Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Просто життя

«Дерево життя» Терренса Маліка — це велике кіно про велике, що складається із дрібничок
Просто життя
http://www.epochtimes.com.ua

Небезпека, що в Канні «Дереву життя» дали «Золоту пальмову гілку» через шану до пристаркуватого безкомпромісного режисера-маргінала, була даремною. Це як раз ідеально Каннський фільм, у сенсі шедевру, які на Лазурному березі люблять відкривати і відкривають. Можна сказати навіть більше і гучніше, і без остраху бути осміяним за гіперболізацію: подібного до фільму Маліка не знімали з часів «Жертвоприношення» Андрія Тарковського. Фільми Ларса фон Трієра — і «Розсікаючи хвилі», і «Танцююча в темряві», і «Антихрист» — є шедеврами так само, проте питання у величині узагальнень і у позитиві. На відміну від Трієра, Малік розказав не локальну історію, що відбувається під мікроскопом режисера і глядача, а про колосальне єднання всіх історій: перша історія розпочалася із виникненням всесвіту, друга — нашої планети і життя на ній, а вже потім історія сім’ї, яка є водночас і продовженням історій попередніх, і невід’ємною частиною круговерті всіх історій загалом, і минулих і майбутніх. А головною складовою усіх історій — і життя загалом — Малік робить любов, яка є і суттю, деревом життя, і її ціллю. У Трієра любов — це болючий вирок життю, що закінчується смертю. У Маліка смерть не руйнує любов, а як і у Ісуса Христа, лише її укріплює, проводячи через біль випробування. «Життя має сенс поки є любов», — говорить за кадром голос героїні, матері, яка втратила одного із своїх трьох синів. І говорить вона це під фінал, після показу життя, його буденності, його радостей і болі, після переживань з приводу загибелі сина… після пізнання істини життя, як би претензійно це не звучало. Насправді, без претензії про «Дерево життя» говорити майже не можливо, бо маючи перед собою матеріал банальний, — як ростуть діти, як батько їх виховує, а мати — бавиться, як рідні сваряться, як тішаться, — важко собі уявити, тим більше, комусь передати, як ця банальність стає оригінальністю. Це як із життям: ось звичайна жінка, а за якийсь час вона вже при надії і носить під серцем нове життя...

Взагалі якихось пояснень щодо «Дерева життя» годі шукати. Починаючи від першого і закінчуючи останнім. Як Маліку вдалося отримати на цілком артхаузний проект 32 мільйони доларів, притому що всі його попередні фільми з фінансової точки зору були збитковими? Як йому дали знімати три роки і знімати без продюсерського тиску? Як фільм випустили в прокат, якщо він триває 2 години 18 хвилин і не є «Володарем перснів»? Можливо, фільм і коштував менше, а до 32 мільйонів виріс бюджет за рахунок затримок фільмування і замовлення режисером дорогих спецефектів. Може і з прокатом було менше проблем, бо ж в Канні дали «золото» і слава режисера майже скандальна. Та й критики його люблять. Та й історія, власне, не така вже й артхаузна. Це її вмонтування в космогонію було незвичним, а історія дуже «звична». Усі ці галактики, Сатурни і Юпітери, вулкани, гейзери і пустелі, увесь цей Discovery і National Geographic з синтезованими на комп’ютері динозаврами і зародженням життя дивують глядача, а от історія про сім’ю глядача не дивує, бо зрозуміла до найменших емоційних сплесків. Чи не у всіх було, як батько наказує щось синові зробити, як син робить, а в душі поступово назріває спочатку спротив, потім злість, а, зрештою, і ненависть і бажання вбивства? Чи не у всіх були дурні ігри з однолітками? Щасливі моменти з мамою? Чи не у всіх були моменти розпачу і гордості? Любові та гніву? У цьому приємний і унікальний парадокс «Дерева життя»: сюжетна лінія фільму вкрай проста і доступна для розуміння кожному, бо вона про кожну секунду кожної людини. Але у той самий момент, не простим і не доступним для розуміння є спосіб, яким Малік зібрав найбанальніші моменти, повставляв відмічені ним звичні природні деталі — сонячний зайчик на стіні, заворожуючий політ зграї птахів, — і вибудував насправді дерево життя на планеті Земля, від коріння, історії світу, до листочків, нас самих. Можна пояснити лінії, які складають креслення фільму, що батько — це сила, дисципліна і вкрай зрідка присутність вдома, мати — м’якість, любов і дім; що всі наші думки сьогодення і ми самі — це проекції минулого, а ми в дитинстві — це наші бажання вирости, і потрапити в майбутнє. Можна навіть осягнути плани Маліка щодо поєднання смерті людини із смертю зірки, а народження дитини — із зародженням самого всесвіту. Але ніяк не поясниш цю творчість, цей процес, цей прогрес в утворенні картини життя. Хіба що Богом, до якого Малік звертається через вуста героїв, героїні, берегині сім’ї, яка молиться щиро і щедро, у радості і в горі, і дякує, коли горе таки здолане з Його допомогою, і душу сина, Ним забранного, відпускає, Йому доручаючи…

Переоцінений Терренс Малік з його карколомними і порожніми красовитостями перших фільмів, «Пустирями» і «Днями жнив», здається, виконав те, для чого і був народжений: користуючись незаконними привілеями, зробив те, що без цих привілеїв йому ніхто в законний спосіб не дав би зробити в наші дні, коли б і Тарковський, гадаю, опинився б без роботи, бо відмовився б знімати «9 роту» чи «Адмірала». А разом з тим, народжений в сім’ї з трьох дітей, які всі були хлопчиками, як і в «Дереві життя», проставив пам’ятник-колос своїм двом братам, загиблим молодими.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
резюме экономист, тут, погода на 7 дней
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено