Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 червня, 2011   ▪   Микола Поліщук   ▪   Версія для друку

Примітивні артефакти

Дивні маленькі скульптури заступають помпезних тоталітарних монстрів
Матеріал друкованого видання
№ 24 (189)
від 16 червня, 2011
Примітивні артефакти
Фотогалерея: Екзотичні монументи України (зображень: 9)

Давно помічено: є кілька статей бюджетних витрат, на які в місцевої влади знаходяться гроші навіть у найбільш кризові роки в дуже депресивних містах. Серед них, звичайно ж, – на нові пам’ятники.

ТВАРИНИ-ГЕРОЇ

Простежимо історію екзотичних монументів останнього часу: одним із перших їх почало встановлювати приморське місто Бердянськ. Там іще на початку 1990-х на набережній з’явився пам’ятник азовському бичку – як символ рибальського промислу, що не раз допомагав тутешнім мешканцям виживати й інколи навіть багатіти. Лускатий сподобався не тільки міським жителям, а й відпочивальникам, які щоліта масово залазять на його хвіст, аби там сфотографуватися. Усе ж таки азовське місто є визнаним курортом, хоч і не надто багатим на пам’ятки природи чи історії. Цей недолік було вирішено компенсувати скульптурними групами. Таким чином тут постала безліч неординарних артефактів, серед яких, наприклад, бронзовий цирковий велосипед, а також пам’ятник «вухам, вільним для бердянських пліток». Скульптура має приблизно метр заввишки і справді зображує два вуха.

У сусідньому Маріуполі ці задуми надихнули громадськість на встановлення альтернативного монумента – тюльці. Попри однозначне запозичення, ідея набирала обертів і, можливо, жителі сьогодні милувалися б відповідною композицією. Одначе там сталася резонансна подія загальнодержавного масштабу: від вуличного фотографа втік крокодил Годзі. Рептилію шукали всім півмільйонним містом і ловили із залученням самого міністра надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича. Країна дивилася на ці «королівські лови», затамувавши подих. А істота, що обрала свободу, за час полювання на неї стала для маріупольців символом волелюбності й на знак цього була увічнена у бронзі.

Крокодил Годзі, до речі, не єдина тварина в Україні, якій спорудили посмертний монумент. Так у Золотоворітському сквері в Києві стоїть відлитий у бронзі реальний кіт Пантелеймон, що жив колись поруч у ресторані «Пантагрюель». Коли він загинув під час пожежі, сум був непідробний.

А от у селі Залісному під Бахчисараєм фундатор ослячої ферми Микола Помогалов дав волю фантазії, встановивши пам’ятник віслюку. Хоча в плані ексцентричності осел у Криму сприймається, вочевидь, краще, погодьмося, ніж Сталін у Запоріжжі.

Апофеоз традиції увічнення братів наших менших можна побачити під Борисполем. Мова про фігуру бика, що красується біля Інституту розведення і генетики тварин УААН. Він символізує еталонного виробника рогатої худоби.

ВИННІ НЕ СВИНІ

У деяких випадках авторам новітньої монументалістики навіть зайве щось особливо вигадувати – коли якась місцина в масовій свідомості асоціюється з чимось конкретним. Наприклад, бронзовий пам’ятник чорниці-яфині в закарпатському селі Гудливому. Воно розташоване поблизу багатих на цю ягоду боржавських полонин і експлуатує чорничну тему вже давно, проводячи, зокрема, фестиваль «Верховинська яфина».

Ну а що може спадати на думку про Ніжин, окрім Миколи Гоголя й... місцевого огірка? Вражає, як іноді синхронно в депутатів різних міст виникає одна й та сама ідея: встановити на своїй малій батьківщині монумент... Будь-який. От, видно, й тутешні функціонери якось одномоментно зрозуміли, що далі місто без увічнення огірка існувати не зможе. Як підсумок з’явився таки пам’ятник, трохи дивний: знизу гранітний куб, що символізує льох для солінь, згори – діжка, на якій лежить уже зовсім непропорційно велетенська ніжинська гордість у пухирчиках.

Приблизно з тим самим шароварним навантаженням увічнено й вареник у Черкасах. Їжа – чи не магістральна тема новітньої монументалістики, спущеної згори. Можливо, таким чином влада, не маючи змоги нагодувати народ справжніми галушками й салом, вирішила вгамувати їх прагнення бодай замінниками? От уже і в Коростені встановлено (зрозуміло, що за ініціативою міського голови і в присутності спікера парламенту) монумент деруну. Досить невибагливий естетично – гранітна макітра з невеликим млинцем згори, але тепер є біля чого проводити Міжнародний фестиваль дерунів. А, може, треба було б – Міжгалактичний?

Як тут не згадати й Полтаву, влада якої спорудила пам’ятники галушці та «свині-годувальниці». Вочевидь, такий виріб із тіста, а ще сало – це і є та вершина «українства», далі котрої не ризикує зазирнути вітчизняний чиновник.

Монумент галушці, що був би цілком доречний десь на Сорочинському ярмарку, викликав протести громадськості через місце свого встановлення – на Івановій горі, поблизу музею Котляревського. Де там! Улюблену страву влада обласного центру таки увічнила, виділивши на це 150 тис. бюджетних гривень – і це в місті, де ніяк не можуть вирішити питання з монументом Івану Мазепі, боячись, щоб про них не сказали чого в Росії.

Чи не правда, щось подібне простежується і в державному масштабі?

ІНСТРУКЦІЯ З ЕКСПЛУАТАЦІЇ

Певно, немає і такого мера, якому не спадала б думка: а чи не прикрасити своє місто яким-небудь витвором мистецтва? З одного боку, це неважко пояснити тривіальним бажанням залишити власний слід в історії. Хоча, з другого – може, й навпаки, йдеться про традиційне калькування провінціалами столиці. Адже в Києві кілька міських голів добряче потопталися по старій частині міста, наставивши чудернацьких артефактів.

Крім того, в мізках наших керманичів міськрайонного масштабу й досі сидить радянський дурманний «план монументальної пропаганди». Тільки, на щастя, вони тягнуть на п’єдестал не лєніних-щорсів-кірових, а крокодила, огірок або галушку. Тут є певна логіка: ставити пам’ятник кулінарному виробу – безпечніше з політичного погляду, за нього голові адміністрації «не влетить». Тож усі ці дивні артефакти стали таким собі «лєнінозамінником», який служить соціальній терапії – виліковуванню свідомості від «плану по валу», від синдрому червоного куточка.

Неважко помітити, що чиновники тут завжди виявляють куди більше наполегливості, ніж в інших царинах діяльності. Ще одне спостереження: державні й самоврядні інституції схильніші до шароварництва і несмаку, ніж приватники, які теж іноді стають ініціаторами зведення якогось «чебурашки». 

Іноді в справі пам’ятників ми бачимо протилежну бюрократизмові тенденцію – коли автору дано повну свободу творчості, якою він відверто зловживає. Як це сталося в Тернополі, де без таблички й не допетраєш, що два порожні черевики посеред вулиці – не реклама взуттєвої фабрики, а пам’ятник Людині-невидимці.

Поза сумнівом, оригінальна скульптурна композиція – це неабияка туристична принада, але якщо її можна використати. Таким є, зокрема, відомий київський пам’ятник закоханим ліхтарям, на котрому кожен приїжджий може посидіти й не затуркувати собі голову роздумами про те, що цей артефакт має означати.

ЕНТУЗІАСТИ ГОТОВІ ПРОДОВЖУВАТИ

То чи можна за допомогою такої дещо примітивної скульптури збільшити туристичну привабливість населеного пункту? Із цим питанням Тиждень звернувся до мерів кількох міст. «Так!» – певен міський голова Голої Пристані, що на Херсонщині, Анатолій Негра, невтомний ентузіаст оздоблення свого населеного пункту малими скульптурними формами. Наприклад, свого часу він вирішив увічнити ту саму легендарну жабу, яка начебто душить українців.

Кожного літнього сезону через Маячку їдуть автобуси відпочивальників із Херсона до Залізного Порту, Лазурного та інших морських курортів. Голій Пристані з цим не пощастило – від узбережжя далеченько, своїх баз відпочинку, окрім двох пансіонатів, немає. Тож затримати туриста в Гопрах (народна назва Голої Пристані. – Авт.) хоч на кілька днів і покликані ці композиції. «Перший такий монумент, споруджений у нашому місті, – пам’ятник кавуну із приводу всеукраїнського фестивалю «Солодке диво», – каже пан Негра. – Далі на набережній з’явилися водяник і русалка, потім та сама жаба. Наші скульптури зробили ім’я Голій Пристані, додавши привабливості тутешнім музичним фестивалям (наприклад, «Купальським зорям»), і перетворили місто на цікавий туристичний об’єкт Півдня України», – переконує мер.

І все ж таки рекордсменом у встановленні пам’ятників на одиницю площі населеного пункту можна вважати Анатолія Шафаренка, екс-голову Германівської сільради, що на Київщині. Він звів на території села понад 30 монументів та пам’ятних знаків. Не тільки відомим людям (гетьману Виговському, отаманові Зеленому), а також прикордонному стовпу – на знак того, що свого часу селом пролягав кордон між Російською імперією та Річчю Посполитою. «Тепер Германівка входить до більшості туристичних маршрутів Київщини, коштом туристів фінансовано сільський музей», – запевняє він.

Не всім подобаються ці артефакти. Що поробиш, за скіфів, певно, й кам’яних баб хтось вважав не надто симпатичними. Може, коли-небудь археологи майбутнього визначатимуть наш час як епоху дивних скульптур, що прийшли на зміну добі помпезних меморіалів із якимось бородатим і лисим божеством.

Серед цих пам’ятників, на жаль, дуже мало справжніх шедеврів. Ну бердянський бичок ще якось «із пивом потягне». А мешти людини-невидимки мимоволі провокують думку, що гроші було виділено на щось цілком видиме, та от перебрали кошторис. Більшості таких артефактів пасувала б десь поруч на газоні табличка: «Обережно! Несмак!»

Але нашим керманичам міст є куди рости й у кого повчитися. Наприклад, у російському Ханти-Мансійську з населенням лише 75 тис. жителів установлено близько 400 пам’ятників, серед яких бронзові фігури мамонтів, у 2,5 разу більші(!), ніж були натуральні тварини. Ось де вміють масштабно освоювати кошти!


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено