Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 травня, 2011   ▪   Тетяна Оробець   ▪   Версія для друку

Політ на ЗD-ядрі

Композитор Роман Суржа, автор музики до балету «Барон Мюнхгаузен», що був презентований на київській сцені у модному форматі ЗD, співпрацює й із іншими перфектними виконавцями. «Говорити про музику – все одно, що танцювати архітектуру», – іронічно цитує пан Роман свого улюбленого Френка Заппу
Політ на ЗD-ядрі

«Барона Мюнхгаузена» ми поставили, сказати б, випадково.Із Костянтином Томільченком (режисер-хореограф постановки. – Ред.) ми знайомі відтоді, як працювали з вокалістом Сашком Пономарьовим, – він із балетною групою, я – як гітарист. Томільченко шукав композитора, звернувся із пропозицією до мене.

Автори проекту підняли нелегку штангу.Хай ставлення публіки і критиків до шоу двоїсте. Хтось закидає йому слабку драматургію, хтось – невдале застосування 3D-технології. Як я знаю, щодо танцювальної складової претензій немає. Та й музика, здається, аудиторії припала до смаку. Я старався, спеціально переглядав класику жанру. І фантазував, фантазував... Майже, як головний герой.

У дитинстві я мріяв стати океанологом.Так-так, уявляв себе Жаком-Івом Кусто на «Каліпсо», який відкриває таємниці блакитного континенту. Не склалося... Дайвінгував по-справжньому за своє життя лише раз – у бухті під Севастополем. Хоча мій друг дитинства, з яким ми разом пірнали в районному басейні, й досі досліджує морські глибини. Полюбляю вітрильний спорт. Фаворитка батька – яхта «Славута». Це він їй, своїй улюблениці, із закордонних відряджень привозив всілякі залізяки-сувеніри, запчастини. А я залишався на березі, коли вони гучною компанією із запасами провізії відходили з гавані на Київському морі вверх по Дніпру.

Те, що музика – це моє, чітко зрозумів у 15 років. Посприяло тут музичне училище імені Глієра. Дух змагання між студентами, перші опуси, по-юнацькому наївні філософські роздуми про творчість за пляшкою портвейну. Було круто! Чи був у мене вибір? Моя мама – Елеонора Виноградова – викладач Національної музичної академії імені Чайковського, засновник величезної кількості колективів, того ж таки «Дзвіночка» (хорова капела хлопчиків та юнаків. – Ред.), тато – Володимир Суржа – свого часу працював у Національному народному хорі імені Григорія Верьовки та Інституті культури. Із представниками післявоєнного покоління важко сперечатися щодо своєї долі! Жартую, звісно.

Щодо гри на гітарі, то своєрідним поштовхом стала служба у армії. І, зокрема, ансамбль «Прикордонник». З однослуживцями ми об’їздили майже весь Західний військовий округ. Давали концерти у глухих селах на кордоні із Білоруссю, Молдовою, на закинутих у гори заставах… Одним словом, несли музику в маси.

Без, так би мовити, романтичного періоду творчості не обійшлося. Це гурт «Кредо». У нас клавішник навіть був із синтезатором – батьки могли собі дозволити купити синові таку розкіш. Ми клавішником дуже дорожили, тому що на той час – це як власник справжнісінького ролс-ройса! І колектив «Друга половина» (досі дивуюся, звідки у нас назва така взялася!), який виконував персональний блок композицій на концертах у Кримській філармонії. І «Рок-тріо» наприкінці 1980-х років зі своїм інтелектуальними роком та екзистенційними текстами. До речі, тоді ми протиставляли себе панк-рок-гурту «ВВ». Скрипка і Ко теж якраз починали.

Продовження було занадто стрімким.Кінець 1980-х, Чорнобиль, народження доньки... Робота взяла гору. Пішли замовлення – з’явилися гроші. А чого я маю соромитися? Писав музику для естради й кіно, аранжував, викладав. Музика для кінофільмів має подвійну специфіку: вважається, що треба підлаштовуватися під картинку, трек – це лише тло дії на екрані. Та, якщо вимкнути зображення, музика теж має бути живою, говорити й відображати, що відбувається чи відбуватиметься.

Працював і працюю із талановитими людьми.Це Ані Лорак на зорі її сходження на вітчизняний естрадний олімп, Олександр Пономарьов… Був саунд-продюсером «Океану Ельзи», коли хлопці записували «Там, де нас нема» (перший студійний альбом гурту. – Ред.). Писав для Самаї Т, гурту «Рутенія», сестер Тельнюк. Композиціями своїми більш-менш задоволений. Закономірно, що після стонадцятого прослуховування вони набридають авторові…

Бог чув, сподіваюся.2005-го з моєю композицією «Алілуйя» київський дитячий хор «Щедрик» переміг у конкурсі духовної музики в Італії. Папа Римський Бенедикт XVособисто запросив хористів у свою літню резиденцію для окремого концерту.

Я кипучий лінивець.Інакшої автохарактеристики не підберу. Особливо порівняно з деякими моїми колегами-сучасниками. Взяти, наприклад, того самого Джона Пауелла (англійський композитор. – Ред.). У нього дискографія – понад півсотні треків до голлівудських стрічок – лідерів прокату. Хоча, ви знаєте, якщо і собі взятися за створення портфоліо, мабуть, виглядатиму не гірше за англійця! За кількісно-жанровим показником, певна річ, а не масштабами особистості й визнання.

Нотний зошит – подарунок сестри. «Нірка» – підпільна назва моєї музичної студії. Творити можу лише там. Потрібні тиша і час, можливість подумати. А ще олівець і 15-річної давності нотатник із нотним станом і принтом обличчя Чайковського на обкладинці...

Особисто для мене музика – важкий хліб.Здавалося, ось воно, зовсім близько, поруч, лишень руку простягни – і амбіції будуть задоволені, і досягнеш визнання, прийде зірковий час! Та раптом наче щось обривається. Так сталося і з «Бароном Мюнхгаузеном». Дев’ять місяців роботи, у підсумку – півтори години, як зауважили організатори проекту, «висококласної» музики – і... Та все одно музика – найкращий засіб еволюції.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено