Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 серпня, 2011   ▪   Марина Гнатенко   ▪   Версія для друку

Успіх всупереч

Єдиний українець, включений до британського рейтингу «100 геніїв сучасності», художник Іван Марчук не захотів лишатися за кордоном і відкрив вернісаж у рідній Москалівці
Матеріал друкованого видання
№ 34 (199)
від 18 серпня, 2011
Успіх всупереч

Його картини коштують десятки тисяч євро і репрезентують Україну в найкращих залах усіх континентів, а він працює в тісній майстерні під дахом.

Іван Марчук не користується своїм статусом живого класика і веде спартанське життя.

Його років йому не дати – енергійніший за юних. Йому телефонують з усього світу, а втім, він постійно один. Не має, як сам каже, ні дружини, ні музи. Але при цьому завжди пам’ятає рідну Москалівку, що на Тернопільщині. Й на полотні знову відтворює те село.

Цього року там на його честь назвали центральну вулицю, яка веде до його кімнати-музею. Запросили на відкриття. Назустріч вийшло стільки людей, що ледве проїхав своєю золотистою «Опель Астрою».

«У селі ще є люди – справжні, добрі, щирі, теплі, – каже. – На колгоспні збори їх неможливо було зігнати! А це прийшли... «Мою» вулицю трохи прикрасили і ямки зацементували».

Марчук привіз до Москалівки ще кілька полотен, але їх уже ніде виставити. Будівля радянського клубу, де тепер школа, для цього не пристосована. А картин у майстра сотні, і всі хоче показати людям. Усі віз в Україну і радів, коли Віктор Ющенко хотів започатковувати музей робіт Марчука на Андріївському узвозі в Києві. Але, як виявилося, зарано. Нині на тому місці хочуть зробити офісно-розважальний центр.

У Москалівці Марчук надовго не затримався. Поїхав до Тернополя вручати молодим художникам щойно започатковану щорічну премію. Згадує, як отримав відзнаку братів Лепких.

Він знає, що таке пробиватися самому. Дитинство у родині працьовитого, але бідного ткача, від якого навчився «засновування» світу. Далі семирічка, Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша, армія, інститут… Коли був студентом, згадує, хотілося втекти з дому якнайдалі. Львів одразу полюбив і сприйняв.

Потім митець три роки працював у Київському інституті надтвердих матеріалів, а згодом на Київському комбінаті декоративно-прикладного мистецтва. За дві робочі години виконував офіційні замовлення, решту часу шукав свій стиль у мистецтві. Відчував, що мусить бути іншим. Казав тоді: якщо не знайду себе, візьму лопату, граблі й порпатимуся в землі. А коли знайшов, промовив біблійне «Я єсмь!»

«І тоді прорвалися шлюзи, і моя рука не встигала робити те, чого я не знав, – згадує художник. – Якийсь час навіть не називав своїх картин. Радів страшенно».

Роботи Марчука виконані в ювелірній техніці із сотень дрібних ліній, яку він назвав пльонтанізмом, повторити її майже неможливо. А сільські пейзажі з перших циклів і поготів виняткові – немає вже тих фарб: «Темперу, якою я малював, перестали виробляти ще за Косигіна (очолював уряд СРСР до 1980-го – Ред.). Її світ не знає. Але я нею такі чудеса творив… – усміхається Марчук. – Й 1972 року і придумав цю техніку».

Його роботи мали вибуховий успіх – спочатку завдяки «усній пошті» та квартирним і «негалерейним» виставкам. Але коли робиш не те, що «положено», ти підозрілий. Якщо ж приїхав зі Львова й не надто знаєш російську, явно націоналіст. Майстер став дисидентом мимоволі, хоча політикою не займався, за винятком кількох підписів на підтримку московських дисидентів. Тож про кар’єру у Спілці художників не могло бути мови. А це означало, що не матиме ні майстерні, ні виставок.

У відповідь на нові репресії, цензуру та задушливу атмосферу Києва 1970-х у творчості Марчука з’явилася безнадія, він почав малювати світ-лабіринт без орієнтирів. персонажі тогочасних картин вражали трагічністю. Саме тоді його й помітили. Викликали до КДБ, залякували, наставляли, та він уперто відмовлявся помічати «оптимістичну радянську дійсність».

Читайте також: Там, де Макар телят не пас. Художник Володимир Макаренко про потребу свободи творчості нонконформізм у реаліях радянської системи

«Якщо в тебе є хребет, тебе ніщо не зламає, – каже митець. – Але 10 із 20 років мого життя в Києві пропали. Немає гіршого для художника, ніж малювати і не виставлятися».

Перша неофіційна виставка у столиці УРСР відбулася аж 1981-го у Спілці письменників. «Черги стояли, ніби в магазин за дефіцитом, – згадує Марчук. – Через два дні надійшла вказівка, щоб її не було. Я сказав: знімайте, якщо хочете, а сам не буду».

А далі — виставки в Спілці композиторів, у бібліотеці медичної літератури, у клініці Амосова. То були місця, ніяк не пов’язані з  ідеологічним офіціозом. Однак у радянській пресі з’явилися статті-розноси про творчість Марчука на кшталт «По колу чи вперед?», яка 1982 року вийшла в газеті «Прапор комунізму».

«Київ мене ще боявся виставляти в галереях, а в Тернополі 1986-го таки зробили це, хоча й з остархом. Потім так само в Івано-Франківську, Коломиї та львівському музеї просто неба «Шевченківський гай». Начальство спілчанське на вернісаж так і не прийшло».

У 1989-му художник виїхав до Австралії, згодом до Канади і Штатів. Згадує, що на тодішні заокеанські гонорари вже міг купити три-чотири квартири в Києві – вони були дуже дешеві.

У США він прожив понад 10 років. За цей час народилося «дев’ять Марчуків»: майстер щоразу експериментував із палітрою, технікою, стилем та формами. Пейзажі, сюрреалізм, ню, наїв, портрети…

У 2001-му, навіч побачивши падіння веж-близнюків у Нью-Йорку, переосмислив своє життя і повернувся в Україну. Відтоді працює в старенькій майстерні і жартома називає себе прикутим до мольберта.

Найпершою якістю, необхідною художникові, майстер вважає одержимість: «Мистецтво – це не конвеєр. Воно потребує абсолютної зосередженості. Якщо ти звичайний художник, ти веселишся, розважаєшся, продаєш картинки, п’єш, гуляєш... Але якщо Ван Гог – забудь про це. Мене не тримає держава, якої немає. Так звана держава, яка поки що зветься Україною, – це «Титанік». я такий, що можу в будь-який час зірватись і, як Шевченко казав, усе з собою заберу. Коли її вже розпродадуть, коли художники не зможуть дивитися на неї, бо їх або собаки загризуть, або куля дістане, тоді можна тікати хоч на край світу, померти в дорозі», – констатує Марчук.

Митець каже: щоб викорчувати радянський менталітет, потрібні 100 років і повна зміна поколінь.

«Україна 20 років перебуває у стані громадянської війни. За совєтів все так було загнано в безвихідь, що ніхто не міг слова сказати. А зараз усі воюють з усіма: у владі, у творчих чи педагогічних колективах, на всіх рівнях. Над цією територією висить повітря, заряджене злобою, ненавистю й заздрістю. Люди ним дихають і хворі на це».

Міг би, каже, жити і в Європі – Празі або Кракові, де немає великого мовного бар’єра. «Але думаю: ось я втечу звідси... і що? Люди знають, що я живу чесно, по правді й справедливості. Мій спосіб життя тішить і звичайних, і високопоставлених, які навіть моїх робіт не знають. А подобаються ці картини чи ні – це вже не так важливо».

ЦИТАТА

Розбурхане пекло

Десятий Марчук

Стихія у фарбах

Магічна предивна

Прокинься Тарасе

Зчини перегук

Цей гідний тебе

Поки сплять треті півні

Олександр Смик, Тернопіль

БІОГРАФІЧНА НОТА

Народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка Тернопільської області. Після закінчення семирічки вступив на відділ декоративного розпису до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша (1951–1956)

1965 рік – закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва.

1965–1968 роки – працював у Київському науковому інституті надтвердих матеріалів.

1968–1980 роки – працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

1989 рік – емігрував до Австралії, потім жив у Канаді та США.

1996 рік – здобув звання заслуженого художника України.

1997 рік – став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.

11 вересня 2001 року – вирішив повернутися в Україну.

2006 рік – Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до «Золотої гільдії», де нині лише 51 художник з усього світу.

Читайте також: Космополіт. Лаконічне мистецтво «для всіх» Василя Єрмилова


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня,
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено