Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 листопада, 2011   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Остання скрипка: українська класична музика залишається «неформатом» за межами батьківщини

Навіть сучасним вітчизняним авторам, які регулярно бувають на Заході й видають там свої твори, не вдається переламати ситуацію
Матеріал друкованого видання
№ 45 (210)
від 3 листопада, 2011
Остання скрипка: українська класична музика залишається «неформатом» за межами батьківщини
27 жовтня в Національній опері України відбувся виступ міжнародного оркестру I, Culture Orchestra. Як спільна українсько-польська ініціатива він об’єднав музикантів із Польщі та країн Східного партнерства. Здавалося б, унікальна нагода продемонструвати культурну «єдність у розмаїтті» цієї частини Європи. Проте програма концерту прикро вразила вітчизняних шанувальників класичної музики: оркестранти з України та сусідніх держав виконували польську й російську класику: Прокоф’єва, Шимановського, Шостаковіча. Українських імен у репертуарі не було. І не буде, принаймні найближчим часом: це «неформат» навіть для грантово-іміджевого проекту.
 

МУЗИКА З ПРОБЛЕМАМИ

Така, здавалося б, дрібна деталь відображає, проте, становище української академічної музики у світі поза нашою країною. Колись це не видавалося такою вже дивиною: на невідомість були приречені митці більшості невеликих, свого часу бездержавних європейських народів. Проте сьо­­­­год­ні Чехія плекає глобальні бренди Яначека і Дворжака, Угорщина – Бартока, Литва – Чюрльоніса. Та європейський слухач усе ще має практично нульові шанси почути що-небудь із Ревуцького, Лятошинського чи Косенка.

Цієї осені I, Culture Orchestra виступатиме в найпрестижніших залах Європи. Серед них і Берлінська філармонія – один із найважливіших концертних майданчиків узагалі. Кажуть, акустика тут найкраща у світі – поряд із легендарним Концертгебау в Амстердамі. Так само Оркестр Берлінської філармонії належить до числа тих обраних, із якими мріє працювати кожен диригент. Його директор Андреас Віттманн каже, що твори українських композиторів тут ще не виконували ніколи.

«Не можу такого пригадати, – розповів пан Віттманн Тиж­­ню. – Мені складно пояснити, як так сталося, певне, просто не було нагоди. У будь-якому разі ми були б раді ближче познайомитися з якісною українською музикою».

Проте, найімовірніше, нагода для такого знайомства випаде панові Вітманну нескоро. Давню (до ХІХ століття) українську музику на Заході, як правило, взагалі вважають за російську, розповідає диригент і композитор Володимир Рунчак: «З українською музикою періоду після Лисенка за кордоном теж є проблеми. Вона певною мірою відома в наукових джерелах і у вітчизняних колах. Її більше вивчають, ніж грають. Щодо хорової, наприклад, Кошиця чи Леонтовича, то її виконання пов’язане з особливим аспектом – мовним, а він непереконливий для сучасного світу, адже йдеть­­ся не про затребувану скрізь англійську, а про українську, яка не є світовою мовою. Це значно ускладнює виконання української вокальної, оперної, хорової музики».

Навіть сучасним вітчизняним авторам, які регулярно бувають на Заході й видають там свої твори, не вдається переламати ситуацію. «Станкович, Сильвестров, Скорик – це просто найвідоміші сучасні українські композитори, – каже пан Рунчак. – Щоб був успіх, треба мати видавництва. Адже тільки вони можуть запропонувати партитури оркестрам».

СХВАЛЬНІ ВІДГУКИ

Професійна піаністка Марія Дольницька має українське коріння, але народилася й живе в Канаді. Вона чудово знає тамтешнє музичне життя зсередини і бачить становище нашої класики досить оптимістично. Хоча є нюанси з чіткими критеріями, кого саме вважати українським композитором через тривалу відсутність української державності, в Канаді вітчизняна музика представлена, на відміну від Європи, порівняно добре.

«У Торонто і не тільки вже давно проводять музичні конкурси на виконання українських творів, а в Королівській консерваторії вони входять до навчальних програм. Українським авторам надходять замовлення (знаю, що й США активні в цьому напрямку). Виконавці випускають дедалі більше записів і мають схвальні рецензії», – розповідає пані Марія.

Проте й тут для більшості слухачів українська музика залишається екзотикою. «Я сама намагаюся виконувати українські твори якомога частіше. Заходи досить непогано відвідують, і серед аудиторії дуже мало людей із діаспори, переважають якраз неукраїнці. Часто після концертів, де я граю Лисенка, Ревуцького, Іщенка чи Сильвестрова, люди підходять, розпитують із цікавості – для багатьох це відкриття. Американські критики схвально сприймають мої українські диски, і повсякчас їх трохи дивує те, що згадані імена їм доти були незнайомі».

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ – ГРАТИ СВОЮ МУЗИКУ!

«Українська класична музика справді відома у світі недостатньо, – нарікає й Мирослав Скорик, один зі згаданих легендарних трьох «С» сучасної вітчизняної класики. – І не через якість, бо вона зазвичай має успіх тоді, коли їй вдається пробитися до слухача. Головна проблема в тому, що поширення академічної музики потребує фінансів. І не тільки в просуванні, а й у тому, що пов’язане з авторським правом».

Як вважає пан Скорик, склад­­ність у тому, що немає системи, у якій українські композитори могли б пропонувати свої твори західним виконавцям і отримувати за це винагороду. «Цим мають займатися фахові музичні менеджери, а така професія в нас майже невідома, – каже митець. – Тому найчастіше це справа самих композиторів, тоді як репертуар вітчизняних оркестрів, що гастролюють за кордоном, визначають ті, хто їх запрошує».

Велику роль відіграють і політичні та історичні причини. «На заваді стоять постколоніальний статус країни і наша інертність, – стверджує Володимир Рунчак. – Незалежних джерел інформації про українську музику немає, а держава не робить нічого для її популяризації: ані Мінкультури, ані Міністерство закордонних справ. Чиновники виконують представницькі функції, до того ж це дуже часто люди непрофесійні».

Утім, автори вже зараз мають ідеї щодо того, як можна було б виправити цю ситуацію. Пан Рунчак каже про гучні іміджеві проекти. «Може йтися про концертну підтримку візитів перших осіб держави, причому саме про високу, а не попсову чи шароварну. Для таких заходів, звичайно, потрібні колосальна реклама і кошти».

Мирослав Скорик схвалює рутинну роботу й навіть правові механізми: «Деякі країни зобо­­в’язують свої оркестри виконувати твори національних композиторів. Зокрема, дуже наполегливі в цьому скандинави. Є така постанова і в Україні, але, вочевидь, виникають проблеми з її виконанням». На думку Володимира Рунчака, вітчизняні музиканти справді роблять замало, щоб просувати у світі свою музику, граючи лише чужу. «Звіс­­но, українські оркестри можуть впливати своїм репертуаром, але, нічого гріха таїти, і на них дуже часто впливає ринок. Вони грають тільки те, що їм замовляють», – каже він.

Читайте також: Приструнивши авангард

ПРАВИЛА ГРИ

Які ж правила є на західному ринку класичної музики й чи може до них адаптуватися, вбудувавши себе в цей ринок, і малознана музична традиція? «Маркетинг не відіграє у виборі репертуару жодної ролі, – каже пан Віттманн. – Ідеально, звісно, було б знайти гармонійне поєднання популярних творів і рідко виконуваних. Для нас головне – створити умови для зустрічі слухача з музикою. Треба бути сміливішими і грати більше музики з різних культур, щоб люди звикли до незнайомих для них імен».

Проте його українським колегам таке бачення здається надто ідилічним. «Для сучасних оркестрів на Заході є два основних джерела наповнення репертуару, – пояснює Володимир Рунчак. – А саме: класика і те, що пишуть сучасні автори спеціально на їхнє замовлення. Це, можливо, не те, на що люди конкретно підуть, але вони підтримують рейтинг і престиж оркестрів. Тут є творчий і комерційний чинники: класика, зіркові солісти дають левову частину публіки».

«Система така, що видавництва дуже активно впливають на репертуарну політику оркест­­рів, – продовжує пан Рунчак. – Адже саме вони продають їм партитури. Видавництва хочуть заробити і виходять із пропозиціями на диригентів, керівників оркестрів, мовляв, візьміть ось цей твір, він хороший. Невідомих авторів беруть тільки через особисті контакти. Часто буває, що молодий композитор товаришує із відомим диригентом або, наприклад, із зірковим солістом, який, визначаючи репертуар, каже: «А ще я хочу грати ось це». Коли композитор звертається до оркестру сам, це найменш ефективно, найчастіше йому навіть не відповідають, бо таких запитів вони отримують сотні на день».

«За кордоном є видавництва, що часто укладають домовленості з іноземними авторами на умовах, які дуже важко виконувати, і останні навіть часто самі шукають привід, щоби покласти край такій співпраці, – ділиться враженнями від роботи на західному ринку Мирослав Скорик, який кілька років жив і працював в Австралії. – Я не сказав би, що мене аж так багато грають, хоча я входжу в агенції, які стежать за виконанням моїх творів і вимагають певні відсотки. Через них я дістаю відомості з інших держав, і саме вони перераховують кошти».

ПОШУКИ НОТ

«Західні меломани дуже різні, – свідчить Марія Дольницька про смаки місцевої публіки. – Для любителів сучасної академічної музики, приміром, немає великого значення, слухати композитора з України, Японії чи США. Те саме й з іншими стилями, хіба що зазначу, що деякі важко «продати» без огляду на країну походження. Це та ж таки сучасна музика».

Пані Дольницька згодна, що популярність деяких творів – результат радше цілеспрямованої промоції. Завдяки технологічним проривам і великій кількості записів виконавці почали останнім часом шукати рідкісні, екзотичні твори. «У мене таке враження, що на Заході публіка зголодніла за новою музикою, тому можливості для української тут відкриті».

Скористатися ними, втім, не дають «колаптоїдний стан» музичних видавництв у самій Україні та брак українських нот у широкому доступі: «Мені постійно пишуть листи люди з усього світу, від США до Гонконгу, що шукають ноти до конкретних творів наших авторів. На жаль, часто я мушу їм казати, що вони недоступні й для мене. Мені самій складно їх шукати: немає єдиної бази даних, дуже мало видавців цікавляться цим. До самої України приїжджає замало іноземних музикантів». Щоб переламати ситуацію, пані Марія радить активно ділитися нотами, цікавитися новою музикою, а нашим музикантам – за найменшої нагоди включати українські твори до програми.

ВЛАСНИМИ СИЛАМИ

Тим часом окремі осередки ентузіастів уже роблять чи не більше для української музики, ніж усі наші посольства разом узяті. Наприклад, за два неповних роки існування спільнота Ukrainian composers на Facebook зібрала майже півтори тисячі шанувальників. Музиканти і просто меломани вантажать на YouTube записи вітчизняних творів – останніми роками стався цілий вибух їхньої присутності на ресурсі.

На 12 грудня в Мюнхені заплановано ще один українсько-польський проект, не такий пафосний, як I, Culture Orchestra: спільний концерт до Євро-2012. Його ініціювали не посольства й культурні інституції, а самі музиканти. Бюджет – трохи більше ніж Ђ1 тис., та й той переважно з власної кишені організаторів, розповідає один із них, український піаніст і композитор у Німеччині Тарас Ященко.

Парадоксально, але зі зниженням статусу заходів у них з’являється місце для нашої музики. На вокальному вечорі двоє співаків, польське сопрано та український тенор, виконуватимуть не лише Шимановського і Монюшка, а й Лисенка, Гулака-Артемовського та Скорика. Польський культурний центр при тамтешньому консульстві взяв на себе менш як половину бюджету. Українське ж консульство просто не відповіло на запити. «Зараз Польський Інститут допомагає поставити оперу Шимановського «Король Роґер» у Національній опері України, торік провів по всьому світу сотні шопенівських ювілейних концертів, а коли в нас такий Український Інститут буде?» – риторично запитує пан Ященко.

Тому, поки багата традиція своєї класичної музики не стане потрібною в самій Україні, над нашими головами постійно лунатиме Тичинине: «Ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!» 

Читайте також: Не музикою єдиною


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено