався про особливості її створення у грузинського сценариста Зази Буадзе.

Читайте також: Кіно маленької країни

У. Т.: Перше, що під час читання сценарію впадає в око, – це алюзії до світу кіно: марення головного героя, в минулому кінематографіста, про приз Берлінського кінофестивалю; поява персонажів із прізвищами відомих режисерів. А потім сам ведмідь стає героєм… Вам не дає спокою приз Берлінале?..

– Це все синефільські ігри. Насправді все почалося саме відтоді, відколи й починається сценарій – з початку 1990-х років, коли в Грузії точилася громадянська війна. Тоді нідерландська режисерка Інеке Смітс зібралася вивезти до своєї країни нашого місцевого, зі студії, ведмедя. Ми їй казали: «Інеке, який ведмідь?! Нас забери, ми гинемо!» Через багато років мій друг Отар Шаматава, який очолював телеканал «Імеді» і для якого я робив серіал, нагадав мені ту історію, запропонував­­ши написати сценарій про режисера, котрий був би таким собі збірним образом нашого покоління кінематографістів. Я почав писати, а оскільки Отар мені не заважав як-то кажуть, відкрив шлюзи, то перший драфт (початковий варіант сценарію. – Ред.) у мене вийшов на 250 сторінок. Я вивів дві сюжетні лінії: голов­­ну – подорож Ніки, який перетворюється на ведмедя і їде в Берлінський зоопарк, і другорядну – вставні новели, історії і Ніки, і його друга Фоми, і їхньої супутниці Соні, такі собі не зняті фільми – кіно в кіно. А коли ми зрозуміли, що сценарій треба скорочувати, другу лінію довелося відрізати, а заодно й більшу частину синефільськіх ігор. Але мушу згадати один епіграф із досить поганого фільму Клода Лелюша «Чоловік і жінка. 20 років потому»: «Кіно – це величезна робота і трошки дива». Ось так дивовижно виник і персонаж з ім’ям Жан-П’єр Жанно – головний герой у нас був кінорежисером, і у фільмі фігурує ведмідь, тож напрошувалося вітання Жан-Жаку Анно та його «Ведмедю».

У. Т.: А чому шлях героїв лежить до Німеччини? Чому туди? Може, вже б через Анно до Франції?

– Бо образ ведмедя, як магніт, почав притягати до себе деталі. Якщо є Берлінський кінофестиваль, де головний приз – «Золотий ведмідь», навіщо нам Канни чи Венеція?

У. Т.: Так чи так, але сценарій написаний не німецькою. Принаймні я читав його українською. Та чи означає це, що саме нею звучатиме й фільм?

– Хотілося б, щоб він був багатомовний. На початку головні герої, Ніка і Фома, спілкуються грузинською та українською, бо Ніка – грузин, а Фома – грузинський українець. До речі, він став таким не після того, як я переїхав до Києва. Первинно він мав свій прототип – реального каскадера зі студії «Грузія-фільм», українця за походженням. Але чому я дав йому прізвище Гоголь? Не тому, що, як у фільмах про Джеймса Бонда, генерали КДБ називаються Пушкін. Гоголів у Грузії дуже багато, а на заході країни навіть є ціле село, де майже всі – Гоголі: це люди, які півтора століття тому переселися з України. Вони вже грузини, але чудово знають своє українське походження.

У. Т.: Коли ви писали сценарій, чи орієнтувалися в жанрових і сюжетних поворотах на якісь аналоги, які себе добре зарекомендували?

– У жодному разі! Це був суцільний потік підсвідомості. Почав я його писати десь 2005 року, закінчили ми з Отаром у середині 2006-го. На останньому етапі творення до нас приєднався і дуже нам допоміг письменник, журналіст, продюсер і дуже цінний спеціаліст у плані «скриптдокторингу» Дірк Дотсерт. Позаяк проявилися контури світової реалізації проекту, важливими стали його увага й бачення: в тексті були деякі речі, грузинові, може, й зрозумілі, але німцю і взагалі європейцеві – ні. Нині вже багато людей прочитало сценарій, та ні в кого не виникло питань щодо специфіки, – історію сприймають усі, бо вона універсальна.

У. Т.: За сценарієм, щоб доїхати до Берліна на запрошення місцевого зоопарку, Ніка перевдягається ведмедем і в такому вигляді разом із Фомою перетинає кордон: вбрання зі шкури вбитої тварини майструє для нього спеціаліст із бутафорії. Аби таке написати, ви мали розуміти, як того ведмедя показати на екрані переконливо…

– Від початку ми виходили з того, що перебуваємо у змові з глядачем: тільки ми, сценаристи, і глядачі, плюс двоє головних героїв знаємо: це не ведмідь, а людина. Далі ми підійшли до практичного вирішення проблеми. За всієї моєї поваги, ведмідь не міг справляти такого враження, як кіт Бегемот із «Майстра і Марґаріти» Бортка. Тобто це мусив бути або фантастичний костюм, або тварина, змодельована на комп’ютері. Тому нам потрібно було придумати такий хід, аби виправдати CG-ведмедя на екрані. У сценарії цього немає, але у фільмі буде такий момент: коли студійний бутафор зшив костюм ведмедя, Ніка його вбирає, а підійшовши до дзеркала, надягає і голову, і у відображенні бачить уже не себе в нових шатах, а CG-ведмедя. Нам таку ідею підказав сам сценарій, у якому Соня, дивлячись на Ніку в костюмі ведмедя, каже: «Берсерк!» І ми зрозуміли: наш герой відтак стає не людиною у ведмежому вбранні, а перевертнем, напівлюдиною-напівведмедем.

Читайте також: «Різня» Поланського – вибухова суміш снобізму

У. Т.: Кажучи про ваш фільм, усі в один голос із великою часткою іронії згадують про запрошення вами Кейт Бланшетт. Як спало на думку її задіяти?

– Вона ідеально підходить. Саме ця акторка виникла в нашій уяві уже на етапі написання сценарію, а не потім. Ми агентові Кейт надіслали сценарій, перекладений англійською, і він їй сподобався. Щоправда, не все зрозуміло з її графіком зйомок. А от із нашим – уже все чітко: нам обов’язково треба знімати в червні – липні 2012 року.

У. Т.: Роль Фоми ви доручили українському акторові Богдану Бенюку. В цьому герої справді щось є від Швейка, якого він грає в театрі імені Івана Франка вже віддавна. Ви орієнтувалися на цей образ?

– Якщо чесно, то тоді, 2005-го, я ще не знав Бенюка, але за образом – так: Фома – це і Швейк, і Санчо Панса. Тому я був щасливий, коли відкрив для себе Бенюка, і зрозумів, що він людина, народжена саме для цієї ролі.

У. Т.: За сюжетом герої фільму їдуть із Грузії до Німеччини, зупиняючись у Туреччині, Болгарії, Румунії. Де це все планують знімати?

– Усю Східну Європу – в Україні: під Києвом і в Карпатах, зокрема в Рахові. Туреччину і Грузію – в Грузії, Берлін – у Берліні. Легкість криється у тому, що за сценарієм герої рухаються трасою, заїжджаючи, здається, лише в Петричі. Аї в Туреччині – це цілком видумане місто, просто назва його з турецької перекладається як «ведмідь».

У. Т.: Війну, я так розумію, фільмуватимуть у Тбілісі. До того ж я чув, ви особисто її свідок?

– Так… Пам’ятаєте, в сценарії був такий епізод, коли один чоловік ішов через зону бойових дій купувати коту молока? Насправді, не було лише кота, названого в сценарії Ніцше. А чоловік був: він підійшов до солдатів, які сховалися за колонами Театру імені Руставелі, й почав розказувати, що вони неправильно стріляють, пропонуючи показати, як треба правильно... Це важко уявити не тбілісцям, це була справжня вистава. Бо, розумієте, проспект Руставелі в Тбілісі – аж ніяк не Хрещатик у Києві, він маленький, і от на ньому лунала стрілянина, а поруч стояли люди й ґав ловили, обговорюючи ситуацію. Комедія абсурду! Це плюс чи мінус, але так вийшло, що Бог створив грузинів саме такими – і горе, й радість завжди перетворюються в нас на виставу, і ота війна – цьому найкраще підтвердження.

СЦЕНАРИСТ ЗАЗА БУАДЗЕ

Грузинський сценарист, режисер. Закінчив Тбіліський державний університет (факультет перської мови і літератури), Вищі курси режисерів та сценаристів (майстерня Сєрґєя Соловьйова). Наприкінці 1980-х зняв кілька короткометражних фільмів, у 1994-му – документальну стрічку «Батумська війна». На тбіліському телеканалі «Імеді» був режисером і сценаристом п’яти сезонів серіалу «Кава та пиво» (2003–2008). Як автор сценарію працював над фільмом «Абсурдистан» (2006), який здобув низку премій у світі.

РЕЖИСЕР ОТАР ШАМАТАВА

Грузинський режисер і продюсер. Закінчив Тбіліську академію мистецтв (архітектура), Університет театру і кіно (майстерня Ельдара Шенґелая). Працював генпродюсером тбіліського телеканалу «Імеді». 1983-го дебютував документальним фільмом «Нато Вачнадзе» – про грузинську кінозірку німого і звукового кіно. Зняв кілька прокатних і короткометражних фільмів. Є членом міжнародної телевізійної академії Emmi (Нью-Йорк, США). Його фільми отримували премії в Португалії та Іспанії.

СЮЖЕТ

У 1991-му під час громадянської війни мобілізований на службу грузинський режисер Ніка дізнається, що його фільм згорів. Він знайомиться з каскадером на ім’я Фома Гоголь, який паралельно доглядає залишеного напризволяще ведмедя. Згодом Фома – за ненавмисної допомоги Ніки – разом зі своїм чотириногим підопічним отримує запрошення до зоопарку Берліна. Під час гулянь солдатів звіра вбивають. Та Ніка вирішує стати ведмедем, вдягнув­­ши його шкуру… Далі – мандрівка Фоми й Ніки-вед­­медя дорогами Європи.

БЮДЖЕТ

Наразі бюджет не має багатьох остаточних цифр як-то затвердженого кошторису на комп’ютерну графіку й суми гонорару на виконавицю ролі американки. Проте, пройшовши конкурс проектів Державної агенції з питань кіно, фільм отримав підтвердження на отримання від України суми в 5,4 млн грн. Це 30% бюджету. Інші 70% – $3 млн – це інвестиції трьох сторін: 10–15% кошторису мають покрити державні установи Грузії, до 20% – Німеччина, 10–15% – із внутрішніх рахунків української групи компаній Fresh Production Group. Решту 20–30% можуть профінансувати приватні грузинські інвестори.

АКТОРСЬКИЙ СКЛАД

Крім Кейт Бланшетт і Богдана Бенюка, до фільму запрошено грузинського кіно- й театрального актора Ніко Тавадзе, який має зіграти одного з головних персонажів. На роль Жан-П’єра Жанно творці хотіли запросити Рішара Боринже (велика портретна подібність з Анно – прототипом героя), який не може зніматися через проблеми зі здоров’ям. Кастинг триває.

ТЕХНІЧНЕ ВИКОНАННЯ

Стрічку зніматимуть на цифрову камеру Arri Alexa, якість зображення якої можна порівняти з плівкою 35 мм (на ній фільмував Мартін Скорсезе свою останню роботу в 3D «Хранитель часу», а перед цим її використовували Роланд Еммеріх в «Анонімі» та Ніколас Віндінґ Рефн у «Драйві»). Комп’ютерну графіку робитимуть дві київські фірми, які, зокрема, займатимуться реалізацією технології motion capture, створенням «комп’ютерного» ведмедя, моментів війни та всім постпродакшном.

Читайте також: Спасибі жителям України


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено