Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 листопада, 2011   ▪   Тетяна Терен   ▪   Версія для друку

Сергій Бабкін: Зараз пишу пісні на два фронти

Сергій Бабкін про спільний проект зі Святославом Вакарчуком, призначення сучасного театру та особливий зв’язок із жіночим світом
Сергій Бабкін: Зараз пишу пісні на два фронти
Катерина Кушнаренко

Попри популярність у колі шанувальників авторської пісні, він і далі грає в харківському «Театрі 19», створює нові сольні альбоми й колективи, пробуває себе в кіно, співпрацює з іншими музикантами і лишається людиною, яка не боїться ділитися з оточенням своїми емоціями та почуттями, сміятися, розкривати секрети й знаходити потрібні слова. На інтерв’ю з Тижнем Сергій Бабкін прийшов із донькою Веселиною. І це визначило характер і тон розмови.

Я завжди боровся з дужками, у яких постійно писали «екс-гітарист гурту 5’nizza». Поступово залишився без них і став самим собою.

Я психопат, бо вигадав собі два абсолютно різні гурти. У мене навіть у кожному з них різні зачіски, різний одяг, різний внутрішній світ. Так і виходить, що зараз пишу пісні на два фронти. У Classika є п’ять готових пісень, у K.P.S.S. стільки само. Тож мій новий альбом буде нескоро.

Музика приваблює мене тим, що в ній можна експериментувати, відкривати нові грані. Театр – це все-таки колективна творчість. А в музиці захочу – зроблю електронний проект, захочу – natural зі звуками хвиль і шелестом листя.

Я ніколи не шукав у когось із музикантів підтримки, схвального слова. Ось хіба що зараз кличу 3 грудня на київську презентацію альбому «Свинець» гурту K.P.S.S Петю Чернявського. Відчуваю, що в цієї людини дуже хороший смак. Думаю, він міг би бути хорошим саунд-продюсером. Якщо скаже мені, що так, а що не так, куди треба рухатися, я дослухаюся.

Зі Святославом Вакарчуком я познайомився в 2004 році. 5’nizza виступала в київському «Бабуїні», і після концерту до гримерки зайшов Слава. Сказав, що йому все дуже подобається, й порадив додати чогось нового, наприклад, перкусії. Ну а ми тоді нічого змінювати не хотіли. І ось минуло майже сім років, я вже почав працювати сольно, гуляю в парку з донькою – і тут дзвінок. «Сергію, привіт! Це Слава Вакарчук, може, ви про такого чули?» – я засміявся так само, як оце зараз. Він запитав, чи можемо поговорити. Коли ми зустрілися, розповів, що в нього є одна задумка, яка тягнеться ще з проекту «Вночі» (сольний проект фронтмена гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука та однойменний альбом, презентований 2008 року. – Ред.), але тоді йому втілити її в життя не вдалося. І тепер він знову повернувся до цієї ідеї – кардинально відійти від «Океану Ельзи» й зібрати українських музикантів, з якими йому було б цікаво і приємно попрацювати. Ось він і зібрав: піаніста Дмитра Шурова, басиста Петра Чернявського, ударника Максима Малишева і мене. Як мені сказав Слава, я його зацікавив своєю особливою енергетикою.

Отже, весь цей процес називається «96,7». Я досі не знаю, чи це назва проекту, чи альбому, чи нашого колективу. Разом зі Славою ми співали приспіви, в окремих композиціях і куплети. Усі пісні Вакарчука, лише одна, тринадцята, моя. Я її давно написав, але якось вона все не йшла мені, а тут вдалося. Називається «Зелений чай». Майже в усіх піснях я граю на гітарі у й трьох – на флейті. Ну і, звісно, з’їжджання з глузду – всілякі там стрибки, вигуки. Як без цього? Альбом ми записували в Бельгії. Мілош Єліч (клавішник і аранжувальник гурту «Океан Ельзи». – Ред.) виступив у ролі саунд-продюсера. У листопаді він поїде до Брюсселя все це зводити.

«96,7» – це для мене величезна школа. Адже мені випала можливість попрацювати з досвідченішими за мене музикантами. Раніше слухав «Океан Ельзи», окремі пісні подобаються. Я не фанат, але Україна ними може пишатися, бо вони пропагують українську культуру. За їхньою музикою – лише позитивні емоції, такий потік чогось чистого. Я їм навіть трохи заздрю, бо мене завжди тягне в якісь хащі, заплутаності, незрозумілості, проблеми.

Як кіноактор Сергій Бабкін нереалізований.Він просто зіграв у кількох епізодах. Я втомився відповідати на запитання, коли ж усі побачать «Відторгнення» (фільм Владіміра Лєрта, який мав вийти на екрани навесні 2010 року і в якому зіграли Богдан Ступка, Агнія Дітковскіте, Сергій Бабкін та Алєксандр Баширов. – Ред.). Але при цьому не маю уявлення, що слід робити, аби бути затребуваним. Мене ніхто з режисерів просто не знає. Мабуть, необхідно в якійсь ролі прогриміти. Ось вийде одного разу «Відторгнення» – і всі мене почнуть розтягувати на шматки (сміється). Насправді є одна ідея, яку я довго виношую. Мені дуже-дуже хочеться зіграти одну людину. Але поки що секрет, хто вона.

В Україні є талановиті актори серед тих, кому за 30 і за 40. Мене дивує, чому змогло знайти себе в українському кіно тільки старше покоління. Крім Богдана Сильвестровича Ступки, начебто нікого й немає. Але таланти є, вони знімаються в серіалах, на телебаченні. А разом із тим не можна згадати жодного українського фільму, прем’єру якого гучно влаштували б у всіх кінотеатрах. Мабуть, саме це мають на увазі, коли кажуть, що сьогодні в Україні кіно немає.

Глядачі люблять, щоб їм усе було зрозуміло.Але завдання сучасного театру (і кіно теж) – змушувати їх думати, а не грати роль спостерігача (так було в радянські часи). На мій погляд (хочу вірити, що це реально), сучасний спектакль має дивувати досвідченого глядача і водночас бути зрозумілим глядачеві пересічному.

У театрі сьогодні треба використовувати весь потенціал актора.Це, мабуть, щось таке особисте, бо я вже давно граю в ньому й не відчуваю, що віддаю весь свій запас своїх можливостей: тіла, голосу, емоцій. Може, тому мені хотілося б зробити щось таке танцювальне.

Ролі в харківському «Театрі 19» завжди розподіляє режисер.Ігор Ладенко робить це професійно, тому мої персонажі мені подобаються. Кожну свою роль починаю готувати із зовнішнього: уявляю героя, його звички, ходу, сміх, кашель. Розуміння її приходить під час читок у театрі. Ви читаєте раз, удруге, а потім починаєте відчувати, як ставитеся до іншого персонажа, як він на вас реагує.

Кожна зіграна роль щось у тобі змінює.Ти прожив якийсь час чужим життям.

Я б не хотів зіграти в моновиставі.Може, це лише сьогодні. Може, я не доріс до цього. Моновистава – дуже складний вид мистецтва. Ти маєш дві години щось говорити глядачеві й робити це так, щоб йому було цікаво весь цей час дивитися на тебе, слухати тебе.

В інституті я малював гелевою ручкою картинки. Тепер хочу до них повернутися і перенести на полотно.Може, з цього вийде навіть виставка. Але мені важливо, щоб людям це було близько, щоб вони не просто прийшли подивитися, чим ще займається Сергій Бабкін, той, який трохи в театрі щось робить і трохи в музиці.

З дурнями і поганими дорогами можна змиритися.Погано, звісно, що ти на щось заплющуєш очі, але є речі, на які тобі складно впливати. Тому в Україні мене більше дратує те, що змінити можна. Я говорю про наш споконвічний менталітет, про те, як ми ставимося одне до одного. Подивишся на грузинів, азербайджанців – є в них оцей дух братерства, а в нас немає. Ми поважаємо тільки кума і куму, з іншими людьми можна поводитись абияк. Це все живе в наших анекдотах, але ж насправді то сміх крізь сльози. Усі заплющують очі, затуляють вуха і не думають, до чого одного дня ми можемо прийти. Кожен має хоч трохи докладати зусиль, щоб змінювати ситуацію: бажати здоров’я людині із застудою, вітатися з сусідами і продавцями. Треба усвідомити, що твоє місто, твоя країна – те саме, що і твій власний дім, твоя сім’я. Європейці це розуміють і тому ставляться одне до одного з більшою повагою.

Я зрозумів, яке це диво – мати доньку. Раніше мені здавалося, що всі чоловіки мріють про синів, а жінки – про доньок. Насправді це така маячня! Я дуже змінився, коли зустрівся зі своєю дружиною Сніжаною. А коли народилася Веселина Сергіївна, змінився ще більше. У мені відкрилося щось таке… жіноче, чого я раніше не знав. Хтось може з цього посміятися: як це, жіноче в чоловікові? Мені складно пояснити, але нині в мене є особливий зв’язок із жіночим світом, здатність чути і відчувати дорогих мені людей, не перебуваючи поруч із ними. Коли я гуляю з дітьми, зовнішній світ перестає для мене існувати. Усе нібито зупиняється, завмирає в очікуванні. Ось вона, справжня медитація!

БІОГРАФІЧНА НОТА

Сергій Бабкін народився 1978 року в Харкові. Закінчив Харківський державний університет мистецтв (спеціальність – актор театру та кіно). У 2000-му разом з Андрієм Запорожцем заснував гурт 5’nizza, у якому був гітаристом і бек-вокалістом. Того самого року почав грати в харківському недержавному «Театрі 19», де 2009-го виконав роль Гамлета. Як актор і музикант брав участь у фільмах «Російське», «Скарб», «День радіо», «Відторгнення». 2004 року розпочав сольну музичну кар’єру. На рахунку Сергія шість альбомів. Виступає також у складі двох колективів: Classika і K.P.S.S. З останнім записав альбом «Свинець». 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено