Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 вересня, 2011   ▪   Анастасія Сідельник   ▪   Версія для друку

Український ковчег «странъ полунощныхъ»

В Естонії нині мешкає понад 29 тис. українців. Ця етнічна група друга за кількістю після росіян – приблизно 2% загального населення країни. Перлина культурного життя тутешньої діаспори – це, безсумнівно, Центр української культури в Таллінні (Ukraina kultuurikeskus), заснований при єдиній в Естонії Українській греко-католицькій церкві
Український ковчег «странъ полунощныхъ»
Фотогалерея: Центр української культури в Таллінні (зображень: 10)
Черпаний папір Анатолій Лютюк з авторською іграшкою Анатолій та Нестор Лютюки Робота над прикрасами Ноївого ковчегу

Місія центру – не лише зберегти для молодого покоління, яке народилося вже громадянами Естонії, зв'язок із історичним ґрунтом, а і ознайомити з українськими традиціями самих естонців, а відтепер і гостей з Євросоюзу, адже Таллінну на 2011 рік надано статус Культурної столиці Європи. З такої нагоди центр, не відстаючи від решти творчих організацій, представив оригінальний проект під назвою «Ноїв Ковчег», додавши частку українського до скарбниці сучасної західної культури.

Якщо будівля посольства нашої держави в Таллінні доволі впізнавана, з виразним пострадянським акцентом (строгий, щоб не сказати вбогий, екстер’єр і неповторні драпіровані штори на вікнах – бальзамічна ностальгія за домом), то сам Український центр виглядає цілком несподівано, особливо на контрасті. Перехожий, не прочитавши вивіски, навряд чи здогадається про його ідейне наповнення. У середмісті, за брамою на вулиці Лабораторії (Laboratooriumi), центр разом із церквою та прилеглим монастирем утворюють самостійний архітектурний комплекс. Кілька десятиліть тому його заснував, власноруч перебудувавши давні приміщення, священик імитець Анатолій Лютюк, який працює тут понині.

Весь комплекс – невеликий за площею – вражає продуманістю та колоритом середньовічної роботи: оголені кам’яні стіни, гвинтові сходи, сотні дерев’яних шухляд, столи ручної роботи й нагромадження численних закапелків. За словами панаАнатолія, все починалося зі скромного задуму, та з часом переросло в успішний, розгалужений культурний проект. На його думку, кожен українець передовсім є господарем, а ця відповідальність не менша за самурайський кодекс честі: – Що має зробити український господар, особливо на чужині? Чоловік має забезпечити своїх дітей, усіх, хто буде після нього. Спосіб один: має бути збережена національність, духовність, отже, логічно, що тут слід звести церкву. У різних мас-медіа пишуть: Лютюк – людина, котра побудувала церкву. Лютюк – це людина, яка думала в першу чергу про дітей діаспори і про всіх українців. Я думав: буде громада, буде церква, виростимо і виховаємо дітей як спадкоємців української культури й тоді наша робота не буде марною, не ідеологічний, а практичний бік тієї роботи. А от, яку форму це далі отримало й чому тепер воно зовсім своєрідне, чому класне – мені щастило на добрих людей, які розуміли, консультували, допомагали, й тих, хто принаймні не заважав. Направду, сама діяльність Центру ккраїнської культури свідчить про те, як приватна ініціатива стала візитівкою країни на міжнародному рівні.

Ora et Labora

З одного боку, Центр офіційно не прив’язаний до церкви, він відкритий для відвідувачів будь-яких культур і віросповідань, а з другого, таки орієнтується на духовне мистецтво. Він є складовою загального проекту Анатолія Лютюка, що дотримується гасла святого Бенедикта Ora et Labora – молитва і праця. Перша компонента, церква, заснована з благословення патріарха Володимира Стернюка й освячена на честь Матері Божої Триручиці, заступниці всіх неправдиво звинувачених, несправедливо переслідуваних та невинно скривджених; вона, до речі, уніатська та підпорядковується Папі Римському. Убранство відповідає всім канонам: чимало фахівців з різних країн долучилися до процесу будівництва з конструктивними порадами. Довкола церкви згодом розрослося культурне життя, сформувалася громада однодумців пана Анатолія, якихнадихали приклади з української історії, приміром, погляди Андрія Шептицького на народну культуру та мистецтво. Відтак Культурний центр почав давати прибуток, проте господарі не забувають, як важливо, щоб духовна домінанта не поступалася перед бізнесовою. Такий підхід визначений мораллю, на противагу поширеному в Європі різновиду грантоїдства, так званому етнобізнесу – уряди щедро фінансують розвиток національних меншин, тож на цьому ґрунті виникло чимало спекуляцій. ПанАнатолій поборов «спокусливий» статус діаспорянина: Церкву утримують автономно, за рахунок художніхпроектів та популяризації української культури.

Друга частина оселі молитви і праці – звісно, сам Центр української культури, що офіційно діє при Конгресі українців в Естонії. Тут відвідувачам пропонують безліч занять, від огляду музейних експозицій до опанування столярства. У центрі працює безкоштовна недільна школа, яку підтримує Міністерство освіти й науки Естонії, або ж, як її ще називають, школа монастирських мистецтв. Тут діти різного віку опановують такі предмети, як етнографія, народне мистецтво та народні ремесла. На майстер-класах навчаються майструвати традиційні іграшки з дерева, робити черпаний папір (з матерії) та зшивати його в маленькі книжки, ознайомлюються з таємницями каліграфії та писанкарством. Папірня-друкарня центру – єдиний діючий осередок цих ремесел в Естонії, а каліграфію, до слова, веде син пана Анатолія Нестор – нині наймолодший викладач Талліннської художньої академії. Авжеж, у центрі викладають українську мову: охочий (байдуже, дитина чи дорослий) може обрати собі найзручнішу базу: естонську, англійську або російську. Щомісяця відбуваються кіноперегляди та концерти народної музики, а цього року молодь вперше зібралася на вечорниці з українськими народними танцями. Тут є бібліотека, укладена пані Елен Довган переважно з приватних колекцій, що налічує близько 3 тис. книжок.Серед українських можновладців підтримує проекти талліннського культурного центру губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванок. За його сприяння тут нині стоїть найпівнічніша українська піч, а 2000 року він допоміг заснувати при Культурному центрі музей. Відтоді відбуваються постійні й тимчасові виставки, експонатами яких, серед іншого, є ікони й художні полотна Андрія Гуменюка, Анатолія Страхова, Анни Шенке), народні й авторські іграшки, килими, народний одяг, рушники, писанки, прикраси, та навіть паперові гроші Української Народної Республіки. Фонд музею, а також мобільні виставки, формують переважно друзі центру, меценати і благодійники з Естонії, Росії, США та України.

Червонокнижництво

Окрім цього, Центр української культури займається оригінальними проектами. Приміром, тут укладають і друкуютьвручну, за середньовічними технологіями, унікальні книги: вже побачили світ Поетична Червона книга Естонії та Поетична Червона книга України. Це збірки віршів, присвячених напівзниклим видам флори і фауни, розкішно ілюстровані художниками Лютюками. Наразі триває робота над Поетичною Червоною книгою Гуцульщини, присвяченою напівзниклим етносам: вірші до неї писала художниця й поетеса Марія Корпанюк, а ілюстрації виконала молода художниця з України Марія Лукавецька. За задумом редактора Еріка Джонсона, буде виготовлено 30 саморобних томів для передачі у світові бібліотеки. Ідея не обійшлася без поетизму: черпаний папір зберігається, уявіть собі, тисячу років! Обласна держадміністрація Івано-Франківщини запропонувала підтримати цей проект, а участь у ньому беруть також ентузіасти з Болгарії, Норвегії, Росії, США та Японії. Ерік Джонсон, редактор створених центром книжок – це аташе Америки з питань преси та культури в Естонії; між іншим, він незабаром збирається продовжити свою дипломатичну роботу в Україні. Ще один напрям видавничого проекту – створення спільно з українською молодіжною організацією «Пласт» «Доброї книги», реконструкції тому XV ст. Conradus Waldhausen з Талліннського міського архіву: тут зібрано невеликі оповідання про доброту від письменників-аматорів. Завдання цієї книжки: «передати наступним поколінням унікальну інформацію про взаємини людей на початку ХХІ сторіччя в Естонії». Її передадуть на зберігання у старовинну вежу Ґрубеске у кам’яній стіні Старого Таллінна. Крім того, нещодавно у Центрі української культури завершився проект «Колиска», підтримуваний Міністерством культури Естонії та кількома благодійними фондами. Люди різних національностей та культур під керівництвом майстрів власноруч виготовляли дерев'яні колиски і ткали коцики для своїх дітей.

Зараз триває робота над проектом «Ноїв Ковчег». Його розпочато у рамках річного мистецького процесу «Таллінн – Культурна столиця Європи 2011», що залучає провідні творчі організації Естонії. Восени три поверхи вежі Ґрубеске (XІV ст.), що на тій самій вулиці Лабораторії, буде перетворено на простір-артефакт завдяки дивам різьбярства та інженерії. В основу «Ковчегу» покладена ідея символічно зібрати докупи все, що у нинішньому світі перебуває під загрозою. Це й напівзниклі види тварин, і людські цінності – їх втілюватимуть механічні іграшки та зображення, виготовлені на основі традиційних технік роботи по дереву. Окрім підготовки експозицій, на кожному поверсі діють відкриті для відвідувачів майстерні: гончарна, ткацька та столярна. Художній задум увінчається винахідливою інсталяцією: у кілька рівнів тут будуть представлені рухомі об’єкти, що приводитимуться в дію середньовічними машинами. Ідея, планування простору та креслення механізмів належать пануАнатолію, проте над «Ковчегом» працює не один десяток ентузіастів, серед яких фахові майстри-різьбярі з Івано-Франківщини Володимир Куницький та Роман Дубенчук.. Коли виставка буде готова, у вежі відбуватимуться вечори поезії та казок, а також майстер-класи. Ковчег, за словами авторів, «не міг би бути ще одним зоопарком чи ботанічним садом», проте, перетворившись на алегоричну червону книгу, «мав би вловити справжню суть всіх зникаючих істот, не наражаючи їх на небезпеку». Варто сказати, що в Естонії теми екології та збереження довкілля надзвичайно популярні. Причому, пошук гармонії зі світом природи – не прагматичне питання, що стоїть руба, а радше естетична світоглядна позиція. Проект «Ноїв Ковчег» порушує рівноцінно теми міжлюдської етики та стосунків людини з природою.

Центр української культури в Таллінні працює у кількох площинах суспільного життя, поєднуючи національну індивідуальність з ідеями зрозумілими та близькими кожному, незалежно від кордонів. Найбільша ознака успіху, на думку панаАнатолія, – це те,що центр має послідовників, вагомою частиною життя яких стала українська матеріальна та духовна культура: сюди приходить чимало молодих людей, вони дізнаються про традиції, засвоюють та примножують їх, стаючи поступово їхніми хранителями.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено