Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 вересня, 2011   ▪   Дарія Трусова   ▪   Версія для друку

Піднесене та земне

Навесні всесвітньо відомий китайський митець Цай Ґоцян, який розробив візуальні ефекти для церемоній відкриття й закриття Олімпійських ігор у Пекіні, спустивсь у донецьку шахту на глибину 1040 м. Його «репортаж» про цю подію від 27 серпня до 13 листопада представлено у вигляді арт-проекту в цехах колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів в обласному центрі, а нині «Ізоляції. Платформи культурних ініціатив».
Матеріал друкованого видання
№ 36 (201)
від 1 вересня, 2011
Піднесене та земне

Любов Михайлова, заснов­ниця цього осередку, запросила Цая Ґоцяна зробити проект у Донець­ку, який ґрунтувався б на особливостях індустріально-териконової місцевості. Він разом із 18 місцевими художниками та групою волонтерів з’їздив на копальні «Артемсіль» у Соледарі та «Октябрьский рудник» у Донецьку й за авторською технологією з ефектними вибухами зробив порохові портрети 27 робітників цих копалень. Закріпивши їх на рами, подібні до тих, на яких під час радянських пропагандистських парадів робітники носили портрети вождів, назвав серію «Пам’ятники на плечах». Стоять вони в колишньому цеху заводу, притрушеного корисними копалинами: праворуч – сіль, ліворуч – антрацит. Аби подивитися всі портрети, відвідувач має прочовгати по плодах праці трудящих (на місці видають бахіли, аби не забруднити взуття).

Комусь такий ракурс подачі донецького site specific (популярне нині поняття в мистецтві, коли арт-об’єкт створюють під певне місце) видався образливим. Хтось узагалі проти того, аби в цехах, «де люди могли б заробляти зарплату», оселився якийсь «арт». Та Любов Михайлова каже, що вороття немає, адже біло-блакитні господарі регіону приватизували залізничне депо, яке обслуговувало увесь місцевий «кущ» із 26 підприємств, що унеможливило їхню діяльність. Відсоток витрат на запрошення популярного китайського митця порівняно з коштами, необхідними на відновлення залізниці – «…це все одно, що збудувати державу і зробити щось хороше для власного дому», – пояснює вона.

Знайомство міста із сучасним мистецтвом у виконанні саме Цая Ґоцяна й справді можна розцінювати як благо для Донбасу. Виходець із Китаю і нинішній мешканець Нью-Йорка принаймні не несе агресії, з якою на столичну сцену увірвався PinchukArtCenter. Чого варта експозиція Ґоцяна в напівзгорілому цеху №2: старі вагонетки, вишикувані в лінію, прибрані кожна власним чином, повільно погойдуються (за допомогою моторчиків) під тихий голос бандуриста – так, ніби уявним тунелем копальні їдуть колиски з нашим минулим. На запоні кожної крутиться відеопроекція радянських фільмів відповідного часу від завзятого знесення бань церков у 1920-ті аж до чорнобильської кінохроніки 1986-го.

Наймані працівники проекту й численні волонтери щиро переконані, що саме site specific projects «Ізоляції», а не футбольні матчі в чаші люксового стадіону чи новий ресторан «Пушкинъ» у бізнес-центрі Бориса Колеснікова, де офіціант звертається до тебе зі словами «Чего-нибудь изволите?», відкриють донеччанам шлях до загальнолюдської спільноти. Мовляв, ось маємо побачити самі, хто ми такі, й тоді світ нас помітить. Але є певна хитрість у тому, що Ґоцян зробив site specific, але не вдався до time specific. Тоді ми відчули б не захват і ностальгію, а страх і відразу – ті емоції, які тебе навідують, наприклад, коли шарахаєшся на головній донецькій ву­лиці Артема від п’яного (з приводу Дня міста, об’єднаного з Днем шахтаря) молодика з монологом: «Я настільки злий, що можу роздати люлів кому хочу… Й піти правим!»

Хочеться вірити, що порох Цая Ґоцяна в Донецьку виконає своє первісне призначення, проявить ту властивість, якою користувалися середньовічні китайці: вижене з цього регіону злих духів. Бо коли людина надто обумовлена site specific, вона нічого не може зробити. І вже точно не спрямує себе в піднесене.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.