Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Надія на бобра

«Бобер» став таким собі компендіумом більшості життєвих проблем як режисера Джоді Фостер, так і актора Мела Гібсона
Надія на бобра

Не суттєво, як Джоді Фостер знайшла сценарій Кайла Кіллена і що вносила від себе, можливо, лагідно попросивши трохи підкоректувати його за своїми бажаннями. Це не суттєво, бо, по-перше, ми про це можемо лише здогадуватися, а по-друге, важливішим є випадкова чи навмисна точність алюзій екранного дійства із життям.

Власне, займатися психоаналізом в журналістиці є невдячною справою, — почасти це стає відповідно до стилю оформленою грою в «ану вгадай» з інтелектуальним підтекстом. Але Фостер і її друг Мел Гібсон є справжніми відвідувачами психоаналітиків.

Це люди із життям, хруст ламання якого цікавив і продовжує цікавить маси більше, ніж їх щасливі моменти, і на цьому хрусті, на цих зламах, маленьких катастрофах, драмах, на цій болі мас-медія заробили мільйони, продаючи скандали, брехні та плітки, знімки професійних папарацці та випадкових «добрих самаритян», програючи судові справи і, таким чином, виграючи увагу. «Бобер» став певною відповіддю і Фостер, і Гібсона всім, хто цікавився їх приватним життям, художньо оформленою сумою усіх їх спільних і кожного окремо вивихів психіки та долі.

Не випадково вони потоваришували, ба навіть стали кращими друзями. Обидва досить розумні, ерудовані та цікаві, щоб знайти спільну мову, гадаю, вони зійшлися, притяглися, з’єдналися в психологічному сенсі, хоча за всіма ознаками життя і кар’єри вони різні, мов груша з яблуком: маючи у торбинці за спиною проблеми сімейно-мас-медійного плану, і Фостер, і Гібсон перетворилися у двох вигнанців на безлюдному острові, які без сумніву мусять бути разом, бо треба вижити, а навкруги інших людей не має.

Фостер зі своїми жахами переслідування Джоном Хінклі наприкінці 70-х, на початку 80-х, коли той, аби привернути увагу ним обожнюваної актриси, вирішив вбити президента Рональда Рейгана, не мала можливості психологічно врятуватися. Преса її згадувала виключно у зв’язку з цим, а не з її ролями, і навіть не з її номінацією на «Оскар» в 77-му за роль повії у фільмі Мартіна Скорсезе «Таксист» (через який той самий Хінклі так збудився). Постійні базікання про лезбійські уподобання Джоді, 1997 року підкріпилися книжкою її брата.

В «Дитинстві Фостер» він написав, що вона, як і їх спільна матір, у статевому плані воліла мати стосунки із жінками. Народження двох дітей це не спростувало — чоловіків у акторки не було і про батька своїх дітей вона ніколи не розповсюджувалася. А 2007 Фостер заявила про 14 років спільного життя разом із голлівудською продюсеркою. Невдовзі пара розійшлася, але що це заперечує?..

Хата без телефону, фобія щодо змій, переслідування папарацці та жовтою пресою, замкнутий спосіб життя і вічний, параноїдальний страх за дітей, чудово перенесений на екран за допомогою Девіда Фінчера («Кімната страху») і Роберта Швантке («Ілюзія польоту»). Вона так реалістично зіграла самотню мати, до хати якої у першому випадку забираються злодії і у якої, у другому випадку, викрадають у літаку сина, що ні у кого не виникло сумнівів у чіткому зв’язку героїні з її виконавицею.

Гібсон у цьому плані простіший і відвертіший. І на позір зовсім інакший. Але ж притягаються заряди саме протилежно заряджені, чи не таке? Правильний, або як кажуть в Америці, практикуючий католик, Гібсон завжди був за традиційний сімейний уклад, де є чоловік і жінка, завжди був проти будь-яких сексуальних збоченців і гомосексуалістів зокрема, кажучи, що «дупа призначена для лайна, а не для сексу».

При цьому він полюбляв закладати за комір і з цим неодноразово потрапляв у неприємні ситуації. Одна з них пов’язана з затриманням актора за водіння автомобіля у нетверезому стані, але під час цього він, як потім казали, виголосив кілька антисемітських фраз. Почалася судова тяганина, засудження євреями Сполучених Штатів, вибачення актора, заклики окремих євреїв до бойкоту Гібсона,  розрив ділових контактів в Голівуді і кар’єрний занепад. Проте варто сказати, що ниточки скандалу тягнуться з минулого.

Створення Гібсоном епохального фільму «Страсті Христові», однозначний вияв ненависті по відношенню до папарацці в однойменному фільмі, початок депресії, зради і розвал сім’ї відбулися в один період. Тоді Джоді Фостер особливо допомогла давньому другові, з яким потоваришувала ще на зйомках «Маверіка» 1994 року. Будучи різними за уявленнями і вподобаннями, вони тим не менше були схожі за вивертами кар’єри, за спільною зневагою до жовтої преси і самотністю.

В різних інтерв’ю вони говорили, що люблять один одного, в сенсі поважають і «люблять», а не кохають. Хоча хто знає — дружба без сексу між чоловіком і жінкою може бути в одиничних випадках. Власне, моменти любощів в «Бобрі» між Фостер і Гібсоном, що грають подружню пару, можуть бути і підсвідомим бажанням артистів до єднання фізичного. Та все інше є не підсвідомим, а чітко усвідомленим бажанням показати причино-наслідковий принцип життя успішних сімейних людей.

Депресія героя Гібсона, як і самого актора у житті, йде від однорідності життя і банального, егоїстично-згубного бажання звільнитися усіма можливими способами, а до списку способів входять і психоаналітики, і антидепресанти, і алкоголь, і самогубство на сам кінець (чи намагався повіситися чи вистрибнути з вікна актор, як герой фільму, не відомо, але те, що він поліз під час відомого затримання до поліцейського, аби той його пристрелив, офіційно заявляли агенти Гібсона).

Іграшка бобра, знайдена героєм фільму в смітнику і нап’ялена на ліву руку, стає таким собі антидепресантом для його хворої психіки. Він веселішає, у нього народжуються нові ідеї, він склеює розвалену сім’ю і опиняється разом зі своєю компанією іграшок на вершині фінансового успіху. Та старший син все одно його ненавидить, а дружина врешті відмовляється миритися з бобром у ліжку під час сексу.

Таким чином, бобер стає майже прозорою метафорою штучного покращення життя шляхом вживання різних пігулок, походів до лікарів і штучних, брехливих посмішок як вимог правил доброго тону в Америці. А сім’я є протиставленням бобру-іграшці-лікам, як єдино цінне, найважливіше, як спасіння. Якщо є любов. У Гібсона, здається, з цим проблем не має. Вперше зрадивши дружині, він сам їй розказав про це і довго вимолював прощення, бо все одно продовжував кохати. Коли він зробив своїй коханці доньку і рік, після розлучення, жив з новоявленою, хоч і поза шлюбом створеною сім’єю, він не забував про минуле. І врешті знову прийшов з провиною для покути. Чи буде прощення – не відомо, але у фільмі воно є. У фільмі, насправді, багато чого є, на що кінокритики чомусь не звернули увагу, практично роздавивши «Бобра» у пресі.

Якщо я скажу про життєствердність фільму, я не скажу нічого — це зрозуміло на рівні структури фільмі, на рівні його сюжету. Але я про це говорю без іронії, на відміну від тих критиків, для яких це порожній звук.

Але разом із глобальними моментами — трохи грубуватою, нарочитою метафоричністю і так само очевидною життєствердністю — в «Бобрі» є тонкі, нестандартні діалоги і психологічно точні портрети образів героїв. Старший син хотів в дитинстві бути подібним на батька і став аж до звичок схожим на нього, а потім, коли підріс, його знудило аж до ненависті: виписані ним на стікерах

подібності він клеїть на стінах, аби їх знищити, але натомість б’ється головою об стіну. Подруга сина, красуня, відмінниця із скелетом в шафі її померлого молодшого брата: у фіналі вона виголошує сакраментальну промову про брехливість фрази «все буде добре», і її цілком міг би виголосити Гібсон разом із Фостер.

Позитивним додатками до позитивних моментів є і самі актори: крім наших героїв, це Антон Єльчин і Дженніфер Лоуренс. Виключно гарний Єльчин, чудово зіграв маленьку подобу Гібсона, закручений кокон проблем з намаганням пробитися крізь стіну у всіх сенсах. Так само і Лоуренс, в очах якої сидить шпичка болю минулого, як в очах Джоді Фостер: у фільмі ми дізнаємося про причини болю героїні, а про біль Фостер, знає, крім Бога, напевно, лише Гібсон. Вони разом як руки, які миють одна одну і одна одну доповнюють. Чи це перебільшення? Можливо. Та точно, що «Бобер» — це не збірка видуманих, кіношних ходів і ситуацій, це не бестіарій, хоча кожна з проблем екранних героїв, мов якийсь василіск (як бобер?), загрожує пожерти їх. «Бобер» — це маленька надія для тих, кому вона потрібна.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено