Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 листопада, 2011   ▪   Тетяна Терен   ▪   Версія для друку

Сергій Бабкін: Зараз пишу пісні на два фронти

Сергій Бабкін про спільний проект зі Святославом Вакарчуком, призначення сучасного театру та особливий зв’язок із жіночим світом
Сергій Бабкін: Зараз пишу пісні на два фронти
Катерина Кушнаренко

Попри популярність у колі шанувальників авторської пісні, він і далі грає в харківському «Театрі 19», створює нові сольні альбоми й колективи, пробуває себе в кіно, співпрацює з іншими музикантами і лишається людиною, яка не боїться ділитися з оточенням своїми емоціями та почуттями, сміятися, розкривати секрети й знаходити потрібні слова. На інтерв’ю з Тижнем Сергій Бабкін прийшов із донькою Веселиною. І це визначило характер і тон розмови.

Я завжди боровся з дужками, у яких постійно писали «екс-гітарист гурту 5’nizza». Поступово залишився без них і став самим собою.

Я психопат, бо вигадав собі два абсолютно різні гурти. У мене навіть у кожному з них різні зачіски, різний одяг, різний внутрішній світ. Так і виходить, що зараз пишу пісні на два фронти. У Classika є п’ять готових пісень, у K.P.S.S. стільки само. Тож мій новий альбом буде нескоро.

Музика приваблює мене тим, що в ній можна експериментувати, відкривати нові грані. Театр – це все-таки колективна творчість. А в музиці захочу – зроблю електронний проект, захочу – natural зі звуками хвиль і шелестом листя.

Я ніколи не шукав у когось із музикантів підтримки, схвального слова. Ось хіба що зараз кличу 3 грудня на київську презентацію альбому «Свинець» гурту K.P.S.S Петю Чернявського. Відчуваю, що в цієї людини дуже хороший смак. Думаю, він міг би бути хорошим саунд-продюсером. Якщо скаже мені, що так, а що не так, куди треба рухатися, я дослухаюся.

Зі Святославом Вакарчуком я познайомився в 2004 році. 5’nizza виступала в київському «Бабуїні», і після концерту до гримерки зайшов Слава. Сказав, що йому все дуже подобається, й порадив додати чогось нового, наприклад, перкусії. Ну а ми тоді нічого змінювати не хотіли. І ось минуло майже сім років, я вже почав працювати сольно, гуляю в парку з донькою – і тут дзвінок. «Сергію, привіт! Це Слава Вакарчук, може, ви про такого чули?» – я засміявся так само, як оце зараз. Він запитав, чи можемо поговорити. Коли ми зустрілися, розповів, що в нього є одна задумка, яка тягнеться ще з проекту «Вночі» (сольний проект фронтмена гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука та однойменний альбом, презентований 2008 року. – Ред.), але тоді йому втілити її в життя не вдалося. І тепер він знову повернувся до цієї ідеї – кардинально відійти від «Океану Ельзи» й зібрати українських музикантів, з якими йому було б цікаво і приємно попрацювати. Ось він і зібрав: піаніста Дмитра Шурова, басиста Петра Чернявського, ударника Максима Малишева і мене. Як мені сказав Слава, я його зацікавив своєю особливою енергетикою.

Отже, весь цей процес називається «96,7». Я досі не знаю, чи це назва проекту, чи альбому, чи нашого колективу. Разом зі Славою ми співали приспіви, в окремих композиціях і куплети. Усі пісні Вакарчука, лише одна, тринадцята, моя. Я її давно написав, але якось вона все не йшла мені, а тут вдалося. Називається «Зелений чай». Майже в усіх піснях я граю на гітарі у й трьох – на флейті. Ну і, звісно, з’їжджання з глузду – всілякі там стрибки, вигуки. Як без цього? Альбом ми записували в Бельгії. Мілош Єліч (клавішник і аранжувальник гурту «Океан Ельзи». – Ред.) виступив у ролі саунд-продюсера. У листопаді він поїде до Брюсселя все це зводити.

«96,7» – це для мене величезна школа. Адже мені випала можливість попрацювати з досвідченішими за мене музикантами. Раніше слухав «Океан Ельзи», окремі пісні подобаються. Я не фанат, але Україна ними може пишатися, бо вони пропагують українську культуру. За їхньою музикою – лише позитивні емоції, такий потік чогось чистого. Я їм навіть трохи заздрю, бо мене завжди тягне в якісь хащі, заплутаності, незрозумілості, проблеми.

Як кіноактор Сергій Бабкін нереалізований.Він просто зіграв у кількох епізодах. Я втомився відповідати на запитання, коли ж усі побачать «Відторгнення» (фільм Владіміра Лєрта, який мав вийти на екрани навесні 2010 року і в якому зіграли Богдан Ступка, Агнія Дітковскіте, Сергій Бабкін та Алєксандр Баширов. – Ред.). Але при цьому не маю уявлення, що слід робити, аби бути затребуваним. Мене ніхто з режисерів просто не знає. Мабуть, необхідно в якійсь ролі прогриміти. Ось вийде одного разу «Відторгнення» – і всі мене почнуть розтягувати на шматки (сміється). Насправді є одна ідея, яку я довго виношую. Мені дуже-дуже хочеться зіграти одну людину. Але поки що секрет, хто вона.

В Україні є талановиті актори серед тих, кому за 30 і за 40. Мене дивує, чому змогло знайти себе в українському кіно тільки старше покоління. Крім Богдана Сильвестровича Ступки, начебто нікого й немає. Але таланти є, вони знімаються в серіалах, на телебаченні. А разом із тим не можна згадати жодного українського фільму, прем’єру якого гучно влаштували б у всіх кінотеатрах. Мабуть, саме це мають на увазі, коли кажуть, що сьогодні в Україні кіно немає.

Глядачі люблять, щоб їм усе було зрозуміло.Але завдання сучасного театру (і кіно теж) – змушувати їх думати, а не грати роль спостерігача (так було в радянські часи). На мій погляд (хочу вірити, що це реально), сучасний спектакль має дивувати досвідченого глядача і водночас бути зрозумілим глядачеві пересічному.

У театрі сьогодні треба використовувати весь потенціал актора.Це, мабуть, щось таке особисте, бо я вже давно граю в ньому й не відчуваю, що віддаю весь свій запас своїх можливостей: тіла, голосу, емоцій. Може, тому мені хотілося б зробити щось таке танцювальне.

Ролі в харківському «Театрі 19» завжди розподіляє режисер.Ігор Ладенко робить це професійно, тому мої персонажі мені подобаються. Кожну свою роль починаю готувати із зовнішнього: уявляю героя, його звички, ходу, сміх, кашель. Розуміння її приходить під час читок у театрі. Ви читаєте раз, удруге, а потім починаєте відчувати, як ставитеся до іншого персонажа, як він на вас реагує.

Кожна зіграна роль щось у тобі змінює.Ти прожив якийсь час чужим життям.

Я б не хотів зіграти в моновиставі.Може, це лише сьогодні. Може, я не доріс до цього. Моновистава – дуже складний вид мистецтва. Ти маєш дві години щось говорити глядачеві й робити це так, щоб йому було цікаво весь цей час дивитися на тебе, слухати тебе.

В інституті я малював гелевою ручкою картинки. Тепер хочу до них повернутися і перенести на полотно.Може, з цього вийде навіть виставка. Але мені важливо, щоб людям це було близько, щоб вони не просто прийшли подивитися, чим ще займається Сергій Бабкін, той, який трохи в театрі щось робить і трохи в музиці.

З дурнями і поганими дорогами можна змиритися.Погано, звісно, що ти на щось заплющуєш очі, але є речі, на які тобі складно впливати. Тому в Україні мене більше дратує те, що змінити можна. Я говорю про наш споконвічний менталітет, про те, як ми ставимося одне до одного. Подивишся на грузинів, азербайджанців – є в них оцей дух братерства, а в нас немає. Ми поважаємо тільки кума і куму, з іншими людьми можна поводитись абияк. Це все живе в наших анекдотах, але ж насправді то сміх крізь сльози. Усі заплющують очі, затуляють вуха і не думають, до чого одного дня ми можемо прийти. Кожен має хоч трохи докладати зусиль, щоб змінювати ситуацію: бажати здоров’я людині із застудою, вітатися з сусідами і продавцями. Треба усвідомити, що твоє місто, твоя країна – те саме, що і твій власний дім, твоя сім’я. Європейці це розуміють і тому ставляться одне до одного з більшою повагою.

Я зрозумів, яке це диво – мати доньку. Раніше мені здавалося, що всі чоловіки мріють про синів, а жінки – про доньок. Насправді це така маячня! Я дуже змінився, коли зустрівся зі своєю дружиною Сніжаною. А коли народилася Веселина Сергіївна, змінився ще більше. У мені відкрилося щось таке… жіноче, чого я раніше не знав. Хтось може з цього посміятися: як це, жіноче в чоловікові? Мені складно пояснити, але нині в мене є особливий зв’язок із жіночим світом, здатність чути і відчувати дорогих мені людей, не перебуваючи поруч із ними. Коли я гуляю з дітьми, зовнішній світ перестає для мене існувати. Усе нібито зупиняється, завмирає в очікуванні. Ось вона, справжня медитація!

БІОГРАФІЧНА НОТА

Сергій Бабкін народився 1978 року в Харкові. Закінчив Харківський державний університет мистецтв (спеціальність – актор театру та кіно). У 2000-му разом з Андрієм Запорожцем заснував гурт 5’nizza, у якому був гітаристом і бек-вокалістом. Того самого року почав грати в харківському недержавному «Театрі 19», де 2009-го виконав роль Гамлета. Як актор і музикант брав участь у фільмах «Російське», «Скарб», «День радіо», «Відторгнення». 2004 року розпочав сольну музичну кар’єру. На рахунку Сергія шість альбомів. Виступає також у складі двох колективів: Classika і K.P.S.S. З останнім записав альбом «Свинець». 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено