Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 грудня, 2011   ▪   Дмитро Калинчук   ▪   Версія для друку

Мандрівники в минуле: байдужість держави змушує аматорів зберігати історичну спадщину

На відміну від реконструкцій подій XVII–XX століть, які більше нагадують театр для глядачів, під час лицарських змагань учасники б’ються цілком усерйоз на конкретний результат
Матеріал друкованого видання
№ 48 (213)
від 24 листопада, 2011
Мандрівники в минуле: байдужість держави змушує аматорів зберігати історичну спадщину

Обухівський район, село Копачів, парк «Київська Русь». На території де­­рев’я­­ного містечка в сти­­лі часів Володимира Великого відбувається фестиваль «Гості стародавнього Києва. XV століття». Проти земляного валу та дере­­в’яних веж очам глядачів відкривається парад учасників свята. Сюжет простий – київський князь приймає гостей із різних дворів Європи. Публіка має змогу помилуватися костюмами та обладунками практично всіх тодішніх найбільших країн континенту.

Читайте також: Шоу для однієї людини

Парад добігає кінця й починається те, чого найбільше жадає глядач, – лицарські герці. Першою подією стає групове середньовічне змагання – «меле». Учасники шикуються в бойові ланки. За сигналом суддів команди воїнів сходяться в битві. Вуха закладає від дзвону мечів та брязкоту обладунків.

Більшість учасників фестивалю – непрофесійні актори. На сайті парку «Київська Русь» перелічено клу­­би реконструкції, члени яких постійно беруть участь у заходах культурно-історичного проекту. Окрім українських учасників у Копачів приїздять команди з Польщі, Литви та Росії. Загалом європейські реконструкторські клуби вже кіль­­ка років відвідують українські фестивалі й турніри. Своєю чергою, наші команди теж не оминають подібних імпрез, що проходять у Росії, Білорусі, Молдові та країнах ЄС.

ХОБІ - ІСТОРІЯ

Реконструкція вимагає насамперед поглибленого знання історії, аж до дрібних деталей побуту певної епохи – не лише конкретної держави, а й верств населення. Зазвичай кожен із клубів концентрується на якійсь країні за певного часового відтинку, який і відтворює.

Популярність серед реконструкторів мають античні часи (переважно – Рим), середні віки, нові часи, наполеоніка, Перша та Друга світові війни тощо. Козацьку добу в Україні щороку відтворюють у жовтні на фестивалі Terra Heroica в Кам’янці-Подільському. На день визволення Києва біля музею-діорами в селищі Нові Петрівці  реконструюють бої між Червоною армією та Вермахтом. До 95-ї річниці бою на горі Маківка було відтворено битву між вояками легіону Українських січових стрільців та російськими військами. Все це – результати діяльності численних реконструкторських клубів.

Окремі клуби, що відтворювали армії часів Наполеонівських війн або царя Пєтра І, були ще за радянських часів. Проте масове захоплення історичною реконструкцією виникло на початку 1990-х років на найрізноманітнішому ґрунті. Величезним поповненням для відновлювачів давнини став молодіжний рух «рольовиків» – неформальної спільноти людей, об’єднаних пристрастю до всіляких рольових ігор (найвідоміші з них – так звані толкіністи, які відтворюють літературний світ Джона Рональда Руела Толкіна). Втім, реконструктори й «рольовики» так і лишилися паралельними явищами, котрих не варто плутати одне з одним.

ЛИЦАРІ МЕЧА Й СОКИРИ

Жодного історичного періоду не реконструюють настільки масо­­во, як європейське та сло­­в’ян­­ське середньовіччя. Головна причина такого захоплення – його спортивна складова. Відтворення часів Річарда Левове Серце й Данила Галицького – це герці з мечами, сокирами та іншою зброєю тих часів у автентичному захисному спорядженні. А на відміну від реконструкцій подій XVII–XX століть, які більше нагадують театр для глядачів, під час лицарських змагань учасники б’ються цілком усерйоз на конкретний результат. Такі спор­­тивно-істо­­ричні пристрасті серед молоді вже підштовхнули до створення кількох федерацій історичного фехтування.

Усі реконструкторські заходи об’єднує одне й те саме – ретельне відтворення «своєї» епохи. Життя під час заходу – тільки в шатрах. Готування – тільки в казанах. Їдять учасники із глиняного посуду. Меню – автентичне. Таке заглиблення в реалії минулого дає змогу зрозуміти певну історичну добу, відчувши всі її вади та переваги.

Із цією метою проводять заходи, які лишаються поза увагою звичайного глядача, – фестивалі реконструкції та військово-іс­­торичні ігри на місцевості. В країнах Заходу такі фести вже стали фактично музеями просто неба, де відвідувачі реально бачать усі нюанси життя своїх предків. Проте наявні у Європі й дійства, що відтворюють епохальні баталії минулого.

Виїзди на тамтешні заходи для українських реконструкторів пов’язані зі значними витратами – вони відбуваються власним коштом самих учасників. Проте останніми роками наші команди постійно беруть участь у європейських фестивалях. Певний рекорд установила київська команда «Наварра», яка цього літа відвідала «Грюнвальдську битву» в Польщі та «Битву біля Азенкура» у Франції. Виїзд на ці імпрези відкрив для вітчизняних реконструкторів цікавий нюанс: українські фестивалі вже нічим не гірші, ніж західноєвропейські.

«Наші правила проведення двобоїв набагато суворіші за їхні. У нас учасники б’ються в жорсткий фулконтакт, тоді як у Європі діє вимога лише означувати удари. Тож, рівень українських бійців дуже високий», – ділиться своїми враженнями член клубу «Наварра» Павло Стеценко, в реальному житті інженер з автоматизації. Світлана Мальонкіна, ще один член цього клубу (викладач іноземних мов), порівнює організаційні моменти: «Європейські реконструктори привозять кращі за наші елементи побуту – посуд, похідні меблі тощо. А от костюми та обладунки набагато ліпші в нас – ми ретельніше проробляємо деталі вбран­­ня. У Франції під час фестивалю, в умовах спраги й пилу, ми не мали душу – того, що на вітчизняних заходах вже стало нормою».

СУБКУЛЬТУРА МОЛОДИХ

Більшість реконструкторів – студентська молодь. Однак за роки існування цього руху в ньому з’явилося чимало людей, які, не полишаючи захоплення, успішно реалізували кар’єру в бізнесі й деінде. Саме вони переважно очолюють клуби й тренують молодших товаришів.

Створено також багато ін­­тернет-спільнот, які захоплюються історичною реконструкцією. Виник величезний пласт власних пісень та літературних творів. Є майстри, для яких виготовлення історичних костюмів та обладунків на замовлення стало професією. Всі ці нюанси дають підстави говорити про історичну реконструкцію як про окрему молодіжну субкультуру, зі своїми правилами й традиціями.

У повсякденному житті субкультура реконструкторів практично не перетинається з державними органами. Чиновники ними не цікавляться, і ті відповідають їм взаємністю. Вони проводять свої заходи власноруч або розважають туристів на фестивалях, ініційованих щонайбільше місцевими адміністраціями та декотрими бізнесменами. Байдужість «офіціозу» має певний позитивний бік. Як відомо, хто платить, той і замовляє музику. У сусідній Білорусі реконструкторський рух іще в 1990-х був узятий під опіку держави. Лицарські клуби за участь в урочистих заходах тоді стали отримувати платню і спонсорське фінансування. Це зразу ж відбилося на якості антуражу – на той час білоруські реконструктори своїми шатрами, костюмами та убранням таборів вражали колег з України й Росії. Мінус такої формалізації – їхні осередки зобов’язані працювати на офіціозних урочистих заходах і показувати глядачеві такі шоу, яких жадають представники влади.

Білоруський досвід перехопила й РФ. Російські реконструктори так само були підгодовані грішми, котрі вони відпрацьовують участю в різноманітних патріотичних шоу та заходах, як-то фестиваль «Куликовська битва». Той, хто цікавиться альтернативними варіантами історії чи був помічений на акціях опозиції, грошей не має.

Далі у використанні ре­­конструк­­торсь­­кої субкультури пішли поляки. На щорічний фестиваль «Грюнвальдська бит­­ва» з’їжджаються клуби з Поль­­щі, Білорусі, Росії, країн Балтії, України, Німеччини та багатьох інших держав. Лідер київського клубу «Святогор» Максим Рог описує його так: «Це справжнє свято безмежного польського ура-патріотизму. Спочатку відбувається театралізоване відновлення Грюнвальдської битви за участю кількох тисяч осіб. Потім – лицарські турніри. Потім – показові виступи польських загонів спецпризначення, що мають демонструвати зв’язок епох, від XIV століття до сьогодення. Концерти, конкурси, різноманітні шоу. 300 тис. глядачів!» До речі, в реальній Грюнвальдській битві брали участь 11 корогов із теренів сучасної України. Нині наші реконструктори за власний кошт їздять на фестиваль до Польщі, відтворюють там ці війська й виступають під синьо-жовтими прапорами. Безпереч­­но, така промоція значно цікавіша й дієвіша за візити вітчизняних чиновників із традиційною канце­­лярсько-шароварною «культурною програмою».

Читайте також: Субкультури чи субпродукти


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено