Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 жовтня, 2011   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Василь Махно: в Україні занадто сильний егоцентризм

Нью-Йорк – це океан культур. За спиною cтатуї Cвободи багато хто просто зникав у вирі етносів мегаполіса. Поетові Василеві Махну вдалося навчитися плавати в цьому океані. Окрім того, після більш ніж десяти років перебування поза межами України йому вдається зберігати активну присутність в українському літпроцесі. Тиждень поспілкувався з Василем під час його візиту до України
Василь Махно: в Україні занадто сильний егоцентризм

У. Т.: 2000 року ви виїхали з України. Що підштовхнуло вас до еміграції?

– Сам не знаю. Я вже відповідав тисячі разів на це запитання. Я не вважаю, що це еміграція. Після розвалу соціалістичної системи уже не емігрують, а виїжджають. Кордони стали умовними, а поняття еміграції трансформувалося у щось інше. Наприкінці 1990-х, у розпал кучмізму, усе виглядало безперспективно, а в мене з’явилася можливість поїхати. Я скористався, не думаючи, що залишуся так довго. Я хотів пізнати світ, дуже люблю подорожувати і це переросло у тривале життя в Америці. Однак це не означає, що я не можу повернутися до Європи.

У. Т.: Тобто нині не існує еміграції?  

– Еміграція може бути в тому разі, коли говоримо про якусь політичну диктатуру, коли у тебе немає шансу повернутися. У випадку сучасної України я такого не бачу. І взагалі – це все умовності. Наприклад, поляки взагалі не вживають терміна «емігрантська література». Тобто є письменники, які живуть поза межами Польщі, але усе це – польська література. У нас поняття еміграції збереглося, мабуть, як совєтська спадщина. В Україні виїзд за кордон сприймається як нагорода або орден. Це реакція суспільства, якому чогось не додали.

У. Т.: Чи часто буваєте в Україні? І чи впадають в очі вам якісь зміни, коли тут гостюєте?

– Переважно буваю в Україні кожні два – три роки. Мене вразила Україна 2004-го. Тоді я вперше сюди приїхав після 2000-го. Порівняно з тим, що я тут бачив востаннє, це було щось неймовірне, а надто вразили зовнішні прояви українського життя. Було також відчуття затамованої енергії, яка має вибухнути, і вона вибухнула на Помаранчевій революції. Я усе це чітко відчував.

Коли тепер приїжджаю, бачу нормальне життя. На жаль, за два – три тижні візиту неможливо осягнути всіх нюансів. А що мені не подобається, так це політика українського уряду у багатьох питаннях і, зокрема, у галузі культури. Мене непокоїть, що Україна дотепер внутрішньо амбівалентна і поділена. Хоча слід пам’ятати, що це склалося історично і від цього нікуди подітися. Я завжди наводжу приклад Німеччини: хіба Баварія не відрізняється від Тюрінгії, а Гамбург – від якогось іншого міста? Це є в кожній країні, але всюди наявний своєрідний цемент, який робить мешканців громадянами. А в українській політиці відбувається підміна понять, і це прикро.

У. Т.: Чи побутує в Нью-Йорку якийсь образ України й українця? Чи не губиться він у вирі всіх інших етносів?

– Думаю, що не зовсім так. В Іст-Вілліджі, наприклад, був певний осередок українського життя. Тепер він поступово вимивається. Вже немає такої яскравості, як у 1950-х чи 1960-х роках. Старше покоління вимирає, молодше – американізується. У Нью-Йорку були чотири хвилі приїзду українців. Остання відбулася у 1990-х, і це доволі дивний контингент.

Нью-Йорк – це унікальне місто. Тут різні країни і нації намагаються через дипломатичні місії представляти свою культуру, і не лише шароварами і вишивками. З боку України майже жодних кроків не робиться. Наприклад, маленька двомільйонна Словенія чи Румунія роблять неймовірні речі.

Хоча присутність українців таки є. Відбуваються вечори поезії, інші мистецькі заходи. Це відбувається у місцях, куди приходять і американці. Наприклад, ми проводимо зустрічі у «Бавері поетрі клаб» чи «Корнілія-стрит кафе». Є ціла серія зустрічей Ukrainian poetry at..., і далі йде назва клубу.

Моє враження таке – в Україні занадто сильний егоцентризм: «українці найкращі, землі наші найродючіші, пісні найспівучіші, тексти найгеніальніші». А коли ти приїжджаєш до Нью-Йорка, всі ці стереотипи відразу стають смішними. Треба докладати титанічних зусиль, щоби бути присутнім на мапі Нью-Йорка.  

У. Т.: Що означає бути поетом у Нью-Йорку? Чи це відрізняється від, наприклад, бути поетом у Києві чи Львові?

– Воно не відрізняється механічно, тобто у тебе є ноутбук – і ти пишеш. Хіба не однаково, чи ти пишеш у Львові, Ужгороді або Києві. Окрім того, зараз інтернет стирає відстані між письменником, який живе в Україні, і тим, що за її межами. Але є кілька моментів. Я не знаю в українській літературі такого поняття, як «український Нью-Йорк», який був би присутній у текстах. Тобто це місто не показане як ідея. Нью-Йорк ніколи нікого не приймав. Це постійна боротьба. І це витворює в тобі іншу поетичну мову. У Нью-Йорку я пишу і писатиму українською, але довкола мене зовсім інше мовне і культурне середовище. На публіку треба вміти читати по-англійськи, це також змінює відчуття простору, у якому перебуваєш.

У. Т.: Чи легко ви, український письменник, вписалися у нью-йоркське середовище? Чим воно специфічне? І чи є як таке загальне нью-йоркське літературне середовище?

– Зрозуміло, що загального середовища немає. Нью-Йорк дуже багатовекторний. Є, скажімо, поети, які об’єднуються навколо якогось журналу, є поети, що гуртуються навколо певної кав’ярні. Є субкультури, етнічні спільноти. Наприклад, величезна польська громада або румунська, яка утворилася за часів Чаушеску. Так чи інакше, східноєвропейські групи контактують між собою і з місцевими видавцями. Мені здається, що я влився у ці координати і нормально почуваюся у цих середовищах.

У. Т.: Наскільки помітною була на тамтешньому літературному обрії Нью-Йоркська група українських письменників? Чи продовжує вона якось своє існування?

– Знаю, що вони мали контакти з американцями, зокрема Бойчук. Рубчак викладав у Чиказькому університеті, Тарнавський також не відставав. Вони могли писати фактично двома мовами та обрали українську. Єдине, що хочу зауважити, такого явища у повоєнній американській літературі інших етносів просто немає. Їм вдалося на еміграції створити силове поле українського слова, яке нічим не відставало від світових тенденцій. Але зараз ця група вже історія.       

У. Т.: Чи змінилося ваше сприйняття української літератури і сучасного літпроцесу по той бік Атлантики?

– Так. Нині в українській літературі є кілька добрих гравців на європейському полі. Є багато текстів, актуальних в Україні, але у світі вони нікому не цікаві. Нам заважає питомо український варіант способу мислення чи висловлення. Щось національне, звичайно ж, має бути.., але коли я прочитав останню книжку Ліни Костенко, подумав, що її забудуть за рік. Дуже важливо відрізняти естетику від суспільної цінності.  

У. Т.: Як правило, американські віяння доходять до нас із запізненням років на п’ять – десять, до того ж через Москву. Так, наприклад, було зі слемом. Що нині модно в нью-йоркському арт-просторі і в літературі?

– Модно усе. Тобто на цьому гігантському материку під назвою Нью-Йорк можна знайти усе. А що саме зараз модно, важко сказати. У поезії є свої майже протилежні середовища, які мають окремі аудиторії. Америка – це багатогранність. Розвивається усе. І тренд визначити майже неможливо. Якщо послухати виступи молодих нью-йоркських поетів, то вони мало чим відрізняються від української молодої поезії, якщо говорити про стилістику або образність. Можливо, у цьому є якийсь фатум глобалізації. Це вже починає нагадувати сувеніри, що всюди абсолютно однакові і відрізняються лише різними написами «Львів», «Гамбург», «Нью-Йорк». Однаковий матеріал, форма і колір, лише прапори змінюються. Це виклик нового часу. Поезія повинна мати спротив. Принаймні на художньому рівні, тобто на рівні естетики. Всі ці айфони і безперервне перебування у кібер-просторі – це дуже добре, але воно зводить життя до чогось банального. Можливо, я помиляюся, але мені здається, що лише література може показати людині щось інше. За Бродським, поезія – це вища форма мистецтва, а мова – вища форма поезії. А усі ці електронні пристрої розмивають мову. Література – це канали комунікування і вони мають бути відмінними від того, що у кібер-просторі.  

У. Т.: З чим приїхали  до України, що презентуєте?

– У «Критиці» видали дві мої книжки: збірку «Зимові листи» та книжку есеїстики «Котилася торба». «Зимові листи» – це усі нові вірші, переважно римовані. Книжка есеїстики складається з двох розділів: перший – про міста, важливі для мене, і другий – про різні країни, культури та письменників. Це дуже відверта книжка. У Польщі нещодавно вийшла моя поезія у перекладі Богдана Задури.

У. Т.: Які плани на майбутнє?

– Продовжую писати вірші та есеї. Але наразі не маю візії подальших книжок. Тому що мені нецікаво, коли книжки схожі. Звичайно, книжка не має заперечувати попередню, але має з’являтися нова якість. У лютому мене запросили на міжнародний фестиваль у Нікарагуа. Це доволі великий фестиваль. Серед запрошених, наприклад, Дерек Волкот, нобелівський лауреат.

Дуже вам дякую за розмову. Бажаю успіхів.

Біографічна нотка:

Василь Махно (нар. 1964) – поет, есеїст, перекладач. Автор восьми поетичних книжок, двох книжок есеїв і прози, п’єс Coney Island (2006) і Bitch/Beach Generation (2007), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта («Струна світла», 1996) та Януша Шубера («Спійманий у сіть», 2007), публікацій у літературних часописах України, а також Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Чехії та інших країн і на міжнародному сайті International Poetry Web. Вірші, есеї і драми перекладено 17 іноземними мовами, зокрема івритом, іспанською, ідишем, литовською, малаямською, німецькою, польською, російською, сербською, чеською та іншими; окремі видання вибраних віршів виходили в Польщі, Румунії та США. Лауреат премії ім. С. Будного (1994) та премій журналу «Кур’єр Кривбасу» (2008, 2009) і Фонду Лесі та Петра Ковалевих (2009). Учасник міжнародних поетичних фестивалів у Індії, Колумбії, Німеччині, Польщі, Сербії, Словенії, Румунії.

З 2000 року мешкає у Нью-Йорку. Книжки Василя Махна: поетичні збірки:

«Схима» (1993)

«Самотність Цезаря» (1994)

«Книга пагорбів та годин» (1996)

«Лютневі елегії та інші вірші» (1998)

«Плавник риби» (2002)

«38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004)

«Cornelia Street Café: нові та вибрані вірші 1991–2006» (2007)

«Зимові листи» (2011)

есеї, проза: «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006) «Котилася торба» (2011).


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено