Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Failed fest

Чому в Україні гальмує фестивальний рух
Матеріал друкованого видання
№ 23 (188)
від 9 червня, 2011
Failed fest
Фотогалерея: Фестивальне літо 2011 (зображень: 12)

«У нашій країні є все для проведення шикарних фестивалів, – каже вокаліст гурту «Мертвий Півень» Місько Барбара. – Унікальні за красою природні місця – ті самі замки. Люди. Музиканти. А ще фанатичні організатори, на яких тримаються всі наявні дійства. Та все ж нормальних фестів дуже мало».

Справді, за останні три роки, починаючи з проблемного 2009-го, в Україні постійно меншало музичних імпрез. Фактично цей рух наразився у нас як на катастрофічний брак коштів, так і на певну екзистенційну кризу власної спрямованості й існування. На жаль, нині такі заходи є чимось на кшталт закритого клубу для певної тусівки (кількох тисяч осіб, що кочують з одного фесту на інший). І так стається не тільки через реальну нестачу грошей у галузі та країні загалом. А й тому, що формат більшості українських open-air’ів, їх менеджмент та принципи побудови безперспективні й неефективні.

КУМІВСЬКІ КАСТИНГИ

«Величезна проблема всіх українських фестивалів – це жахлива інфраструктура, – стверджує Сергій Харчук, головний організатор щорічного заходу під назвою «Славське Рок». – Як запросити до нас Muse, коли в більшості сіл просто не вистачить банальної напруги в електромережі, щоб виконати їхній технічний райдер?»

Інфраструктура – півбіди. Ще гірша ситуація з принципом підбору виконавців. А це саме той компонент, на який передусім орієнтується слухач, вибираючи імпрезу. Найчастіше, з огляду на тотальну неприбутковість українських фестів, кастинг відбувається за вічним принципом кумівства. Цитуючи новий хіт Сєрґєя Шнурова, «чіста па-братскі». Тож команді, якої організатори не знають, напишуть у відповідь на заявку щодо участі: «Класно, але не формат». Доказом популярності для них найчастіше є коментарі на фестивальному форумі в стилі: «Прівєт лучшєй командє із Луґанска! Так ради, что ви продолжаєтє творіть! Будєм снова ждать вас на фєстівалє в етом ґоду... Кстаті, как там Жека, не женілся?» А дефіцит команд високого рівня зумовлює той факт, що одні й ті самі хедлайнери кочують з одного на інший фест.

До речі, щодо формату. Найвідоміші вітчизняні фести переважно орієнтуються на етнічно українське, у кращому разі – на world music. Підхід виправданий, адже дві третини молодих і не дуже музикантів грають фольк. Але проблема в тому, що під етновивіскою часто ховаються доволі слабенькі гурти, які видають варіації на теми «Спритка й Гарнюні». Доповнює картину закритість доступу до таких фестивалів колективів із нефольковим репертуаром. Тож етнофестивалі продовжують варитися у власному соку, животіючи завдяки постійній аудиторії.

НА ХАЛЯВУ

Публіку привчили до безкоштовних концертів, це відбувається за державні або спонсорські гроші, які могли б піти на розвиток фестивального руху. «В Україні було кілька спроб зробити фест на кшталт «Сігета». Але все знову розбивається об кількість безплатних концертів, – стверджує Олександр «Фоззі» Сидоренко, фронтмен ТНМК. – Ну справді, навіщо кудись під три чорти пертися, коли просто до твого міста якесь «пиво» усіх привезло та ще й пива ж таки наллє? Перебити це можна тільки ще більшими сумами, тобто привезти артистів, на яких підуть і які ще не виступали на площах. Гадаю, поява великих нормальних платних літніх open-air’ів – це питання лише еволюції. Насамперед слухачів, які розумітимуть, що літній фест – це такий самий концерт, як і в Палаці спорту, тільки просто неба. І за нього треба платити».

«Безкоштовні фестивалі – це абсолютно неправильно, так не має бути, – погоджується Місько Барбара. – Як можна влаштовувати народні гуляння за рахунок бюджету в країні з фатальним станом медицини та освіти? Сотні мільйонів гривень щороку витрачають на те, щоб народ побавився у видовища. Це просто ганьба. Музикантам варто відмовитися від участі в цьому обкраданні людей».

ДЕНЬ КОЛГОСПНИКА

Якщо безкоштовні «бюджетні» концерти живуть і житимуть, то фестивалі, створені за гроші держави, майже всі або загинули, або перебувають у стані «клінічної смерті». Як через позицію нинішньої влади, якій культура взагалі, складається враження, не потрібна, так і через свою комерційну безперспективність.

«На жаль, люди, які зараз масово прийшли до керма на рівні державному й регіональному, абсолютно не зацікавлені в розвитку музичного туризму, бо просто нічого в цьому не тямлять, – стверджує Сергій Харчук. – Це керівництво просто не збирається не те що створювати – бодай трохи допомогти в організації таких ось подій, тому в бюджетах узагалі нічого на це не передбачено. Простіше провести День колгоспника, давши заробити за «відкат» пригодованій івент-конторі. Винятки – фестивалі «Тарас Бульба», «Трипільське коло» та й усе».

На цю думку пристає і лідер гурту «Плач Єремії» Тарас Чубай. «Зараз створено такий настрій байдужості в країні, – констатує музикант. – Навіть суто бізнесовий підхід до розвитку фестивалів не врятує ситуації, адже в нинішніх умовах максимум, що вийде, – це спотворена версія «Таврійських ігор». Але в бік збільшення кількості російських «зірок». Упевнений, такі фести з’являться обов’язково у східних регіонах, де нічого не відбувається цікавого, – владі ж треба дати натовпу видовища. Звичайно, є прекрасні винятки, але хочеться більшого».

Проти розвитку фестивального руху грає і відсутність традицій нормального спонсорства та меценатства. «На жаль, подивіться хто в нашій країні є найчастіше багатієм і які в них музичні смаки, – продовжує Тарас Чубай. – Доки серед матеріально забезпечених не буде достатньої кількості освічених людей із гарним смаком, ситуація навряд чи зміниться. Проблема ще й у тому, що через брак фінансування навіть ті фести, що є, не мають належної медіа-підтримки».

Є кілька прикладів потенційно успішних фестивалів, яким дуже важко розвиватися не тільки через відсутність державного чи спонсорського сприяння, а й через небажання навіть тих, хто їздить на них, платити за музику. «От багато хто надягне на себе вишиванку, любить кричати, що він свідомий українець, – пояснює Сергій Харчук. – І перелазитиме триметровий паркан, щоб не платити за ту саму українську музику 50–100 грн. Мовляв, що це я у своїх Карпатах іще й гроші якимось зайдам віддаватиму. Звісно, не треба забувати про загальну злиденність населення, вона так само підживлює це жлобство. Хоча все одно навіть ці неімущі краще заплатять 50 грн за горілку в генделику, але в жодному разі не за фестиваль. Ну невтямки їм, що є витрати на охорону, воду, туалет, харчі музикантам тощо».

Тож чи існує шанс, що в Україні з’явиться свій масштабний «Сігет» чи «Вудсток»? «Для появи вітчизняного аналога цих фестивалів потрібно, щоб і організатори, і спонсори, і слухачі по-справжньому любили музику, – каже Тарас Чубай. – Адже від старту проекту до прибутковості має пройти щонайменше п’ять років – з угорським «Сігетом» було так само».

Належно організований фестивальний рух міг би стати платформою, завдяки якій смаки сучасного музичного споживача змінилися б на краще, а світогляд розширився. Але для цього потрібен іще один компонент – прозорість і доступність. Має бути рівна для всіх можливість виступу, висловлення своєї позиції та подальшої ротації в телеефірі чи на радіо після фестивалю. Бо ж саме це й дасть змогу пропагувати в Україні нові музичні тенденції. Коли музичний ринок стане досяжнішим для всіх, це підніме його. Що вже й казати про заробіток організаторів.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У червні у наш відділ прийшов охайно вдягнений чоловік влаштовуватися на роботу. Немолодий, приємний у спілкуванні. Освіта, досвід – все підходило. Він пройшов декілька співбесід із керівництвом, підписав заяву у почав чекати офіційного схвалення його посади, а точніше дозволу працювати у нас від «МГБ».
    17 жовтня, Вікторія Малишева
  • Хто може опинитися у новому австрійському уряді
    16 жовтня, Ольга Ворожбит
  • Тиждень.ua спробував розібратись у деталях підозри Сергію Поготову, Анатолію Серединському та Ігорю Бабичу. Незалежно від того, чим завершиться справа двох нинішніх поліцейських та їхнього колишнього начальника, матеріали дозволяють відтворити хронологію подій, які призвели до так званої АТО в центрі Києва, більш відомої як силовий розгін Майдану 18-19 лютого.
    16 жовтня, Андрій Голуб
  • Що може не дозволити Петрові Порошенкові знову стати президентом України
    16 жовтня, Роман Малко
  • Час креативних індустрій потребує популярних наукових знань, зокрема в соціогуманітарній сфері та філософії
    15 жовтня, Ганна Трегуб
  • 90 років тому людство вступило в нову еру
    15 жовтня, Катерина Барабаш
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено