Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 червня, 2011   ▪   Дарія Трусова   ▪   Версія для друку

Сплячка чи сновидіння?

Художники закопали в Інституті сучасного мистецтва мертвого собаку
Сплячка чи сновидіння?

В Iнститутi проблем сучасного мистецтва (IПСМ) вiдкрилася виставка «Колективні сновидіння». В нiй беруть участь понад 20 художників із Києва, Одеси, Харкова, Івано-Франківська iз близько 80-ма творами на тему соціальних утопій новітнього часу та їхнього впливу на суспільство, культуру та колективну свідомість чи навіть i підсвідомість. Виставка проходить у рамках проекту "Нові спрямування" Міністерства культури України.

Державу на відкритті представляв Юрій Богуцький. Перш за все йому показали інсталяцію Гамлета Зеньковського та Романа Мініна «Стіни забутих предків». Вона складалася із намальованих на стінах портретів із відсутніми очима і ворохом кіноплівки на підлозі. Нею можна було блукати, мов високою травою. «Оце інсталяція по українському кіно», - пояснив куратор виставки Андрiй Сидоренко. «Багато назнімали!» – радо озвався Богуцький. На питання, чи подобається йому, дипломатично відповiв, що «як ідея – подобається».

Гамлет пізніше розказав: «Проект виник спонтанно. Нас просто запросили щось поробити. Ми прийшли й побачили звалище кiноплiвок (IПСМ розташовано на територiї одразу кiлькох державних кiноустанов – Авт.). Був пекельний сморід! Ми спочатку думали, що так тхнуть старi плівки. А то виявився померлий собака. Ми його зарили в землю, поховали. А в процесі ще знайшли пташку й щура, їх також поховали». Щодо портретів на стiнi, Гамлет сказав, що то дійсно стосується його предків. Митця дуже непокоїть, що він їх не знає в обличчя, і він намалював їх так, як вони могли б виглядати. На кiнець розмови Гамлет продемонстрував персня, зробленого з радянського «полтінніка», з зображенням коваля, бо його прапрадід справді був ковалем.

Окрім поховання трупiв, виставка облагородила територію черговим психографiтi групи «Інтересні казки» - на стiнi кiнофакультету Карпенка-Карого. Богуцький висловив думку, як би було чудово, аби митцi розписали всю споруду. Та звертатися не було до кого: самі художники нинi в Амстердамі.

Як завжди це в нас буває, відкриття у IПСМ збiглося з iншим вiдкриттям, в Арсеналi. Тусовщики прибували вже розвеселенi та юрмилися на червонiй дорiжцi коло золотої старенької «Волги», розписаної віршами (проект Федора Александровича). Її номери були «А 0666 ЖИ». «Це наше минуле… і майбутнє… з диявольським числом», - розмірковував хтось поруч. Богуцький намагався перевести на позитивний лад: «Спогади має кожен із цим автомобілем. Красиво було, так? М'який хід… Я от приїжджав до міста і бачив такі машини. Ну таким машинам – тільки на червоній доріжці!»

На вході до приміщення, в якому розмістилася основна частина експозиції, Богуцький, натхненний Волгою, вирішив пожартувати: «Ой, я вибачаюсь – це ж інсталяція, а я ноги витер!» - рiзко загальмувавши, звернувся він до половичка.

Колега з двозначною усмішкою запросив його до бокової кімнатки. Там була інсталяція Маші Куликовської «Пісанкі». Просто кажучи, багато розмальованих гіпсових зліпків жіночого органу. Богуцький вийшов мало не причитаючи: «Ой-ой-ой, Мати Божа! А я спочатку подумав, що це жовте листя…»

Обійшлося не без курйозів. Куликовська прямувала до кімнатки, аби перевзути чоботи Gucci. «Краще не заходьте!» - попередив її зашарений хлопець, що якраз звiдти вийшов. «Чому, це мій об’єкт!» - запротестувала мисткиня. Вона пояснила: «Вiн символічний і соціальний, ми звідти вийшли всі – а потім це мiсце перекручуємо, опошлюємо. Це красиво, наче квіточки. Діти розуміють, хоча їм туди вхід чомусь заборонено, он папiрець висить. А дорослі починають собі ширми накладати, страхи...».

Поки ми з Богуцьким минали холодильник iз викривленими у страшні гримаси замороженими шкіряними головами Володимира Сая та симпатичну синьопляшкову графіку на поліетилені Альбіни Ялози, живопис із вишивкою Олесі Целованської та живопис на синтепоні Анни Валієвої, ґазда, директор IПСМ Вiктор Сидоренко, пояснював високому гостеві:

- Для молоді головне – опанувати нетрадиційні матеріали. На Венеціанській бієнале багато таких прикладів. От вчора ще був телефон, а сьогодні воно кристалізується і переходить у вічність, - пояснив, витягши з кишені власну мобілку.

Дісталися подряпин на металі Івана Світличного. До них додавалося звукове оформлення процесу дряпання. «Пілітє, Шура, пілітє», - спробував захиститися гумором від цього зла Богуцький. Потім, як вiце-президент Національної академії мистецтв, зауважив, що інсталяції свого часу робив ще Архімед – «круг зі зміщеними концентричними колами», наскільки зміг пояснити Богуцький. «То нічого нового тут нема», - резюмував вiн задоволено, взявши реванш за всі знущання над власною психікою.

Я спитала його напряму: Юрію Петровичу, як же ж вдалося цим молодим митцям «розвести» Мiнкульт на гроші? Та співрозмовник вже мав домашню заготовку на це питання: «Хiба ми могли відмовити – це все іде пошук самовираження, ідей, філософії життя, молодь хоче розібратися у житті… Багато до чого я ставлюсь обережно, та потiм щось відпадає, а щось залишається. I таким чином формується мистецтво. Згадайте рубіж 19-20 віків, коли відбувався перехід вiд світу поміркованого до свiту буремного…». Я перепитала, чи митцям щось заплатили за їхнi роботи – хоча б тим, хто прикрасив стіни Карпенка. Виявилося, нi. «Це не обов’язково, щоб художники щось отримували, - пояснив Богуцькицй. – Грошi пiшли на інституцію».

Директор IПСМ тим часом налаштувався роздавати дипломи. Та офiцiйна частина вийшла дещо дивною через напрочуд погану акустику примiщення. Здавалося, ніби голоси в мiкрофонi злилися просто в наступний трек з булькаючої «експерименталки», яка весь час перед тим i до того грала на фонi.

Майстер за пультом потім приречено пояснив, що «звук стихає тут аж за 3 секунди» – це дуже довго, в результаті все перетворюється на шум. Що ж, така сама iсторiя i з нашим сучасним мистецтвом: вималювати собi якийсь вiзерунок його розвитку не виходить, бо весь час серед нових експонуються старi речi, з 90х. Тож колективне сновидiння триває.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено