Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 листопада, 2011   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Олді: Немає сенсу поділяти літературу за наявністю або відсутністю фантастичного елемента

Режисерський дебют Вікторії Ервен в театрі-студії «Райдо» оживив повість «Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею» харківських фантастів Дмитра Громова та Олега Ладиженського. Олді співпрацюють майже 20 років. Тиждень дізнався про особливості парної праці та долю сучасної фантастики
Олді: Немає сенсу поділяти літературу за наявністю або відсутністю фантастичного елемента

Нова якість

Д. Г.: Ми не віддаємо свій твір незнайомому режисерові, він сам взяв – і в цьому привабливість ситуації! Було би гірше, якби сидів автор на своїй п’єсі або повісті і віддавав або не віддавав.

О. Л.: Текст опублікований у вільному доступі, і чудово, що знайшовся режисер, який зацікавився, зробив інсценівку, долучив до цього цілий театр-студію. Шарм саме в тому, що книжка пішла в люди! Я за фахом режисер театральний, багато років працював із театральною студією, приблизно такою самою, лише в Харкові.

Д. Г.: А я в цій студії працював актором також років десять, а то й більше!

О. Л.:Приїхали сюди – бачимо така сама зала як та, в якій ми грали, таких самих людей, захоплених своєю справою – колег по духу. Для нас це просто приємні будні!

О. Л.: Ми добре спрацювалися.Є в нас і окремі книжки, але переважно працюємо вдвох. Співавторство – це не лише дві людини, це дещо більше, це нова якість.

Д. Г.: Хоча ми й схожі, і багато років дружимо та працюємо разом, але ми різні, у нас свої вподобання, характери. Зрештою, маємо певну стереоскопічну думку: того, що бачить один, не бачить інший, або навпаки, або те, як бачить... І саме через це і народжується та нова якість, про яку говорив Олег. Ніхто з нас один цієї якості створити не в змозі.

О. Л.: Обговорюємо заздалегідь тему, ідею, конфлікт, а коли пишемо, ділимо епізоди. Потім удвох редагуємо написане, стикуємо. Це робота двох акторів всередині вистави: не можна казати, що Гамлет більше працює над сюжетом, а Полоній – над стилістикою! Або робота двох музикантів, скрипаля і піаніста – вони грають в одній тональності, у них одна ритмічна основа, одна гармонія.

О. Л.: Від світу кожної написаної книжки відходити вкрай складно. Це особливість будь-якої творчої професії – режисера, актора, письменника. Ти не можеш заснути, в голові розмовляють персонажі, лізуть різні концепції... не встиг прокинутись, а вони продовжують свої балачки! Це постійна комунальна квартира у мозку. Він цього відпочивати дуже важко, саме тому чимало творчих людей спиваються – вони будь-що намагаються відключити цю функцію. Це, грубо кажучи, гігієна творчої людини, гігієна свідомості. Без неї працювати не можна – з глузду з’їдеш.

Д. Г.: Зокрема, це одна з причин, чому ми залишили тренування із карате (яким займались обидва), і не покинули театральної діяльності, позаяк переключення із літератури на театр слабке, це близькі види мистецтва. А фізичні навантаження – зовсім інший психологічний стан.

«Головним козирем нової генерації є різноманіття»

О. Л.:Зрештою, довелося обирати між літературою і театром, адже в добі 24 години, на все часу бракує! Коли ми активно почали працювати як професійні письменники, на той час у нас уже не було театру, ці галузі майже не перетинались.

Д. Г.: Момент перетину був недовгим, фактично кілька років.

О. Л.: Кожне із цих мистецтв вимагає тебе повністю: театр ревнивий, література – теж. Ми не зможемо згадати в історії, скажімо, драматурга, котрий був би постійно затребуваним активним актором, і актора або режисера, який би багато писав.

Д. Г.: Окремі твори були, але щоб регулярно виходили книжки і щоб регулярно людина грала в театрі – навряд.

О. Л.: Навіть Леонід Філатов, у якого чимало п’єс, почав писати, коли майже перестав грати.

О. Л.:Ми багато читаємо, стежимо за сучасним станом літератури, російсько- і україномовної, по змозі спостерігаємо за англомовною. Бачимо дебютантів, одні з яких уже прорвались до першого ешелону літератури, інші лише на шляху до цього. Деяким допомагаємо – ми ведемо семінар, що відбувається щороку у Портеніті, де розбираються романи.

Д. Г.: І жодних конкурсів! Розбираються по-дорослому вже написані романи. Коли людина щось пише і хоче, щоб написане розібрали, зауважили, що добре, що погано, щоб чомусь навчитись, про щось посперечатись. Вона надсилає свій текст, і, якщо проходить добір, то приїздить. Ми і наш колега Андрій Валентинов ведемо цей семінар уже три роки.

Д. Г.:Більшість огріхів у романах початківців легко виправляються, автор, якому бракує досвіду, цього не бачить, а коли побачить, виправить сам, не треба робити це за нього! Голодному потрібно дати вудочку, а не рибу! Ми намагаємось давати такі от вудочки.

Головним козирем нової генерації авторів, як на мене, є різноманіття. Ми зараз не бачимо одного яскраво вираженого напряму, натомість є суміш жанрів, методів, підходів... Зараз на Заході є поняття New Weird, «нові дивні» – це те, що не вписується до жодного жанру чи напряму. Там є елементи і наукової фантастики, і містики, і фентезі, і пара-парку, і психологічного й езотеричного роману, плюс детективна інтрига, плюс все разом узяте. У нас зараз починає формуватися така генерація. Вона не така, як представники New Weird, але щось близьке є – у суміші різних підходів, точніше, в синтезі. Думаю, головна особливість покоління саме в цьому. Чисті жанри ще не зникли, але відмирають.

Вони поміж нас

О. Л.: Немає сенсу поділяти літературу за наявністю або відсутністю фантастичного елемента. Як на мене, більшість радянської літератури була вкрай фантастичною, позаяк такого не могло бути: героїчний голова колгоспу, чесний надзвичайно...

Д. Г.: А сучасні романи про шляхетних кілерів та олігархів, що закохуються, по-моєму, там фантастики більше, ніж у романі про прибульців!

 

О. Л.: Здавалося б, навіщо потрібен фантастичний елемент?Адже можна було би писати звичайні твори, і тебе би значно більше поважали, тому що сучасні письменники до фантастів ставляться зневажливо: Свіфт, Гоголь, Грін, Булгаков – не фантасти, у жанру усіх відбирають і кажуть: «А от ви погані!». Хвилинку, так поверніть нам усіх попередників!

Д. Г.: Навіть якщо зазирнути до Великої радянської енциклопедії, ми з’ясуємо, що всі, перераховані Олегом автори, плюс Гофман та багато інших, зараховані до фантастики радянськими кондовими літературознавцями!

О. Л.: Цей прийом дає змогу говорити про поточні проблеми з погляжу вічності.

Д. Г.: Окрім того, фантастика дає ще одну ступінь свободи. Поширена думка, що це недолітература, «погані книжки про ельфів та роботів для недалеких підлітків». Такої фантастики також достатньо, але поганих книжок повно у будь-яких напрямах! Фантастика – це та сама література, ті самі завдання, методи, художні прийоми, образна система! Плюс – одна ступінь свободи, фантастичне припущення. Все інше можна використовувати із реалізму, романтизму, класицизму, детективу, психологічного роману, «сільської» прози – будь із чого!

Без ментів і сентиментів

О. Л.: Замало письменників можуть жити за рахунок творчості. Хоч у нас, хоч в Америці, хоч у Франції, хоч в Китаї. Це по-перше. По-друге, жити за рахунок новинок неможливо, виключно за рахунок перевидань.

Д. Г.: А якщо дуже пощастить, то з екранізацій, комп’ютерних ігор тощо.

О. Л.: Якщо письменника перевидаватимуть п’ять, десять, двадцять років, якщо екранізуватимуть, ставити в театрах, тоді можна жити на літературні заробітки.

О. Л.: Кілька разів ішлося про екранізацію наших творів, навіть укладали договори, але далі справа не рухалася. Звертались і українські, і російські кіностудії, велися перемовини...

Д. Г.: надсилали і синопсиси, і сценарні плани, і ілюстративні матеріали – все це приймалося, а потім зависало, наш партнер зникав і більше не з’являвся.

О. Л.: З нашими студіями дуже важко. Зазвичай вони мислять так: «Знаєте, глядач уже не дивиться серіалів про ментів, і щемливих любовних драм, треба щось новеньке!». «Беріть!». «О, так, це справді нове! А давайте сюди введемо мента чи якесь нещасне кохання!». Хотілось би, звісно, екранізувати. Понад те, у нас є в запасі роман «Пасинки восьмої заповіді», де дія відбувається на той момент у Польщі (це XVII–XVIIIстоліття), але тепер це Західна Україна. Історичний костюмований бойовик! Бери і знімай! Є епізодник, сценарний план!   

Д. Г.: Навіть відеорішення деякі прописані!

О. Л.: Але де взяти на це гроші?!

О. Л.: Не можна творчій людині працювати на гранти! У нас вся країна – «діти капітана Гранта»! Всі чекають, коли прийде дядя і дасть грошей. Гроші потрібно заробляти. Фільмувати не можна на гранти, має прийти продюсер, котрий хоче зробити картину, з якої він матиме прибуток. Це нормальний закон буття. А інакше грант розпиляють та підуть. В тому то й біда, що у нас зараз вся література грантова, напівполітизована. Півживопису грантового. Арткультура грантова. Не можна жити весь час на чужі бабки!

Д. Г.: На цю тему є чудовий анекдот: «Як нам виправити ситуацію в країні? Є два способи, один реалістичний, інший фантастичний. Як це – фантастичний? Ми зберемося і самі все виправимо. Ммда. А який же реалістичний? Прилетять прибульці і все зроблять за нас!»

О. Л.: Ми гранти терпіти не можемо. У нас стільки нероб живуть на гранти!

Д. Г.: Користь від грантів буває, скажімо, в науці,коли йдеться про перспективне дослідження, на яке не дала гроші держава, коли якийсь фонд виділив кошти. Коли справа від початку не передбачає комерційного зиску. Це коли йдеться про якусь фундаментальну науку, що за визначенням потребує ресурсів людських і матеріальних та не дає миттєвої віддачі. Коли на таке дається грант, я розумію і усіляко підтримую! Коли ж грант дається на літературний, кінематографічний чи якийсь подібний проект, який принаймні має окупатися, а щонайбільше – давати прибуток, а людина натомість проїдає грант, я вважаю, що це неправильно.

О. Л.: Це постійне ниття сучасного інтелігента, мовляв, «дайте мені грошей, і я розвернусь»... Пробивайся, проламуйся! Ні в театрі Мейерхольд не просив грантів, ні в літературі Булгаков.

Д. Г.: Гранти розслабляють, навіть якщо вони прямовані на добру справу.

О. Л.: Грант можуть забрати…ті, хто його дав. А мого читача в мене ніхто не відніме. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.