Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 травня, 2011   ▪   Тетяна Оробець   ▪   Версія для друку

Політ на ЗD-ядрі

Композитор Роман Суржа, автор музики до балету «Барон Мюнхгаузен», що був презентований на київській сцені у модному форматі ЗD, співпрацює й із іншими перфектними виконавцями. «Говорити про музику – все одно, що танцювати архітектуру», – іронічно цитує пан Роман свого улюбленого Френка Заппу
Політ на ЗD-ядрі

«Барона Мюнхгаузена» ми поставили, сказати б, випадково.Із Костянтином Томільченком (режисер-хореограф постановки. – Ред.) ми знайомі відтоді, як працювали з вокалістом Сашком Пономарьовим, – він із балетною групою, я – як гітарист. Томільченко шукав композитора, звернувся із пропозицією до мене.

Автори проекту підняли нелегку штангу.Хай ставлення публіки і критиків до шоу двоїсте. Хтось закидає йому слабку драматургію, хтось – невдале застосування 3D-технології. Як я знаю, щодо танцювальної складової претензій немає. Та й музика, здається, аудиторії припала до смаку. Я старався, спеціально переглядав класику жанру. І фантазував, фантазував... Майже, як головний герой.

У дитинстві я мріяв стати океанологом.Так-так, уявляв себе Жаком-Івом Кусто на «Каліпсо», який відкриває таємниці блакитного континенту. Не склалося... Дайвінгував по-справжньому за своє життя лише раз – у бухті під Севастополем. Хоча мій друг дитинства, з яким ми разом пірнали в районному басейні, й досі досліджує морські глибини. Полюбляю вітрильний спорт. Фаворитка батька – яхта «Славута». Це він їй, своїй улюблениці, із закордонних відряджень привозив всілякі залізяки-сувеніри, запчастини. А я залишався на березі, коли вони гучною компанією із запасами провізії відходили з гавані на Київському морі вверх по Дніпру.

Те, що музика – це моє, чітко зрозумів у 15 років. Посприяло тут музичне училище імені Глієра. Дух змагання між студентами, перші опуси, по-юнацькому наївні філософські роздуми про творчість за пляшкою портвейну. Було круто! Чи був у мене вибір? Моя мама – Елеонора Виноградова – викладач Національної музичної академії імені Чайковського, засновник величезної кількості колективів, того ж таки «Дзвіночка» (хорова капела хлопчиків та юнаків. – Ред.), тато – Володимир Суржа – свого часу працював у Національному народному хорі імені Григорія Верьовки та Інституті культури. Із представниками післявоєнного покоління важко сперечатися щодо своєї долі! Жартую, звісно.

Щодо гри на гітарі, то своєрідним поштовхом стала служба у армії. І, зокрема, ансамбль «Прикордонник». З однослуживцями ми об’їздили майже весь Західний військовий округ. Давали концерти у глухих селах на кордоні із Білоруссю, Молдовою, на закинутих у гори заставах… Одним словом, несли музику в маси.

Без, так би мовити, романтичного періоду творчості не обійшлося. Це гурт «Кредо». У нас клавішник навіть був із синтезатором – батьки могли собі дозволити купити синові таку розкіш. Ми клавішником дуже дорожили, тому що на той час – це як власник справжнісінького ролс-ройса! І колектив «Друга половина» (досі дивуюся, звідки у нас назва така взялася!), який виконував персональний блок композицій на концертах у Кримській філармонії. І «Рок-тріо» наприкінці 1980-х років зі своїм інтелектуальними роком та екзистенційними текстами. До речі, тоді ми протиставляли себе панк-рок-гурту «ВВ». Скрипка і Ко теж якраз починали.

Продовження було занадто стрімким.Кінець 1980-х, Чорнобиль, народження доньки... Робота взяла гору. Пішли замовлення – з’явилися гроші. А чого я маю соромитися? Писав музику для естради й кіно, аранжував, викладав. Музика для кінофільмів має подвійну специфіку: вважається, що треба підлаштовуватися під картинку, трек – це лише тло дії на екрані. Та, якщо вимкнути зображення, музика теж має бути живою, говорити й відображати, що відбувається чи відбуватиметься.

Працював і працюю із талановитими людьми.Це Ані Лорак на зорі її сходження на вітчизняний естрадний олімп, Олександр Пономарьов… Був саунд-продюсером «Океану Ельзи», коли хлопці записували «Там, де нас нема» (перший студійний альбом гурту. – Ред.). Писав для Самаї Т, гурту «Рутенія», сестер Тельнюк. Композиціями своїми більш-менш задоволений. Закономірно, що після стонадцятого прослуховування вони набридають авторові…

Бог чув, сподіваюся.2005-го з моєю композицією «Алілуйя» київський дитячий хор «Щедрик» переміг у конкурсі духовної музики в Італії. Папа Римський Бенедикт XVособисто запросив хористів у свою літню резиденцію для окремого концерту.

Я кипучий лінивець.Інакшої автохарактеристики не підберу. Особливо порівняно з деякими моїми колегами-сучасниками. Взяти, наприклад, того самого Джона Пауелла (англійський композитор. – Ред.). У нього дискографія – понад півсотні треків до голлівудських стрічок – лідерів прокату. Хоча, ви знаєте, якщо і собі взятися за створення портфоліо, мабуть, виглядатиму не гірше за англійця! За кількісно-жанровим показником, певна річ, а не масштабами особистості й визнання.

Нотний зошит – подарунок сестри. «Нірка» – підпільна назва моєї музичної студії. Творити можу лише там. Потрібні тиша і час, можливість подумати. А ще олівець і 15-річної давності нотатник із нотним станом і принтом обличчя Чайковського на обкладинці...

Особисто для мене музика – важкий хліб.Здавалося, ось воно, зовсім близько, поруч, лишень руку простягни – і амбіції будуть задоволені, і досягнеш визнання, прийде зірковий час! Та раптом наче щось обривається. Так сталося і з «Бароном Мюнхгаузеном». Дев’ять місяців роботи, у підсумку – півтори години, як зауважили організатори проекту, «висококласної» музики – і... Та все одно музика – найкращий засіб еволюції.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено