Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 жовтня, 2011   ▪   Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

Демет Ґюль: Я не розумію, чому потрібно виправдовуватися за свою культуру та походження

Акторка Демет Ґюль про досвід інтеграції у німецьке суспільство та особливості формування німецько-турецької ідентичності
Демет Ґюль: Я не розумію, чому потрібно виправдовуватися за свою культуру та походження

Фільм «Альманія: ласкаво просимо до Німеччини», показаний у рамках фестивалю «Нове німецьке кіно» цього року, відкриває дверцята до міжнаціональних взаємин у сучасній Німеччині, зокрема, відображає особливості співжиття німців і турків. Тонка іронія і переосмислення соціальних стереотипів перетворюють роботу сестер Ясемін та Несрін Самдерелі на дотепний артефакт, який надає простір для роздумів і демонструє можливість німецько-турецького порозуміння.

Турки говорять у картині німецькою, а німці – турецькою, завдяки чому глядачі можуть відчути себе на місці турків, які нічогісінько у новій країні не розуміють. Виконавиця однієї з головних ролей стрічки Демет Ґюль розказала Тижню про досвід еміграції та інтеграції власної родини та особливості формування німецько-турецької ідентичності. Фестиваль вирушає у мандрівку містами України, тож «Альманію…» можна буде побачити в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Чернівцях і Харкові.

У. Т.: Ніскільки сюжет картини і ваша роль у ньому відображають вашу історію?

–Кожен може знайти у цьому фільмі щось своє. Для мене це, безперечно, була історія моєї матері, яка у 20 років прибула до Німеччини. Про труднощі, з якими стикнулася, вона завжди мені розповідала. Мама не розуміла жодного слова і була, звісно, дуже наївною і незвиклою до багатьох речей, таких, як у фільмі, коли прибиральниця стоїть напівоголена на сходах. У Німеччині виявилося також надзвичайно холодно, і ця холоднеча, думаю, багатьох шокувала. Чи історія з Різдвом. Для нас це було просто прикрасою – зима, холод, ялинка. Але після канікул всі розповідали про те, хто які отримав подарунки. Тож ми почали дарувати подарунки на Новий рік, тому що Різдво не мало для нас релігійного сенсу. Тому Сільвестер (так у Німеччині називають останній день року.–Ред.) – це наш Святвечір. Сама я народилася й виросла у Штутгарті, а 2004-го переїхала на навчання до Мюнхена. Я добре володію турецькою, але мій акцент доволі помітний, впадає в очі, що я з іншої країни. Моя мати чудово говорить і розуміє німецьку. До всього вона перейняла ще й місцевий швабський діалект – це дуже-дуже смішно. Я намагаюся час від часу говорити турецькою, а моя мати – одна з тих, хто, власне, спілкується переважно німецькою.

У. Т.: Є вже чимало німецьких фільмів, побудованих на грі з соціальними кліше. Чи вони ще актуальні для Німеччини?

– Я дивилася багато фільмів, які грають з цими кліше, але вони мене, попри це, ніколи не розчулювали. Річ у тім, чи просто показувати стереотипи, чи іронічно обігрувати їх, як це зроблено в «Альманії». Окрім того, у цій картині йдеться про людей, і ці стереотипи, наприклад, про те, що німці на вихідних дивляться Tatort (кримінальний серіал. – Ред.) – знають усі. Тому в німецької публіки слова про те, що ви тепер маєте щотижня дивитися Tatort, викликають сміх. Водночас ми сміємося не з німців, а разом з ними.

У. Т.: Стрічка трохи нагадує казку – наприкінці всі щасливі, а як акцентовані, так і лише позначені у ньому проблеми благополучно вирішуються – вагітна дочка зважується розповісти про це родині, брати миряться, дружина, яка обслуговує чоловіка, виборює собі право самій вирішувати, оливки чи маслини купувати на вечерю. Як ці конфлікти вирішуються в житті?

– Є родини, які так само вирішують такі проблеми. Коли хтось хоче повернутися назад до Туреччини, а інші з цим не погоджуються, чи коли син одружується з німецькою жінкою. Є родини, які це сприймають, і такі, які не хочуть миритися з такими ситуаціями. Але важливо бачити, що є різні підходи. Я знаю чимало прикладів змішаних шлюбів, зокрема, й у колі моїх друзів. Моя подруга – турчанка, одружена з німцем, ще одна подруга – на половину турчанка, на половину німкеня. Така мішанина, але насправді так воно і є.

У. Т.: Що для вас означає турецько-німецька ідентичність, як можна її схарактеризувати?

– Я майже ставлю собі запитання, чи є я радше турчанкою, чи німкенею. У акторській школі у мене був куратор, який завжди після нашої акторської роботи критикував її. Він запрошував студентів до себе на обід, під час якого висловлював свою думку. Мені він тоді сказав, що вважає чудовим шлях, яким я йду. Але додав, що я лише тоді досягну мети, коли мені не треба буде більше виправдовуватися за обидві культури. Я ще довго цим займалася і після закінчення акторської школи. Тому що, передусім під час навчання, мене поклали на певну поличку: хоч би що я робила, це завжди сприймалося так: ти ж турчанка. Тому мені дуже довго треба було доводити, що це стосується лише мене як особистості. Звісно, можливо, я маю більше пристрасті й темпераменту, ніж деякі мої колеги. Але є й німці, які можуть бути не менш темпераментними. Думаю, питання ідентичності буде невирішуваним, допоки ставитиметься. Тому що, зрештою, слід просто прийняти, що світ один. Я не розумію, чому потрібно виправдовуватися за свою культуру та походження. Навпаки мені страшенно подобається знайомитися з людьми з інших країн, які можуть привнести різноманітні різновиди їжі, музики та інших речей. Це треба розглядати радше як перевагу, ніж як недолік.

У.Т.: Як просувається процес інтеграції турків у німецьке суспільство?

–Звісно, я не можу говорити про всіх, хто там живе, і як вони влаштували свої життя. Ми ж не від учора там, мої батьки приїхали ще у 1950-х роках. Добре володіють німецькою, важко працювали. Я, власне, можу говорити лише про себе і моє оточення. Я не бачу причин казати, що я не інтегрована. Тут річ в іншому, наскільки німецька сторона хоче, щоб інші інтегрувалися.

У. Т.: В Україні картина здобула приз глядацьких симпатій на Одеському кінофестивалі. А як сприймали «Альманію» німецька й турецька спільноти Німеччини та глядачі в Туреччині?

Фільм отримав добрі відгуки в Німеччині й багато нагород, хоч ми на це й не розраховували. Я також спілкувалася з багатьма німецькими турками, які народилися і живуть у Німеччині, фільм вони також дуже добре сприйняли, він їм сподобався. Під час дискусії, у якій я брала участь, постало запитання, чи сподобався туркам цей фільм, і один із учасників обговорення сказав: «Так, ми сміялися так само, як і німці». Я також здивуюся, якщо фільм не буде до вподоби публіці в Туреччині. Адже як для людей, які там проживають, так і для тих, хто вже повернувся, це може бути цікаво.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено