Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 листопада, 2011   ▪   Максим Солодовник   ▪   Версія для друку

Топ-5 дисків жовтня: повернення старих імен і мелахнолійно-похмурий настрій

У жовтні меломанам варто звернути увагу на французькі новинки, суворий норвезький рок і альбоми українських «ветеранів» і новачків
Топ-5 дисків жовтня: повернення старих імен і мелахнолійно-похмурий настрій

BurzumFallen(2011)

Після появи торік альбому Belus– першого після звільнення Варга Вікернеса, швидкий вихід нового диску став для багатьох його прихильників приємною несподіванкою. Fallen відрізняється від попередника і тематикою, і звучанням. Це альбом-елегія, найбільш «камерний» з усього метал-доробку Burzum, де в чому навіть ніжний – недарма сам Варг казав, що на Fallen найбільший вплив справила класична музика, яку він полюбляє слухати. Однак загалом це так само Burzum – похмурий і агресивний. Використання чистого вокалу і майже «гаражна» рок-основа саунду ще раз засвідчують, що Варг, за його ж словами, давно грає не так blackmetal(сучасних представників якого він категорично не сприймає), як музику Burzum, яка вже на початку 1990-х була, по суті, цілком самостійним феноменом.

Fallen– альбом оригінальний і сильний, зокрема, й із погляду лірики, без розуміння якої слухати диск сенсу мало. Ідейно-поетична складова Burzum завжди була дуже важливою, вона вимагає від слухача обізнаності в язичництві, глибокого розуміння образів та естетичного чуття, які допоможуть адекватно прочитати меседж цієї музики. У Fallen він не лише рішучий, а нерідко й урочисто-звитяжний, завдяки цій рисі його можна небезпідставно порівнювати з Belus.

Soror Dolorosa - Blind Scenes (2011)

Andy Julia, барабанщик знаменитих Peste Noire та інших, менш відомих французьких метал-груп, кілька років тому започаткував разом з трьома однодумцями новий проект, ставши його вокалістом. Найцікавіше те, що SororDolorosa чітко орієнтована на пост-панк / готичний рок зразка 1980-х років, а отже їхня музика не лише меланхолійна, а й лаконічна у своїх виражальних засобах. Група, наприклад, обійшлася без клавішних.

Некваплива ритм-секція, флегматично-інтровертні гітарні рифи, красивий, не істеричний, але сповнений емоцій вокал, який, що особливо важливо, тонко корелює з провідними мелодіями – все це сприяє стійкому враженню, що їхню музику неможливо не любити, а щонайменш півальбому – це однозначні хіти. Blind Scenes– особистісний, навіть інтимний альбом, цілком можливо, що він взагалі найкращий цьогоріч у європейській рок-музиці.

ScreenatoriumFlyentists(2011)

Вже третій повноформатний альбом від французької формації Screenatorium, загалом розвиває добре знаний слухачам стильовий почерк, що спирається на трьох китів: бристольський саунд, меланхолійність і камерність. Напевно, тепер вже всі здогадались, що йдеться про добірний психоделічний трип-хоп.

Поверхові критики часто називають Screenatorium похмурою групою, але атмосфері нового альбому цей епітет не личить – вона радше загадкова і споглядальна, в ній немає нічого гнітючого. Інша річ, що тендітна краса їхніх повільних бітів, примарних голосів в семплах, та достоту віртуозних аранжувань, що нерідко розвиваються довкола фортепіанних тем, безперечно спонукають слухати цей диск в осінніх сутінках та ночами. Ніжний голос вокалістки Nawelle Saidi звучить у такому супроводі напрочуд органічно. Для створення Flyentists було запрошено також бек-вокалістку Astrid Van Peterssenі трубача Manu Aurousset, який додав особливого шарму трекам альбому.

Однак є й моменти, які відрізняють цей диск від його попередників, – він більш інтровертний за настроєм, більш мінімалістичний з погляду композиції (зокрема, лишились в минулому експерименти з хіп-хоповою читкою), проте зовсім не втратив на атмосферності поєднання електронних та живих інструментів. Складається чітке враження, що Screenatorium не лише натхненні, а й зрілі музиканти, яких нині можна вважати одними з лідерів стилю.

БратиБлюзу- The City that Never Sleeps (2011)

Знану в середовищі поціновувачів джазу група братів Левицьких, що творить з далекого 1992 року, слухачі цілком могли встигнути призабути, адже з 2000-го, коли вийшов її попередній (доволі короткий за тривалістю) альбом, офіційно видавався лише один концертний запис. The Citythat Never Sleeps,як і належить плиті з такою назвою,створювався у  Києві та Відні, і з нього одразу чути, що нинішня музика групи є майстерним поєднанням різних стилів (від арт-року до джазу та newage), які тісно переплітаються між собою.

І це саме той щасливий випадок, коли щось аналізувати в цьому букеті зовсім не хочеться, позаяк виникає бажання слухати, і неодноразово. Музикантам цей диск однозначно вдався: його легка, невимушена атмосфера годиться для культурного відпочинку, в ній чимало простору, легко дихається. Найближча паралель в сучасній українській музиці – чернівецький проект «Самата».

КораЛЛі – Є! (2011)

Дебютний альбом івано-франківської етно-фанк-рок групи «КораЛЛі», яка не перший рік активно бере участь в українських фестивалях і напівжартома самовизначається як «рок-вар’ятЕ», лишає по собі дуже неоднозначні враження. З одного боку, чималий для молодої команди досвід роботи на сцені не може не відчуватись: гурт не лише впевнено володіє інструментами (серед яких окрім традиційних для рок-музики є й сопілка, дримба та трембіта), добре почувається у своїй стильовій ніші, а й досягла непоганого балансу у студійному звучанні, завдяки якому «Є!» легко слухається. До того ж цей диск, в якому міститься аж 15 треків, триває майже 47 хв, що можна вважати оптимальним для одноразового слухацького «запливу». Також їм не відмовиш у драйвовому саунді, але це суто фестивальна музика за всіма параметрами, і слухати її вдома в альбомному форматі дивно.

Мінусів також немало. Згадана «прилизаність» саундпродюсування віддає поп-панком більше, ніж треба. Крім того, таке звучання дещо дисонує із легковажно-роздовбайським образом, який музиканти (двоє гуцулів і троє лемків) старанно ліплять протягом усього лонгплею. В результаті віриш їм не до кінця, це все має надто цивілізовану обгортку. В цьому аспекті музикантам варто було б повчитися у «Перкалаби», хоча в мене немає сумнівів, що вони, молоді й амбітні, своїм звучанням наразі задоволені. З погляду текстів альбом переважно доволі слабкий, хоча можна було б на це дивитись крізь пальці завдяки потужній грі музикантів, якби композиції не були таким перенасиченими вокалом (доброю половиною яких є речитативи). Однак, попри всі неоднозначності, я не сумніваюсь в успіху цього альбому у тих, хто добре знає «КораЛЛі» за фестивальними виступами або просто любить бадьору танцювальну музику зі стійким етно-поп-фанк-рок-присмаком.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У вівторок, 21 лютого, світові та українські ЗМІ поширили гучну новину: Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського олігарха Дмитра Фірташа до США. Однак, як виявилося, це рішення ще навіть не початок кінця цієї гучної справи.
    22 лютого, Ольга Ворожбит
  • Приглядаючись до нового американського лідера, французи з острахом впізнають своє можливе близьке майбутнє.
    22 лютого, Алла Лазарева
  • Напередодні чергової річниці розстрілу активістів Майдану та втечі Януковича, що послідувала услід за цим, в Україні за традицією знову пожвавилися розмови про нову революцію. При цьому одні заговорили про це зі страхом, а інші з надією.
    22 лютого, Денис Казанський
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
  • Міста, як і люди, зазнають тиску стереотипів, тільки от, на відміну від нас, вбирають їх і перетравлюють, не страждаючи. Ми ж вибудовуємо досконалі за структурою й виглядом очікування, щоби потім із розгону вгатитися в них – наче в ідеально чисті скляні двері, яких не видно. Іноді місто, яке обіцяє – чудова принадна проекція, ге? – продуктивну працю, вдалу відпустку чи романтичну подорож, стає місцем найбільшого болю. В'язницею. Містом пам'яті про власне безсилля.
    20 лютого, Юлія Кропив’янська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено