Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 серпня, 2011   ▪   Спілкувалася: Олена Чекан   ▪   Версія для друку

Навертаючись до Батьківщини

Голова Репрезентаційного комітету української громади Франції Наталя Пастернак про двадцятиріччя незалежності України, українську діаспору та Вечорниці Олега Скрипки на Монмартрі
Навертаючись до Батьківщини

Для українців, де б хто не жив, День Незалежності – найголовніше свято. Омріяне, виборене, здобуте віками і поколіннями. Наша родина - не виняток. Щасливі, коли вдається приїхати в цей час на рідну землю. Двадцятиріччя нашої незалежності співпало з П’ятим всесвітнім Форумом українців. Дуже цікаво було зустрітися, це немала праця зібрати з усього світу 300 делегатів, а ще й гості. Ми всі різні, та нас об’єднує величезне бажання допомогти Україні. Змістовно пройшов і Світовий конгрес українців, ми визначили конкретні задачі, головне тепер – виконати всі резолюції, за які ми проголосували.

Читайте також: Україна не почула українців

Влада боїться народу

Шкода, що урочистості в Києві якісь куці. Думаю, що це перший випадок в світі, коли країна не святкує двадцятиріччя своєї незалежності на високому державному рівні. 

Здається, що влада просто боїться свого народу. Ми були здивовані величезною кількістю міліцейських кордонів на вулицях, майже під кожним деревом – міліціонер. Так багато людей у формі я бачила лише біля Святої Софії під час поховання патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира. Таке враження, що повертаються часи Кучми.

Київ змінюється, будується, це добре. Але кидається в око, що поменшало на вулицях української мови. Дуже це мені болить. Згадую грудень 2004 року, коли в Києві був справжній вибух рідної мови. В самий розпал Помаранчевої революції три дні і три ночі я провела на Майдані. Тоді відбувалося повторне голосування другого туру президентських виборів, і я приїхала до Києва у складі офіційних спостерігачів від Франції. В Києві нас розселили по хатах. Пам’ятаю, як дивувалися французи, в якому були у захваті від Києва. Казали, справжня європейська столиця. А перед тим в Парижі на бульварі Сен-Жермен напроти нашої церкви українці-волонтери кожного дня влаштовували вуличну газету для парижан. Це була найсвіжіша інформація з Майдану, яку ми знаходили в Інтернеті й роздруковували. Розповідали перехожим про Україну, про Помаранчеву революцію, збирали підписи на її захист. Багато хто згадав тоді свої корені: підходили до нас і казали – о, моя баба, чи мій дід з України…

Сьогодні у Парижі пройде служба Божа в соборі Святого ВолодимираВеликого, потім покладуть квіти до пам’ятника Тарасу Шевченко, а Союз українок приготував музичну програму, яку покаже всім охочим просто неба біля нашої церкви. Увечері – святковий фуршет.

Сьогоднішнє свято, то не тільки 20 років незалежності, це всі роки, століття впродовж яких українці виборювали свободу й волю. Не втрачаймо надію, зараз є певний етап нашої історії, який треба з гідністю пройти, пам’ятаючи, що були й страшніші часи, але Україна вистояла. Не опускати руки, не бідкатися, а працювати на користь Батьківщини.

Для Росії України нема

У 2009 році українська еміграція відзначила своє столітнє перебування у Франції. Звісно, йдеться не про добу Пилипа Орлика і його сина а про початок ХХ століття, коли з України до Франції приїздили художники, скульптори, письменники, аби здобути мистецький вишкіл. Французи зазвичай вважають їх росіянами, але це були українці: танцівник і хореограф Серж Лифарь, художники Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Софія Левицька, Олекса Грищенко, Василь Хмелюк…

Друга хвиля української еміграції – заробітчанська, здебільшого з Західної України, це вже 1924-1926 роки. Поляки тоді виселяли українців з їхніх земель, тож люди у пошуках роботи мусили їхати з Батьківщини. Українці працювали на французьких шахтах і у полі працювали – мали контракти у фермерів. Вони плекали українські традиції, цінували українські вишиванки, національні костюми. Були бідні, проте створювали хори, гуртки, недільні школи. Їхні діти і онуки – достатньо заможний прошарок французького суспільства, і багато хто з них зараз навертається до України. Їдуть сюди, щоб розшукати свої корені, подивитися на місця, звідки приїхали їхні діди, знайти родичів. Третя еміграція почалася з розвалом Радянського Союзу, вона не така численна, проте здебільшого це люди з вищою освітою, які інтегруючись у французьке суспільство, зазвичай, не забувають рідну землю…

Я народилася у Франції, так само мої батьки. А всі мої діди і бабусі приїхали з Західної України у 20-х роках минулого століття. Тато й мама дуже добре говорять українською. І я в дитинстві розмовляла з татом, та він сміявся, що перекручую слова, от моя українська і заховалася. Якось склалося у мене в голові, що українська мова не для молоді, а для старших людей, бо з Україною ніяких зв’язків у нас тоді не існувало. За  радянських часів поїхати в Україну було неможливо: моєму татові двічі відмовили у радянській амбасаді.

Коли ми з батьком у 1994 році вперше приїхали до України відвідати родинні місця, я українською знала тільки – «добрий день», «до побачення», «смачного», «дякую». Добре, що хоч тато перекладав. Та поїздка стала дуже важливою для мене: Україна тоді повстала цілком реально як моя Батьківщина, а ще я зустріла тут свого майбутнього чоловіка. Він тоді разом з українським хором Святого Володимира, що існує при нашій греко-католицькій церкві у Парижі, перебував на гастролях. Мабуть це доля, що ми випадково зустрілися саме в Україні. Жан-П’єр теж народився у Франції в українській сім’ї. Ми з ним роками трохи зналися, бо разом танцювали у фольклорному українському ансамблі. А потім я років на десять відійшла від українства. Вчилася у Сорбонні, студіювала історію. Мій чоловік більше входив до українського середовища: відвідував школу при українській церкві, відпочивав у таборах пластунів, і до шести років говорив виключно українською. Повернувшись до Парижу, ми почали зустрічатися і невдовзі одружилися. От тоді переді мною і повстало мовне питання. Як це, в нас будуть діти, а я не зможу говорити з ними українською? Чоловік дуже допомагав – диктанти я не писала, але багато читала вголос, а він перевіряв. Це почалося ще до шлюбу. Він дуже вірив, що я вивчуся. А як народився наш старший син Дем’ян, чоловік з пелюшок говорив з ним українською, тож як малий підріс, то теж мене виправляв, коли я читала йому українські книжки . А щодо національних традицій, то я не пам’ятаю, щоб мої баби готували на Святвечір 12 страв, а я вже готую, і багато хто з молодих сімей їх готує. Важливо, щоб наші діти в усьому почувалися українцями. До речі, зараз вони у родичів в селі Ролів біля Дрогобичу

В українській громаді я працюю десь з 2003 року. Тоді на міжнародний колоквіум присвячені пам’яті Голодомору до нас приїхав дослідник цієї жахливої трагедії, на жаль, вже покійний Джеймс Мейс. Кожного року в листопаді ми проводимо в Парижі Тиждень Голодомору. Це може бути виставка чи конференція, зачитуємо імена людей, які загинули під час голоду. Запрошуємо французьких депутатів, бо у Франції мало хто знає про ті події.

Коли у 2004 році на Євробаченні виступала Руслана, ми організували вечірку на її підтримку. Зібралися в ресторані, щоб разом дивитися її виступ по телебаченню, голосували за неї, дуже вболівали, заохочували всіх знайомих, щоб і вони проголосували за нашу Руслану.

Рік тому Росія купила газету France Soir, існує також сайт РІА-новості французькою мовою. Там доволі часто бувають антиукраїнські матеріали або неправдиві відомості про Україну. Звісно, вони не пишуть, що проти України чи проти українців, це все робиться хитріше й обережніше. У Росії незрівнянно більше можливостей у французьких масмедіа, більше фінансування тощо. До того ж чимало впливових французьких політиків мають з Росією спільні фінансові та економічні інтереси. А Україна як держава майже нічого не робить, аби відстоювати нашу історію, нашу культуру.  

Коли три роки тому, тільки готувалася виставка «Свята Русь» у Луврі, я мала багато зустрічей серед українців, і ми давали правдиву інформацію щодо нашої давньої держави, її столиці Києва і дочки Ярослава Мудрого, але все одно сталося, як схотіла Росія. Для них України нема на світі. Виставка в Луврі: а там Київ – частина Росії, Анна Ярославна – росіянка. Це все транслювалося на телебаченні, на радіо. Ми не можемо змагатися з великими грошима Росії, але маємо зробити все, щоб презентувати Україну у Франції на гідному рівні, більше говорити про неї, про її культуру, історію, робити зустрічі, концерти…

Поки у нас був лише Дем’ян, я працювала: за фахом я історик, також маю диплом з комерційної діяльності, а коли вже з’явилися Лілі, а потім Івасик, покинула роботу. Діти були малі, роботи з ними було достатньо, але хотілося ще чимось зайняти своє життя і, зрозуміло, робити щось для України – це для мене завжди дуже важливо, ось я і створила асоціацію UkrainianArt, яка має на меті поширення української культури у Франції. Найуспішніший захід – Українські Вечорниці Олега Скрипки на Монмартрі.    

Олег Скрипка, фронтмен гурту ВВ:

З Наталкою Пастернак ми справжні друзі ще з 2008 року. Тоді зустрілися у Парижі, і вона розповіла мені про свою мрію зробити мистецькими побратимами Монмартр і Андріївський узвіз. Наслідком цієї розмови стали Українські Вечорниці, що ми їх спільно з нею провели на Монмартрі. Й досі французи питають, коли ще будуть. Кожного року бачимося в Україні: вона із своїм чоловіком Жан-П’єром традиційно приїздять на День Незалежності, а одного разу навіть завітали на нашу Країну мрій до Львова. А в Парижі я ніколи не оминаю їхній гостинний дім, було, що й ночували у них всією родиною…


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено