Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Гвяздовський

Фінальний пітчинг

Завершальною кіноподією 2-го Одеського кінофестивалю став пітчинг – презентація 10 українських проектів

Пітчинг почався не з кіноподії, але з вкрай показової ситуації.  Переповнений конференц-зал розкішного одеського готелю «Моцарт» майже 30 хвилин напружено, проте терпляче очікував лише на одну людину – на голову Державного агентства з питань кіно Катерину Копилову. Годі було шукати кращої демонстрації залежності наших режисерів і продюсерів від державної підтримки. І добре якщо допомога буде, бо реальних грошей для підтримки кіно, тих купи мільйонів, які нібито передбачено виділені з бюджету, Державне агентство з питань досі не має.

Так само досі не має і остаточно затвердженого списку фільмів, які держава цього року буде підтримувати, бо комісія при Державному агентстві не закінчила експертну оцінку поданих на розгляд проектів. А час спливає, і цілком ймовірно, що станеться так, що «неосвоєні» мільйони повернуться туди, звідки й прийшли, і тоді постане питання чи не було це все сплановано, чи не був це звичайний «развод лахов».

Власне, пітчинг на Одеському кінофестивалі був ще однією можливістю потрапити до омріяного списку, списку обраних. Деякі чи навіть всі проекти вже подані до Державного агентства, тож вони не були новими ні для пані Копилової, ні для деяких членів комісії, що, за умовами фестивалю, має обрати кращий проект і преміювати переможця 25 тисячами гривень. Але показати свою майстерність – говорити, представляти – пітчінгувати, як кажуть професіонали, - це нагода додати до свого проекту ще один бал. І деякі ці бали заробили.

Один з проектів, за іронією - перший, «Богині» Антона Комяхова, - виявилися провальними з точки зору презентації. Антон, молодий актор і режисер-початківець, не зміг бодай заучити свою роль представника фільму, - від нього можна було почути мало закінчених речень, а в цих реченнях мало було слів, що не повторювалися весь час, на кшталт «іменна» і «то єсть». І навіть два молодих продюсери, які підбігли йому на допомогу, нічим суттєво допомогти не змогли.  

Другий проект, «Насекомие-паразиты», вже на моменті назви і її пояснення, - що це насправді про молодь – відчутно втратив інтерес присутніх. Першим проектом, який мав у своїй і основі, і формі те, про що можна було говорити і який викликав дискусію після його презентації, виявився фільм «Демони» російської режисерки Варвари Фаєр на основі сценарію українського драматурга Наталії Ворожбит.  Приїзд росіянина до українського села на Полтавщині проявляє глядачам жанр містичного реалізму (?), коли в героїв вселяються демони таких поганих емоцій, реакцій і думок, як агресивність чи ревнощі (в якийсь момент в залі пропало світло і відключився мікрофон).

Заявлена артхаузна форма, видна навіть неозброєним кінознавством оком у невеличкій презентованій частині, виявилася досить депресивною, а історія про розвалене українське село і демонів у ньому примусили членів експертної комісії на чолі з пані Копиловою задавати питання творцям, мовляв, «де тут український колорит».

Натомість, «Племя» Мирослава Слабошпицького викликав вже справжній інтерес. Мирослав захотів розширити тему свого власного 10-хвилинного фільму «Глухота», і зробити повнометражний 90-хвилинний фільм про будинок глухонімих, де б взагалі не було б розмов і вербального спілкування, але історія була б про любов. Якою буде форма для адекватного вкладення складної технічної і режисерської задачі режисер так і не зміг пояснити, проте 50 тисяч євро на цей проект після його презентації на Роттердамському кінофестивалі ще минулого року виділив фонд Хуберта Белса. Залишилося знайти решту – 450 тисяч євро.

Справжня полеміка – в секунді від сварки – сталася на проекті Володимира Тихого «Україна, гудбай!». У своєму альманаху, що за формою нагадую попередній його проект, «Мудаки.  Арабески» і який мусив би в прокатному варіанті складатися з 15 короткометражок, Володимир хоче відповісти на питання чому українці у великій масі могли б (при нагоді) виїхати зі своєї країни. Але при цьому хоче поставити у назві знак оклику.

 Пані Копилова не погодилася з цим, говорячи про «повчальний» і «життєствердний» принцип кіно, і запропонувала змінити знак оклику на знак питання. З чим у свою чергу не погодився пан Тихий, бо на його думку кіно мусить збурювати народ, «воно не мусить втішати, воно мусить заставляти переживати і думати». Але для цього йому потрібно 8 мільйонів 251 тисяча гривень, з яких вже є 900 тисяч. Трохи менше, 5,5 мільйонів тому ж Тихому потрібно для іншого проекту, «життєствердного», як особливо підкреслив режисер – «Зеленої кофти». Проте фільм містить у собі вкрай драматичну, трагічну історію про зникнення (викрадення) маленького хлопчика , а особливого жаху і вагомості  йому надає той факт, що органи правопорядку, люди – суспільство до цього ставиться з  байдужістю.

Відомий режисер Вадим Перельман, колишній киянин визнаний в Голівуді,будучи у тій самій комісії з питань визначення найкращого проекту, влучно назвав форму «Золотої кофти» «українським неореалізмом», і присутній кінокритик, секретар Спілки кінематографістів ??? Тримбач це відмітив і з цим погодився. Це може бути епохальним моментом, народженням назви нової течії.

«Параджанов» Сержа Аведікяна, французького режисера і актора вірменського походження, зовсім іншого типу проект. Як зрозуміло з назви, це байопік про геніального режисера і художника Сергія Параджанова, складний проект великої копродукції – більше п’яти країн, - 1 мільйон євро на який вже знайдено і майже стільки ж потрібно ще. Одним з головних козирів фільму є оператор Сергій Михальчук, який вже дав на зйомки згоду. Проте скоро чекати на фільм не доводиться – його вихід запланований на 2014 рік, після запланованої презентації на Каннскому кінофестивалі.

Взагалі, Сергій Михальчук виявився справжнім магнітом для наших режисерів: принаймні, на пітчінгу було представлено 3 проекти, де Михальчук погодився бути оператором. Крім «Параджанова», це була вище названа «Зелена кофта» і проект Вікторії Трофименко «Брати».

 Тиждень вже писав про «Братів», екранізацію повісті шведського письменника Торгні Лінгрена. З того часу проект, що потребував фінансування, знайшов німецького партнера, 40% бюджету і консультанта з питань перекладу сценарію на гуцульський діалект – ним виявився Олег Гнатів, більше відомий як Мох з гурту «Перкалаба». Творці проекту вирішили, що зйомки в декораціях будуть проводитися в київських павільйонах куди привезуть куплені і розібрані на частини карпатські хати. А натуру зніматимуть в Карпатах (зиму) і в Криму (літо). В лютому розраховують розпочати зйомки.

Завершальним і найцікавіше «поставленним» проектом став «Аутсайдер» Віри Яковенко: режисер мала лише фотографії для представлення свого фільму і кілька роликів з локацій у Кривому Розі. Тому сюжет вона намалювала як схему, показуючи стосунки героїв в її картині, а фотографії сколажувала і наклала на ролики.

Козирем став Олексій Горбунов, виконавець однієї з ролей і копродюсер проекту – він зачитував шматки сценарію під час показу сколажованих роликів, перетворивши представлення проекту на таке собі аудіо-візуальне шоу. Своїм проектом Віра хоче показати з одного боку життя промислового міста, з іншого – буття я дівчини, яка схожа на хлопця, б’ється, як хлопець і не може вирішити, який хлопець для неї важливіший…

Який з проектів виберуть кращим - визначиться сьогодні, 22 липня.