Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 серпня, 2011   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Ще один рік гармидеру

Джим Бродбент про силу імпровізації та принади похилого віку
Матеріал друкованого видання
№ 30 (195)
від 20 липня, 2011
Ще один рік гармидеру

Кар’єрну траєкторію Джима Бродбента, як і багатьох інших акторів фільму «Ще один рік», можна простежити, звернувшись до його спільних робіт із режисером Майком Лі. На початку творчого шляху він зіграв у двох п’єсах останнього: «Екстаз» і «Гусяча шкіра». Згодом повернувся до роботи з ним у кіно, втіливши на екрані батька розбитої родини в «Солодкому житті». 1999 року Джим зіграв Вільяма Ґілберта в оскароносній стрічці «Гармидер». Здобувши міжнародне визнання за цей образ та роль у «Кулях над Бродвеєм» Вуді Аллена, почав працювати з іншими визнаними режисерами, зокрема Мартіном Скорсезе («Банди Нью-Йорка»), Базом Лурманом («Мулен Руж») і Стівеном Спілберґом («Індіана Джонс та Королівство кришталевого черепа»).

У. Т.: Що вас цікавить у роботі з Майком Лі з акторського погляду?

– Із ним можна розвинути складний і багатий, тож, мабуть, реальніший персонаж, ніж зазвичай це дозволяє кіно з готовим сценарієм. Ти задіяний у кожному моменті того, що робиться перед камерою, особливо, коли граєш головного героя. Ти частина задуму. Сам вирішуєш, якою машиною він їздить і як буде оформлено інтер’єр його будинку. Потім береш участь у створенні цілого сценарію через імпровізацію. Такий підхід завжди стимулює – це дещо глибші стосунки, ніж просто отримати текст, вивчити свої репліки і прийти на зйомку.

У. Т.: Як у цьому випадку твориться структура фільму? Що режисер каже вам на самому початку?

– Він розповідає, кого ще буде залучено до картини і де відбуватиметься її дія. А потім ти починаєш працювати з ним сам на сам, пропонуєш замальовки персонажа, що складаються із сотень знайомих чоловіків. Пізніше образ просіюється крізь кількатижневу дискусію. У випадку «Ще одного року» запропоновано було трьох різних людей. І з цієї кількості ми вибудовуємо органічний персонаж, далі вигадуємо, яка в нього історія, де він живе, яких має братів і сестер, – і нарешті зводимо все докупи. Відтак починаєш працювати з іншими акторами.

У. Т.: Маєте якісь улюблені епізоди у ваших спільних стрічках із Майком Лі?

– «Гармидер» був для мене найбільш насиченим: повернення у XIX століття, вікторіанський лондонський музичний театр. Там була величезна акторська група, кожен робив власні дослідження й дізнавався щось нове. Усі ті кольори, музика і світло, і мій дивовижний персонаж, і безліч блискучих акторів… Справжнє задоволення. Хоча я, мабуть, уже й забув, як було важко. А от моя дружина – ні.

У. Т.: Розкажіть детальніше про головних героїв «Ще одного року» Тома і Джеррі. Як вони вибудовують емоційну вісь стрічки?

– Це подружжя. Вони обоє люблять свою роботу. Мають сина, незалежного й самореалізованого. Тож, гадаю, почуваються щасливими, і це дає їм силу довіряти одне одному й не засуджувати інших. Друзі (деякі – перебуваючи у відчаї) не бояться звернутися до них, знаючи, що не будуть відкинуті. Цікаво, як стрічку сприйматимуть глядачі. У фільмах не дуже часто зображують щасливі стосунки, бо вони, мабуть, не надто «кіногенічні». У конфліктах більше драми.

У. Т.: Чи замислювалися ви під час зйомок про старість?

– Так, багато… Про неї і так задумуєшся, особливо коли вже маєш пільги на проїзд у автобусі. Зараз мені 61, тож у мене вони вже є. І я це усвідомлюю. Як частину дорослішання і старіння.

У. Т.: Які, на вашу думку, переваги й недоліки цього віку?

– Усе стає більш заплутаним і зрозумілим водночас. Приходить мудрість, яка полягає в тому, що ти вже все бачив. Але немає такої впевненості, як буває замолоду, що все вже знаєш. І немає отієї юнацької відчайдушної тривоги: а що, як усе піде не так? Хоча мені це подобається. Я не проти. Аби тільки було не боляче.

У. Т.: Вуді Аллен каже, що життя, по суті, лайно – просто довге очікування загибелі. Можна тільки брехати або жити самообманом…

– Або веселити людей у такому випадку. Я чув, його питали, чи він передумав стосовно смерті. І він сказав: «Ні, я досі проти».

У. Т.: Так, звичайно, ви ж працювали з Алленом у «Кулях над Бродвеєм». Як вам досвід?

– У певному сенсі він змінив моє життя. Ця робота принесла мені визнання у США, якого доти не було. На той час дуже мало британців працювали з Вуді Алленом. А тепер усі встигли! Я був серед першопрохідців.

У. Т.: У таких режисерів, як Аллен і Лі, мабуть, усі актори хочуть зніматися…

– Вони обидва вітають внесок акторів, але працюють по-різному. Вуді пише сценарій, а потім запрошує їх і пропонує поімпровізувати на основі тексту. А Майк кличе на імпровізацію, власне, щоб написати сценарій.

У. Т.: Чи виникали у вас думки щодо «творчої пенсії»?

– Я хотів би сказати: «Не хочу грати до жовтня». Може, в майбутньому це переросте в «Не хочу грати до наступного жовтня». Мені просто подобається, коли немає розкладу і коли зі з’явою чогось цікавого я можу сказати: «Чудово, це я зроблю». На це мені завжди вистачало клепки – відмовитися від проектів, у яких я не певен на 100%.

У. Т.: А через що іще можна відмовитися від проекту, окрім сценарію?

– Інколи, буває, я не хочу їхати до США на три місяці або вже грав таку роль, або думаю, що мені вона не вдасться. Але якщо сценарій прекрасний – це переважить. Хоча справді захопливих текстів не надто багато.

У. Т.: Колись Майк Лі зняв короткометражку за вашим сценарієм. Чи є шанси на повторення такої спілки?

– Часом, коли я не граю, я справді ловлю себе на думці про написання літератури або якусь іншу творчість. То була єдина його робота за чужим сценарієм. І я не певен, чи візьметься він удруге до чогось такого найближчим часом. Мені здається, Майк схильний усе робити сам – у театрі чи кіно. Гадаю, він поверне на екрани найпершу п’єсу, яку ми з ним створили, – «Екстаз». Це вперше він перезніматиме одну зі своїх п’єс з іншим акторським складом через 30 років після її появи. Буде цікаво, кого він вибере на роль мене!

У. Т.: Чи знімалися ви десь після «Ще одного року»?

– Я закінчую роботу в останньому фільмі «Гаррі Поттера», але з’являюся там тільки епізодично. Втілюю професора Горація Слизорога. А зараз знімаюсь у серіалі за романом Вільяма Бойда «Серце кожної людини». Це історія життя чоловіка впродовж усього ХХ століття. Одного персонажа грають три актори. Я, звісно, – старшого.

У. Т.: Як вам працювалося в «Гаррі Поттері»?

– Чудово. Там хороша організація. Це комплімент продюсерам. Усі ті діти почали зніматися в дуже юному віці, а тепер вони вже дорослі. Робота заповнила весь їхній підлітковий період, і вони дуже прості, розумні, приязні, чарівні істоти, а це вже неабияке досягнення.

У. Т.: У вас часто просять автографи у Британії?

– Та ні, не дуже. Буває хвилями. Я не зовсім розумію, чому. Може, коли я вдягаю капелюха, то стаю привабливіший.

У. Т.: І дівчата не бігають за вами по вулицях?

Які там дівчата! Літні чоловіки! Але мені це приємно. Деколи трохи надокучає. У Лондоні всі вже звикли бачити довкола себе відомі обличчя. А як виїжджаєш кудись далі, буває незручно, коли заходиш і в людей щелепа падає.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено