Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 травня, 2011   ▪   Олег Коцарев   ▪   Версія для друку

„Київські лаври”: Без експериментів, але з мовним питанням

Закінчився один із найбільших поетичних фестивалів України – «Київські лаври»
„Київські лаври”: Без експериментів, але з мовним питанням

Як повідомляє фестивальна програмка, протягом 13–17 травня в ньому взяли участь понад сто поетів із дев’яти країн. Правильніше, мабуть, буде сказати, що звучала російська, українська, польська та грузинська поезія.

Із присмаком політики

Ще переддень «Лаврів» відзначився локальною, але доволі активною дискусією в інтернеті та літературних кулуарах. Поштовху їй надала стаття поета Павла Коробчука «Українські поети в Києві – другий сорт». Один із ключових українських двотисячників у ній закидає фестивалеві надмірний перекіс у бік російської поезії, що, мовляв, фактично позбавляє «Київські лаври» міжнародності, піддає сумніву саму його назву, виглядає таким собі «просуванням російського продукту». Між іншим, стаття була опублікована російською мовою і на російськомовному сайті.

Автор цих рядків чудово здає собі справу з того, як може бути потрактована його незгода з думкою Коробчука. Адже цьогоріч на «Київських лаврах» присуджували Молодіжну поетичну премію, і її лауреатами на відкритті фестивалю були проголошені двоє: Андрій Любка та Олег Коцарев. Однак спробуймо поглянути на речі спокійно. Справді, перевага російськомовної поезії на «Лаврах» очевидна. Так само, як, приміром, на Meridian Czernowitz, де виразно вимальовується німецькомовна орієнтація (хоч там, звісно, української поезії більше). Але, по-перше, кількість і різноманітність українських поетів – від Сергія Жадана, Петра Мідянки, Тараса Федюка, Миколи Кременя до Дмитра Лазуткіна, Галини Крук, Світлани Поваляєвої, Андрія Любки – (плюс грузини й поляки) все-таки робить його недвозначно міжнародним. Власне, можна подивитися програмку.

По-друге, «Київські лаври» – це ініціатива цілком приватна.

По-третє, очевидно, що сучасна поезія на цей час аж ніяк не може бути одним із фронтів неорадянського наступу на Україну. Її пропагандистські потенції близькі до нуля, а реальна кількість ідейного впливу в ній до нуля ще ближча, тож ознайомлення з новітньою російською поезією якраз і є взаємодією з непопсовою культурою цієї країни, до якої закликає чимало противників новітніх русифікаторських спроб. Інакше кажучи, найкращим способом утвердити серед київських літературних фестивалів саме українську поезію є не докори на адресу тих, хто робить «Лаври» на свій смак і, зважаючи на своє розуміння, а намагання зробити свій потужніший фестиваль або добряче розкрутити один із численних уже наявних.

Та повернімося до справ менш ідеологічних. Важко відповісти на запитання, наскільки великим був глядацький успіх фесту. З одного боку, на всіх заходах були люди, чимало людей. З іншого, більшість із них – це самі учасники. Але ще треба взяти до уваги, що вхід на окремі заходи коштував 40 грн. Тобто загалом, мабуть, можна вважати, що фестиваль привернув увагу. Цьому сприяло й те, що, врахувавши попередній досвід цього та інших фестивалів, організатори постаралися зробити так, щоб акції максимально не накладались одна на одну. Для глядачів це зручно, але, схоже, було доволі виснажливо для самих поетів. Правда, все одно час від часу доводилось обирати, йти, наприклад, на російськомовний вечір «Карельські пальми в снігу» чи на виступ польських поетів. Приємним моментом організації було те, що заходи відбувалися на мінімальній кількості майданчиків, які були неподалік один від одного.

Чиста поезія та її підвиди

Цьогорічні «Київські лаври» стали тріумфом традиційної презентації поезії. Жодних слем-турнірів, перфомансів, якомога менше синтезу мистецтв. Варто дочекатися чернівецького «Меридіану» та Львівського форуму, щоб зрозуміти, чи є тут якась тенденція. Найяскравішими винятками можна назвати хіба що поляка Евгеніуша Ткачишина-Дицького, який виступав, низько зігнувшись, постійно рухаючись сценоюі й із трансовим шепотінням, або росіянина Вадіма Степанцова, котрий виступав у супроводі синтезатора а-ля мелодекламації сторічної давнини. Своєрідним експериментом тут можна назвати й доведене до межі непластичності, нерухомості виконання так само статичних віршів Василя Лозинського (Львів – Київ).

Головним принципом, за яким організовувались окремі акції фестивалю, було середовище – поетів, об’єднаних якимись журналами, преміями, регіоном, країною. Скажімо, вечір «Сабантуй» презентував казанський поетичний фестиваль, у проекті «Сімейна справа» читали свої твори сімейні подружжя, а акція «Чотири сторони світу» знайомила з представниками Заходу, Сходу, Півночі й Півдня України. Втім, були й тематичні акції, зокрема, вечір жіночої інтимної лірики «Сердечне дресирування» (подейкують, попередньо він мав називатися «Гарем», але під такою назвою Оксана Забужко відмовилася в ньому брати участь; втім, навіть, коли назву узгодили, Забужко все одно не змогла прийти, бо мусила терміново виїхати з Києва) або вечір «Пригодницька поезія».

Якщо говорити про настрої, мотиви та підходи до письма, то на фестивалі, здається, домінували три підходи. Перший – легкий стьоб, від легковажного дотепного римування до веселощів побутових негараздів. Був дуже поширений серед російськомовних учасників. В них же були надзвичайно сильні ностальгійні мотиви (другий підхід), особливо помітні в тих поетів, які тепер живуть поза межами Росії, наприклад, у Нью-Йорку. Третій – герметизм, асоціативність та інші непрозорості, найбільше сконцентровані в поляків та грузинів і поєднані зі стьобом в українців. Хоча, звісно, такі мовні кореляції більш ніж відносні, це, радше, враження.

Що ж, ці мотиви аж ніяк не випадкові. Вони умовно символізують, як поезія, окрім свого основного естетичного буття, ще й займається тим, що шукає себе в сучасному суспільстві. Серед можливих варіантів «віднайдення» тут якраз і є такі речі, як акцентована розважальність, розповідання історій (чудовий ґрунт для ностальгії!) та самодостатність образів. Найкращий варіант або найкращу комбінацію, звісно, обирає для себе кожен читач і кожен поет.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.