Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Український глядач залишився без «Драйву»

Ще один добрий фільм, «Драйв» Ніколаса Віндінга Рефна, не потрапить до нашого прокату, хоча ми могли б його дивитися в кінотеатрах вже з цього четверга…
Український глядач залишився без «Драйву»

На відміну від попереднього сумно нескінченного списку гарних фільмів, які так і не побачили наші очі, «Драйв» включено до нього з причини піратства. Вряди-годи, насправді винні торенти. Маючи приз за режисуру Каннського кінофестивалю, приз Голлівудського кінофестивалю за виконання другорядної жіночої ролі (Кері Малліган), шану тисяч прихильників і прихильниць творчості та зовнішності виконавця головної чоловічої ролі (Райан Гослінг) і статус в мережі однієї з кращих картин цього року, «Драйв» просто зобов’язаний був вийти в наш прокат. Усе зіпсувало викладення фільму в інтернеті, що завадило нашому місцевому дистриб’юторові зважитися на друк принаймні кількох кінокопій, дрібної рекламної кампанії та обмеженого прокату.

Бізнесовий момент переміг і другого українського дистриб’ютора – саме з цього четверга «Драйв» мають випустити на DVD в сусідній з нами країні, а це нівелює сенс релізу в кінотеатрах.

Без сумніву, мережева якість картини може задовольнити інформаційний голод щодо каннського лауреата. Але так само варто визнати дешевизну та естетичну, я б сказав калорійну, невибагливість такого тамування природного позиву до видовища. Адже насиченість «Драйву» цілком відповідає назві – він драйвовий, а драйв в рази збільшується, якщо його подавати у великому розмірі кінотеатрального екрану та з приправою Dolby-звуку. Щоправда, слід зробити важливу ремарку: і звук у фільмі не блокбастерного ґатунку, позаяк без вибухів і рокових ритмів, і динаміка не з екшенів. Бо «Драйв» – це артхаузний бойовик.

Саме так можна схарактеризувати напрям впливу і жанр картини. Визначення «артхаузний» у цьому разі суттєво міняє жанр екшену. Динамізм, властивий бойовику, наявний лише на початку, коли нам показують героя Райана Гослінга, за своїми навичками, правилами і темпераментом доволі схожого на героя «Перевізника» Джейсона Сетема – вправного, розумного і неймовірно холоднокровного водія, що підписується на автомобільну допомогу грабіжникам. Далі динамізм, як швидкість у пішохідній зоні, знижується до межі повільного, наркотично повільного, руху психологічної драми.

Понад те, з часом, а картина повзе 100 хвилин, ритм її стає конвульсивним, сіпаючись експресивними й емоційними вибухами насильства, якими, виявляється, сповнений герой. Власне, герой перетворюється на певну антитезу назві та початковому фільмовому темпу. Він, як в «Американському психопаті» чи у «Вбивці всередині мене», вовк у баранячій кожушині, тихий психопат, невидимий убивця. Хіба що калічить він злочинців, та й то лише через прив’язаність до своєї сусідки та її маленького сина. Можливо, ось цей позитив негативних дій героя і надав фільму такої популярності у глядачів.

Плюс характерний, шокуюче привабливий Гослінг, тихенька і мила мишка Малліган і ця шалена трилерова напруженість, яка, власне, і дає той драйв, що в заголовку і на який очікуєш. Напруженість – це та струна нервів, котра починає із садомазохістським характером бриніти в моментах переслідування поліцейських, розмовах героя з чоловіком сусідки і бандитами. Напруженість «Драйву», гадаю, могла б забезпечити опалення самого кінотеатру, в якому б його показували.

На додачу до неї, а також нашого визначення «артхаузний», є специфічна музика, чи радше музичне тло фільму. Воно кружляє і повільно в’ється у повітрі, мов дим від косяка з марихуаною. Цей чудовий і дуже доречний димок вдув у картину упізнаваний за стилістикою звуку Анджело Бадаламенті. Хоча підтвердження цій певності немає, що створює оригінальну загадку. Прізвище великого американсько-італійського композитора Бадаламенті, приятеля та соратника Девіда Лінча, зазначене у титрах, і віриться у це з першого акорду, а от на всіх інформаційних сайтах з офіційним на чолі, композитором оригінальної музики вказаний Кліф Мартінез.

Якщо б цей Мартінез був би вигаданим чоловіком або чиїмсь псевдонімом, то вийшла б непогана містифікація. Але ж ні: Мартінез, як і Бадаламенті для Лінча, є постійним композитором для Стівена Содерберга, насичуючи його фільми звуками від дебютного «Сексу, брехні та відео». Тож, у чому тут штука? На те загадка і є загадкою, щоби нею залишатися…

Малобюджетний, успішний, (без огляду на «Перевізника») оригінальний «Драйв» вирізняється серед сучасних картин майже всім: жанровою специфікою недоекшена, ім’ям цікавого данського режисера Рефна, великою артхаузною/комерційною дистриб’юторською компанію Film District, що катає нестандартні фільми і заробляє непогані гроші. Але жанр «Драйву» неоднозначний, як і картини Рефна, чия попередня робота «Валгалла. Сага про вікінга», визнана красивою за картинкою, однак аж ніяк не зрозумілою за сенсом.

 «Драйв» страждає на приставку «не» на кожному кроці. І коли ми зробили вже не один крок від початку нашої оповіді, не залишається іншого виходу, як визнати його основний недолік: як і «Валгалла», він ні про що. Одначе пустопорожність фільму є певним успіхом в його аналізі: якщо таке кіно з артхаузним фльором вважається одним із кращих, постає серйозне запитання: хто ж ті, які ставлять його на п’єдестал величі? І що вони туди встановлять потому, коли святе місце спорожніє? 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено