Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

«Те літо пристрасті…» - заплутаний пазл від Філіппа Гарреля

Вчора у столичному кінотеатрі «Київ» пройшла прем’єра нового фільму відомого французького режисера Філіппа Гарреля «Те літо пристрасті…»
«Те літо пристрасті…» - заплутаний пазл від Філіппа Гарреля

Черговий раз Гаррель повертає нас у «те літо» своєї «пристрасті». «Те» — тобто минуле, «літо» — тобто коли було тепло і гарно, «пристрасті» — тобто пристрасті до Ніко, своєї Ніко, актриси, моделі, коханки, вічної коханої, яка в теплому, затишному, пристрасному минулому ще була жива.

«Те літо пристрасті» — продовження певного кінематографічного феномену, породженого біллю, тугою, ностальгією Гарреля за дочасно спочилою Ніко, народженої Крістою Пеффген. З часів її випадкової та ідіотської загибелі в 88-му режисер знімає, здається,  тільки про неї і знімає фільм за фільмом, лише видозмінюючи героїнь, ситуації, сюжети, та все одно всі вони, як палімпсести, — з-під них проступає оригінал, першопричина, через яку внутрішня рана Гаррелю болить вже 23 роки поспіль. Але ці спогади, ці модифікації, ці рятівні поцілунки привида, що з’являється на екрані з допомогою спіритуаліста Гарреля, с кожним разом стають все більш нав’язливими і  вторинними, та в той самий час все менш відчутними. Біль Гарреля чується, та вплив її на глядача має найменший ефект, як не справляють на нас враження бідкання не знайомої нам людини, які, бідкання, до того ж, вельми посередньо і ледве чи не буквально викладені стражденним оповідачем.

Десь на п’ятій хвилині історії про симпатичного Поля (Жером Робар) та його коханої Елізабет (Селін Саллетт) розумієш, що дивишся на ніщо, тобто на порожнє місце. Звісно, певний час втупитись в одну точку може кожний з нас, але ці «зависання» пов’язані з внутрішніми переживаннями, принаймні з зовнішніми вони не пов’язані точно. А у випадку з «… літом…» Гарреля зависає сам фільм, а ми намагаємося зрозуміти чому ж він завис, але відповіді не знаходимо.

Чому Поль не має грошей і єдине чим займається, це продає по декілька екземплярів щоденно нікому не потрібної газети про революцію — це глибокий образ сучасного француза-демагога, симпатичного ззовні і порожнього в середині, якому аби поговорити про соціальну нерівність і масові виступи?

Чому кохана Поля каже йому, що якби він взагалі не мав би грошей, вона пішла б від нього — це глибокий образ сучасних стосунків чоловіка і жінки і впливу грошей на нашу свідомість? Чому Фредерік (Луї Гаррель) так легко дозволяє залишитися жити у себе Полю та Елізабет — мова про душевну широту чи про певні сентименти до Поля? Чому Анжель (Моніка Белуччі) така непослідовна у своїх вчинках і почуттях, каже Елізабет спочатку про зрадливість Фредеріка, а потім перепрошує і каже, що зрадлива вона — це глибокий образ красивої завжди брехливої та завжди зрадливої жінки? Чому герой Луї Гарреля, що є шалено закоханим в героїню Белуччі і таким стражденним щодо її зради та розриву стосунків з нею, вештається від повії до повії? Чому герой помирає у фіналі, якщо, лежачи в лікарняному ліжку після автомобільної аварії, виглядає не таким вже й забитим? Усі ці відповіді на усі ці питання є справжнісіньким фантазування і безрезультатним намаганням дошукатися правди, бо питання спричинені наскрізь штучними ситуаціями. І зрозуміти, якого біса у фільмі діється, можна лише обізнаному у житті та творчості режисера критику. Тобто гра «розклади заплутаний пазл так, щоб утворилася зрозуміла картинка» доступна небагатьом глядачам, я б навіть сказав одиницям.

Треба відразу зрозуміти, що кожна фраза, практично кожна сюжетна звивина, є відголоском спільного життя Філіппа Гарреля з його громадянською дружиною Ніко. У цьому сенсі, коли син Філіппа, Луї, грає ніби самого Філіппа, тільки молодого, є спадковістю, наступництвом поколінь, що має (випадково?) концептуальний характер. Ревнощі героя Луї до Роланда (Владислав Галар), це ревнощі Філіппа до Ніко — він ревнував її до кожного стовпа, і не безпідставно, бо її погляди не були скуті традиційними рамками моногамії, а захоплення представниками протилежної статі мали постійний і миттєвий характер. Розрив Луї з героїнею Белуччі, це розрив Філіппа з Ніко, яка загинула. І намагання Луї вкоротити собі віку, шляхом врізання в дерево на машині та наступне помирання, це прозоре бажання самого Філіппа, яке не справдилося до кінця. В обличчі Белуччі легко побачити риси Ніко, з її чуттєвими губами. Ба навіть її ім’я, Анжель (ангел), вже багато про що говорить. А в обличчі Луї сам Філіпп очевидний вже на генетичному рівні.

«Чоловік звинувачує жінку у тому, у чому винний він самий», — говорить героїня Белуччі, і ця фраза чудово узагальнює statusquoв стосунках статей і може розглядатися окремо від фільму. Але це єдина фраза подібного типу. Все інше — практично щоденникові записи режисера, відмінність яких від справжнього щоденника лише у тому, що вони придумані на основі щоденника реального.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено