Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Ґвяздовський

Копія шедевра

Вдалий приклад жанрового кіно – «Аполло 18» – викликає захват, цікавість і трохи заздрість
Матеріал друкованого видання
№ 37 (202)
від 8 вересня, 2011

Ідеальне кіно в межах свого жанру! Добре збалансований фільм жахів із фантастикою і трилером, «Аполло 18» є прикладом для сучасного продюсера, що прагне успіху без втрати самоповаги. Фільм іспанського режисера Ґонзало Лопеса-Ґалльєґо – це насправді креатура російського продюсера з казахським корінням Тімура Бєкмамбєтова, що не кидає тіні на пана Ґонзало як лишень на виконавця продюсерських вимог і не звинувачує Бєкмамбєтова у «перевищенні службових повноважень». Навпаки.

Маємо класний тандем: один знайшов сценарій і придумав форму подачі, а інший – як втілити ідею. Очевидно, що Тімур розпочав проект фантастичного мокументарі, маючи в уяві вже одного разу придуману ідею творців проекту «Блерської відьми». Тоді, наприкінці XX сторіччя, рекламуючи свою стрічку, продюсери з усією серйозністю запевняли у справжності та цілковитій документальності ніби віднайденої плівки трьох зниклих людей. Хід спрацював, і творці «Відьми…» озолотилися, а фільм потрапив до Книги рекордів Ґіннесса (як приклад найвдалішого співвідношення витрати/доходи на стрічку).

Бєкмамбєтов, ніскілечки не гидуючи другорядністю ідеї і не турбуючись про присмак плагіату, пішов тим самим шляхом. Але визнаємо: американська космічна програма «Аполло» справді сповнена секретів і відповідно простору для фантазування. І якщо «Козерог 1» виявив сумнів у реальності польоту американців на Місяць, а «Ангар 18» звинуватив у приховувані інформації про знайдений апарат НЛО, то чому «Аполло 18» не може піти далі й сказати – придумати – про висадку на Місяці СРСР, про додатковий політ американців і про розумне-войовниче каміння? Лопес-Ґалльєґо і Бєкмамбєтов зробили майстерну підробку з філігранно витесаними деталями: скафандри, відеокамери астронавтів і загалом увесь антураж є справжнім, а атмосфера – збудливо-лякаючою. Звуки, темрява, невідомість, самотність, інший простір – усе це працює на створення правильного для жанру психологізму і страху. «Аполло 18» придуманий стратегічно правильно і грамотно. Лишень візуалізація місячних істот викликала згубну для фільму жахів криву посмішку – «Відьма…» лякала сильніше, ніж будь-що, хоча нічого конкретно страшного на екрані не було….