Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Ґвяздовський

Двері в минуле

Фільм про The Doors – це поєднання чистого документального кіно з чистою фантазією
Матеріал друкованого видання
№ 39 (204)
від 22 вересня, 2011

Фільм про The Doors – це поєднання чистого документального кіно з чистою фантазією

А в сумі отримуємо мокюментарі, яке ідеально пов’яже сенс назви – «Коли ти є стороннім» – і автора цієї фрази, вокаліста гурту The Doors Джима Моррісона. «Сторонній», саме це значення, гадаю, вкладав він у текст своєї пісні – екзистенційне, в дусі повісті Альбера Камю. Власне таким, стороннім у цьому світі, був і сам поет-музикант. І фільм Тома ДіЧилло саме про це. Після десятків – чи сотень – документальних та художніх стрічок, біографічних і наукових праць про The Doors та їхнього фронтмена, кіномитець нібито нічого нового сказати не може, – здається, кожна хвилина життя Джима після утворення ним знакового гурту XX століття вивчена біографами й завчена фанатами, та все одно думка знаходить шпаринку в пористому тлі всесвіту. До того ж незалежному режисерові цілком пасує кіно про незалежність Моррісона, який був залежним від багатьох речей. В унісон бринінню Джимової душі ДіЧилло придумав для свого фільму одну чудову містифікацію: в списку акторів навпроти виконавця ролі Моррісона стоїть прізвище… Моррісон. Таємнича грайливість режисера стане зрозумілою лише тоді, коли візьмешся переглядати стрічку, на початку якої чоловік, дуже схожий зовні на Джима, їдучи каліфорнійськими пустелями в машині, почує з радіо екстрений випуск новин: «Сьогодні вранці Джим Моррісон, вокаліст гурту The Doors, був знайдений мертвим у своїй квартирі в Парижі».

Документальна частина кінотвору – п’ятибальний журналістський виклад історії Джима та його гурту, з багатим фактологічним підґрунтям, описом часу, подій і тодішніх настроїв, досить детальним зануренням у сумнозвісні судові справи, пов’язані з Моррісоном, та його алкогольно-наркотичні трипи. Разом із цим ДіЧилло ґрунтовно підходить і до музичної критики. Професійна та біографічна прискіпливість режисера трохи дивує, особливо у компіляції із псевдодокументальними частинами, але це й називається «авторський підхід». Не очікуйте побачити нарізку кліпів чи репортаж на кшталт випуску новин. «When You’re Strange» є сумішшю дивного і звичайного, замежевою присутністю когось, хто змушений жити в межах.