Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 серпня, 2011   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Ще один рік гармидеру

Джим Бродбент про силу імпровізації та принади похилого віку
Матеріал друкованого видання
№ 30 (195)
від 20 липня, 2011
Ще один рік гармидеру

Кар’єрну траєкторію Джима Бродбента, як і багатьох інших акторів фільму «Ще один рік», можна простежити, звернувшись до його спільних робіт із режисером Майком Лі. На початку творчого шляху він зіграв у двох п’єсах останнього: «Екстаз» і «Гусяча шкіра». Згодом повернувся до роботи з ним у кіно, втіливши на екрані батька розбитої родини в «Солодкому житті». 1999 року Джим зіграв Вільяма Ґілберта в оскароносній стрічці «Гармидер». Здобувши міжнародне визнання за цей образ та роль у «Кулях над Бродвеєм» Вуді Аллена, почав працювати з іншими визнаними режисерами, зокрема Мартіном Скорсезе («Банди Нью-Йорка»), Базом Лурманом («Мулен Руж») і Стівеном Спілберґом («Індіана Джонс та Королівство кришталевого черепа»).

У. Т.: Що вас цікавить у роботі з Майком Лі з акторського погляду?

– Із ним можна розвинути складний і багатий, тож, мабуть, реальніший персонаж, ніж зазвичай це дозволяє кіно з готовим сценарієм. Ти задіяний у кожному моменті того, що робиться перед камерою, особливо, коли граєш головного героя. Ти частина задуму. Сам вирішуєш, якою машиною він їздить і як буде оформлено інтер’єр його будинку. Потім береш участь у створенні цілого сценарію через імпровізацію. Такий підхід завжди стимулює – це дещо глибші стосунки, ніж просто отримати текст, вивчити свої репліки і прийти на зйомку.

У. Т.: Як у цьому випадку твориться структура фільму? Що режисер каже вам на самому початку?

– Він розповідає, кого ще буде залучено до картини і де відбуватиметься її дія. А потім ти починаєш працювати з ним сам на сам, пропонуєш замальовки персонажа, що складаються із сотень знайомих чоловіків. Пізніше образ просіюється крізь кількатижневу дискусію. У випадку «Ще одного року» запропоновано було трьох різних людей. І з цієї кількості ми вибудовуємо органічний персонаж, далі вигадуємо, яка в нього історія, де він живе, яких має братів і сестер, – і нарешті зводимо все докупи. Відтак починаєш працювати з іншими акторами.

У. Т.: Маєте якісь улюблені епізоди у ваших спільних стрічках із Майком Лі?

– «Гармидер» був для мене найбільш насиченим: повернення у XIX століття, вікторіанський лондонський музичний театр. Там була величезна акторська група, кожен робив власні дослідження й дізнавався щось нове. Усі ті кольори, музика і світло, і мій дивовижний персонаж, і безліч блискучих акторів… Справжнє задоволення. Хоча я, мабуть, уже й забув, як було важко. А от моя дружина – ні.

У. Т.: Розкажіть детальніше про головних героїв «Ще одного року» Тома і Джеррі. Як вони вибудовують емоційну вісь стрічки?

– Це подружжя. Вони обоє люблять свою роботу. Мають сина, незалежного й самореалізованого. Тож, гадаю, почуваються щасливими, і це дає їм силу довіряти одне одному й не засуджувати інших. Друзі (деякі – перебуваючи у відчаї) не бояться звернутися до них, знаючи, що не будуть відкинуті. Цікаво, як стрічку сприйматимуть глядачі. У фільмах не дуже часто зображують щасливі стосунки, бо вони, мабуть, не надто «кіногенічні». У конфліктах більше драми.

У. Т.: Чи замислювалися ви під час зйомок про старість?

– Так, багато… Про неї і так задумуєшся, особливо коли вже маєш пільги на проїзд у автобусі. Зараз мені 61, тож у мене вони вже є. І я це усвідомлюю. Як частину дорослішання і старіння.

У. Т.: Які, на вашу думку, переваги й недоліки цього віку?

– Усе стає більш заплутаним і зрозумілим водночас. Приходить мудрість, яка полягає в тому, що ти вже все бачив. Але немає такої впевненості, як буває замолоду, що все вже знаєш. І немає отієї юнацької відчайдушної тривоги: а що, як усе піде не так? Хоча мені це подобається. Я не проти. Аби тільки було не боляче.

У. Т.: Вуді Аллен каже, що життя, по суті, лайно – просто довге очікування загибелі. Можна тільки брехати або жити самообманом…

– Або веселити людей у такому випадку. Я чув, його питали, чи він передумав стосовно смерті. І він сказав: «Ні, я досі проти».

У. Т.: Так, звичайно, ви ж працювали з Алленом у «Кулях над Бродвеєм». Як вам досвід?

– У певному сенсі він змінив моє життя. Ця робота принесла мені визнання у США, якого доти не було. На той час дуже мало британців працювали з Вуді Алленом. А тепер усі встигли! Я був серед першопрохідців.

У. Т.: У таких режисерів, як Аллен і Лі, мабуть, усі актори хочуть зніматися…

– Вони обидва вітають внесок акторів, але працюють по-різному. Вуді пише сценарій, а потім запрошує їх і пропонує поімпровізувати на основі тексту. А Майк кличе на імпровізацію, власне, щоб написати сценарій.

У. Т.: Чи виникали у вас думки щодо «творчої пенсії»?

– Я хотів би сказати: «Не хочу грати до жовтня». Може, в майбутньому це переросте в «Не хочу грати до наступного жовтня». Мені просто подобається, коли немає розкладу і коли зі з’явою чогось цікавого я можу сказати: «Чудово, це я зроблю». На це мені завжди вистачало клепки – відмовитися від проектів, у яких я не певен на 100%.

У. Т.: А через що іще можна відмовитися від проекту, окрім сценарію?

– Інколи, буває, я не хочу їхати до США на три місяці або вже грав таку роль, або думаю, що мені вона не вдасться. Але якщо сценарій прекрасний – це переважить. Хоча справді захопливих текстів не надто багато.

У. Т.: Колись Майк Лі зняв короткометражку за вашим сценарієм. Чи є шанси на повторення такої спілки?

– Часом, коли я не граю, я справді ловлю себе на думці про написання літератури або якусь іншу творчість. То була єдина його робота за чужим сценарієм. І я не певен, чи візьметься він удруге до чогось такого найближчим часом. Мені здається, Майк схильний усе робити сам – у театрі чи кіно. Гадаю, він поверне на екрани найпершу п’єсу, яку ми з ним створили, – «Екстаз». Це вперше він перезніматиме одну зі своїх п’єс з іншим акторським складом через 30 років після її появи. Буде цікаво, кого він вибере на роль мене!

У. Т.: Чи знімалися ви десь після «Ще одного року»?

– Я закінчую роботу в останньому фільмі «Гаррі Поттера», але з’являюся там тільки епізодично. Втілюю професора Горація Слизорога. А зараз знімаюсь у серіалі за романом Вільяма Бойда «Серце кожної людини». Це історія життя чоловіка впродовж усього ХХ століття. Одного персонажа грають три актори. Я, звісно, – старшого.

У. Т.: Як вам працювалося в «Гаррі Поттері»?

– Чудово. Там хороша організація. Це комплімент продюсерам. Усі ті діти почали зніматися в дуже юному віці, а тепер вони вже дорослі. Робота заповнила весь їхній підлітковий період, і вони дуже прості, розумні, приязні, чарівні істоти, а це вже неабияке досягнення.

У. Т.: У вас часто просять автографи у Британії?

– Та ні, не дуже. Буває хвилями. Я не зовсім розумію, чому. Може, коли я вдягаю капелюха, то стаю привабливіший.

У. Т.: І дівчата не бігають за вами по вулицях?

Які там дівчата! Літні чоловіки! Але мені це приємно. Деколи трохи надокучає. У Лондоні всі вже звикли бачити довкола себе відомі обличчя. А як виїжджаєш кудись далі, буває незручно, коли заходиш і в людей щелепа падає.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено