Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Правильно забута земля

Конкурсна «Молодість-41» в кінотеатрі «Київ» закінчилася 29-го жовтня дуже знаково: на фестивальний показ фільму від України, «Земля забуття», звичайних смертних, акредитованих журналістів, пускали лише після гламурно вбраних людей зі спецзапрошеннями, та король виявився голим — це був гірший фільм конкурсу
Правильно забута земля

У вступному слові продюсери красно подякували за пошук фінансування присутньому в залі пану Шуфричу, колишньому міністрові з надзвичайних ситуацій. Глядачі спочатку посміялися, та коли почалися оплески, не втрималися з незручності (та страху?), і підтримала чиюсь квапливу ініціативу. Поруч із Шуфричем сидів ще один надзвичайний українець — боксер Володимир Кличко. Очевидячки, його так само мали на увазі, коли у тому ж вступному слові дякували «вельмишановним гостям». Насамкінець французька режисерка Мішель Боганім, автор фільму, побажала гарного перегляду. Чого, власне, не відбулося.

А відбулося повторення подібної ситуації кількарічної давнини з іншим українським фільмом литовця Володимира Лерта «Відторгнення»: люди ломилися на прем’єру, прямо таки штурмуючи двері залу, «гламурні» проходили першими, та нетерпляче очікування в передчутті кінематографічного прориву зашпорталося за безхребетний сценарій і студентського рівня режисуру, і породило у глядачів справжнє духовне відторгнення.

Із «Землею…» Боганім все значно гірше, бо падати з висотки людського визнання значно болючіше та резонансніше. Лерта ніхто не знав, і падати йому з низу було ніде, а от Боганім є режисеркою трьох справді гарних документальних стрічок. Причому перша короткометражка була у конкурсі «Молодості» ще 2001 року, і отримала у своїй категорії «студентських фільмів» головний приз, а другий і третій, 2002-го і 2005-го років, отримали призи на Каннському і на Берлінському кінофестивалях. Дебютний повнометражний фільм Боганім, без сумніву, стане великою плямою на її кар’єрі. Якщо не цвяхом у її кінематографічній труні.

«Земля…» значилася в конкурсі єдиним фільмом, який «вважався» від України. Хоча пряме фінансування було французьким, а знімальна команда — німецько-польсько-французько-українською. Проте мала місце українська фінансова складова, Україна була місцем зйомок, а в головній ролі — українська (за народженням) зірка світового значення Ольга Куриленко… Краще там нічого українського не було б.

Фактично фільм присвяченій 25-ій річниці з часу чорнобильської трагедії, і ця трагедія є фоном і драматургічним поштовхом до розгортання мелодрами, драми і трагедії людської. На початку досить непогано, детально оформлено підхід до часу 0: після вибуху на Чорнобильській станції (який не показаний) риба у річці вмирає, після дощу дерева червоніють, пташка у клітці здихає, а весілля набирає обертів. Тільки-но одружена, жінка (Куриленко) втрачає чоловіка-пожежника, забраного (назавжди) прямо з весілля на «ліквідацію пожежі». Потім — низка моментів загальної паніки в Прип’яті, прощання батька із сином і ефектний епізод із вертольотом, який сідає десь в селі під Чорнобилем і з нього виходять військові у протигазах і білих комбінезонах — «Війна почалася?» «З ким?» «З американцями» — і підійшовши до людей, наказують летіти з ними, а не почувши згоди, спалюють з вогнеметів усі їх хати. Далі йде 96-й рік, в якому героїня стає гідом іноземців у зону і коханкою одночасно друга свого чоловіка і француза. У неї вилазить волосся, але вона все одно відмовляється летіти із французом до Європи. Бо, напевно, дуже любить свою країну…  

Французьку руку в фільмі можна побачити з перших хвилин: якість — картинки, кольорів, звуків — кидається у вічі. Як і українська халатність у деталізації, перекладі та мові загалом. Нехай не багато хто звернув увагу на голос ведучої з «1+1», що лунає в квартирі мами головної героїні — а це була Наталія Мусійчук, яка 1996 року, зазначеного у фільмі, працювала на житомирському обласному телебаченні, і від «плюсів» її відділяло рівно 10 років. Нехай ніхто не бачив такої горілки, яку п’ють герої — може така і справді була.

Нехай важко собі уявити, як герой міг в кишені мати 30 рублів і на них купити 10 парасольок — може у нього зарплата залишилася. Але що цей герой робив 10 років, відколи щез з моменту переходу сюжету 1986-го року у 1996-й — він залишився у тому самому одязі, але вже намагається пробратися назад у Прип’ять, з якої невідомо як і куди виїхав. Де він був? Їздив потягами? Ходив пішки? Був у паралельному всесвіті?

Здається, такі ж метаморфози відбулися і з усіма героями, які в радянські 80-ті говорили російською, а в незалежні 90-ті чомусь почали розмовляти українською. Причому літературною українською! І в той самий момент — з диким акцентом. Щодо Куриленко справа зрозуміла, бердянська дівчинка вже давно співає в житті та кіно французькою і англійською. А як з іншими? Не знайшли україномовних чи російськомовних акторів? Знайшли — на роль таджика, який, як влучно підмітив критик, мій сусід по прем’єрі, «говорить російською краще, ніж всі інші у фільмі». Взагалі, питань виникає більше, ніж можна очікувати відповідей: яким чином герої з’єдналися, що їх утримує, як вони живуть і чому саме так? До всього цього, треба додати шалену натягнутість сцен — не віриш ні словам, ні емоціям героїв, бо і те, і те викликає лише незручність — за себе і українське кіно — і розуміння, що про цю землю забули правильно.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 серпня після тримісячного безвладдя в прифронтовому Торецьку нарешті з’явився керівник військово-цивільної адміністрації, яку було створено за наказом президента в травні 2017 року. Переселенець із Донецька, 30-річний Ярослав Руденко в перші дні при владі розповів, де шукатиме воду для міста, що потерпає від спраги, та чому залишає в команді кадри попереднього мера.
    18 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Чому НАТО тривожать найбільші з часів холодної війни навчання Росії в Європі
    18 серпня, The Economist
  • В опублікованих Тижнем у першій половині 2017 року нарисах про Російську революцію та її наслідки для України головною постаттю був Владімір Лєнін. Доцільно присвятити йому окрему статтю
    18 серпня, Станіслав Кульчицький
  • Цього тижня Оболонський районний суд таки зрушив з мертвої точки у справі про державну зраду колишнього президента Віктора Януковича. Втім, розгін взяти не вдалося – після виступу першого свідка адвокат підсудного вирішив взяти відвід.
    17 серпня, Станіслав Козлюк
  • У передвиборчій кампанії країни серйозніші виклики залишаються без уваги
    17 серпня, The Economist
  • Нового омбудсмена не змогли призначити у встановлений термін. Чому так відбулося та чи варто чекати швидкого вирішення цього питання восени
    17 серпня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено