Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 серпня, 2011   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Незалежно від мистецтва

Святкування Дня Незалежності в столиці розпочалося ще в понеділок. В Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал», улюбленому виплоді президента Ющенка, помпезно відкрилася виставка під гучною назвою «НезалежніIndependent»
Незалежно від мистецтва

Це, звісно, не парад на Майдані, проте… Тим паче, що анонс, даний організаторами напередодні, обіцяв доволі претензійну експозицію. Не більше не менше, виставка має стати «першою в Україні спробою масштабно окреслити феномен українського сучасного мистецтва, яке народилося разом із новою країною». Оминути таку подію було б гріхом, тим більше, що долучитися до прекрасного і вічного останнім часом випадає не щодня.

Втім, перший млинець виявився надто підгорілим і сирим. Прекрасного та вічного організатори показати не спромоглися. Виставка відбулась, але чи виконала вона своє завдання –запитаннявідкрите. Той самий анонс обіцяв, що після відвідання експозиції у глядача мало би сформуватися цілісне уявлення про сучасне українське мистецтво. Але це лише слова. Позаяк насправді організатори зробили все від них залежне, щоб навіки знеохотити людей відвідувати такі акції.

Під гучною назвою представили доволі поганеньку добірку творінь, можливо, навіть непоганих художників, яка геть не відображає розвитку українського мистецтва в проміжку від 1991 року до сьогодні. Можливо, таке відчуття України в кураторів, і нема на те ради? Але навіщо тоді розповідати про якесь «цілісне уявлення»? Країна знає і кращі творіння своїх митців, але їм чомусь не знайшлося місця в «Мистецькому Арсеналі».

Здебільшого на музейних площах розмістилися такі собі комерційні «шедеври», з допомогою яких люди «від мистецтва» навчились у відносно чесний спосіб обдирати тих, у кого є зайві гроші, забиваючи їм баки власною геніальністю, пересипаючи з пустого в порожнє і обґрунтовуючи відверту ахінею глибокодумними філософськими концепціями.

Чи то куратори взялися за справу не вельми відповідально, чи справді в Україні мистецтво таке нецікаве, але експозиція виявилась не вартою нічого. Серед сотень творів 120 авторів, розміщених на площі 10 000 м2 справді вартісних були одиниці. Переважно глядачу запропонували третьосортні «шедеври», насолоджуватись якими можна було виключно завдяки безкоштовному коньяку. На щастя, алкоголю було вдосталь.

Чому так сталося – здогадатися неважко. В країні, де підміна понять є звичним явищем, шедеври творить не той, хто вміє, а той, хто знає, якому дурневі і за скільки він зможе їх втюхати.

І тим не менш виставка викликала досить значний інтерес. Не факт, що ті сотні відвідувачів, які пробіглися залами хоча б щось зрозуміли і чимось пройнялися, але галочку організатори собі таки можуть поставити – люди були. Були навіть «великі» люди в особі невтопного спікера парламенту Володимира Литвина. Під пильним оком охорони він прогулявся поміж «шедеврів» в супроводі дівчинки-екскурсовода і знайшов собі те, що точно хотів би купити. Найбільше душу Володимира Михайловича пройняло полотно Ксені Гнилицької «Бійка у Верховній Раді»...


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як вплине смерть колишнього президента на життя Ірану?
    19 січня, The Economist
  • Як Адміністрація нового президента США працюватиме з американською розвідкою
    19 січня, Едвард Лукас
  • Як Україна відповідає на виклики, що постали у віртуальному просторі
    19 січня, Юрій Лапаєв
  • Оцінка першого півріччя Терези Мей при владі
    19 січня, The Economist
  • Велике потрясіння, яким стала для Донбасу війна, мало б виявитися точкою неповернення, моментом, коли старі еліти, причетні до розв’язання конфлікту, нарешті були б відсторонені від влади. Але, на жаль, відновлення через нарощування впливу проукраїнських партій не відбулося. Тобто деякі партії почуваються тут непогано, але чи є вони саме на Донбасі представниками українських інтересів — це ще те питання…
    19 січня, Єлизавета Гончарова
  • Суд у справі про вбивство людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві, певно, чи не найвідоміший з усіх, що пов’язані з подіями Майдану. Втім, не раз висувалися претензії щодо часу, впродовж якого тривають засідання. Найвідоміша теза, яку озвучували представники «стурбованої громадськості», звучала так: «Чому за три роки немає вироку? Чому так довго?».
    19 січня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено