Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Гвяздовський

Естетизм для загалу

«Джейн Ейр» – чергова екранізація класичного роману
Матеріал друкованого видання
№ 36 (201)
від 1 вересня, 2011

11-серійний міні-серіал 1983 року з Тімоті Далтоном, незабутній з дитинства, мав зовсім інше значення тоді, ніж мав би зараз. І новітня постановка «Джейн Ейр» Кері Фукунагою демонструє це з усією силою плину часу. За півтора сторіччя з моменту написання роману Шарлотти Бронте змінилося основ­не – правила поведінки: ставлення до дітей, жінки, чоловіка, суспільства. І фільм Фукунаги прямо й опосередковано апелює до цього. Ми ніби з XIX, ще не емансипованого століття, чуємо героїню Джейн, яка каже економці Торнфільд-холлу місіс Ферфакс: «Як шкода, що жінка не може змінити свого життя, як чоловік». Не те щоби режисер дозволив собі забагато свободи у трактовці твору чи втіленні сценарію англійського драматурга Мойри Баффіні. Але, поза сумнівом, Фукунага виявляє своє «я», не копіюючи попередніх екранізацій, а досить сміливо і багато показуючи власне бачення всесвітньо відомої історії. Картинка дуже сучасна, насичена глибокими кольорами, хоча є й чимало нарочито тьмяних, холодних тонів (ще одна гра з часом). Динамізм теж цілком актуальний для кіно. Хоча мову осучаснити режисер не наважився: і англійський, і російський (прокатний) текст – високий літературний стиль, що тішить слух освічених людей. Тут ми маємо конфлікт: нинішнє кіно загалом розраховане на аудиторію тинейджерів, яким Бронте і «Джен Ейр» як мінімум невідомі, а як максимум незрозумілі й відповідно нецікаві. Тобто немає й мови про бізнесову спрямованість фільму. Натомість є сенс говорити про мистецьку складову. Естетизм картинки – ось головна формальна оцінка стрічки. Краса кадру, побудова мізансцен і відомі, талановиті актори в головних ролях. А це вже не так і далеко від бажань публіки. Принаймні руду Мію Вашиковську (Джейн) масовий глядач чудово пам’ятає із суперприбуткової «Аліси в Країні чудес», Майкла Фассбендера (Рочестер) – з «Людей Ікс. Перший клас», а Джуді Денч (економка) – з усіх останніх серій «бондіани». Плюс – таємниця в сюжеті, невідома й тому інтригуюча для тих, хто не читав роману Бронте і не дивився його екранізації. На заваді стоять лише місця, костюми: антураж, у якому ці актори діють, – ще одна неактуалізована, немагнетична для аудиторії обставина. Підсумуємо все так: без огляду на орієнтацію фільму це вишуканий за формою і глибокий за своєю суттю твір, вартий уваги.