Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 травня, 2011   ▪   Спілкувався: Лесь Белей   ▪   Версія для друку

На нерві часу

Олекса Манн про українську рекламу та мистецтво
Матеріал друкованого видання
№ 20 (185)
від 19 травня, 2011
На нерві часу
Фотогалерея: На нерві часу (зображень: 9)

Рекламний бізнес засмоктує талановитих людей. Зазвичай цей процес однобічний: художники, дизайнери, поети йдуть у рекламу, і їхній творчий слід зникає так само, як і тих, хто йде в політику. Одним із винятків є Олекса Жиров-Манжелій (Манн). Йому вдалося, активно займаючись рекламною діяльністю, зберегти творчий нерв. Останнім часом Манн зосередився на мистецькій ниві. Увійшовши до арт-групи Антона Мухарського «Воля або Смерть», він із однодумцями намагається дослідити сучасне суспільство, провокуючи глядача на діалог.

У середині 2000-х чимало людей мого покоління пішли в рекламу. Західні експати, які керували рекламним бізнесом в Україні, почали відходити від справ і повертатися додому або переводитися в інші країни, звільняючи місце для нашого покоління з новою свідомістю, яке могло робити рекламу самобутнішу і ментально ближчу, ніж та, що створювалася за західними шаблонами.

В українській рекламі панує тенденція абсолютної примітивізації: небажання робити інтелектуальний продукт, позиція звертатися до широких мас «зрозумілою їм мовою». Це кризове і посткризове явища. Рекламодавці вважають: що простіше й тупіше, то ефективніше. Люди, які хочуть робити якісну інтелектуальну рекламу, перебувають на периферії.

У якихось базових моментах вітчизняний рекламник нагадує героя «99 франків» Беґбедера: той самий бекграунд, щоправда, без пари нуликів у зарплаті – економ-версія. І немає картин Баскія в інтер’єрі. Загалом система така: є товар, є споживач, а між ними місток – реклама. І всі хочуть його зробити максимально ефективним. Побудова цього містка на Заході й у нас зовсім різна. Французькі сноби-замовники, змальовані у «99 франках», кардинально відрізняються від наших. Українські ж здебільшого не розуміють, чому вони мусять платити, коли їм пропонують ідею. Немає усвідомлення того, що саме ідея і продає продукт. Замовники часто думають, що самі здатні її удосконалювати, оскільки чудово розуміють споживача, лише мають трохи інший статус. Усе це наслідок браку освіти та небажання заглиблюватися в запропоновану концепцію. Тому нерідко цікаві й конструктивні ідеї «зарубують» цілком несподівано навіть для представників клієнта. Люди, які працюють для цього, доволі різні: сучасні персонажі з купою світів в одній голові, зомбовані механічні працівники, безокі офісні лобстери...

Україна більш споживацька, ніж країни Західної Європи. У нас нічого не було, і раптом усе з’явилося. Люди забули про цінності й почали несподівано для себе вкладати свої мінімальні заробітки в товари. Це перетворилося на спорт. Лише в нас людина, заробляючи $400 на місяць, може мати телефон за $800. Хіба це не релігія? Споживачі купують собі фетиш, щоб піднятися над своїм оточенням. Відбувається абсолютна сакралізація якогось девайсу, без якого ти не матимеш ваги в певних суспільних колах. В українця можуть бути діряві шкарпетки й водночас смартфон із чималою кількістю функцій.

Люди вже не вірять традиційній рекламі. Вони стомилися від неї і не сприймають гігантський потік інформації, переважно зроблений нецікаво й монотонно. Вони схильні довіряти інформації, яку отримують у нестандартній формі, бажано від знайомого, а не рекламодавця. Тому береться товар чи бренд та інтегрується в ситуацію, це вже не сприймається як реклама. Найчастіше знімається якийсь цікавий і нереальний ролик із завуальованим товаром та запускається у соціальні мережі, а цільова аудиторія далі сама поширює його. Зараз цей метод значно ефективніший за телерекламу чи вуличні білборди. Найяскравіші вірусні ролики (поширений рекламний метод – Ред.) мають мільйони переглядів.

ДИКЕ МИСТЕЦТВО

Є кілька поколінь людей, що свідомо роблять із реклами мистецтво. Часом можна натрапити на якісно й емоційно зроблений продукт, у який закладені небуденні ідеї. На останніх кан­нських рекламних фестивалях показували ролики тривалістю 3–5 хвилин, зняті фактично як маленькі цікаві фільми, що за якістю і режисурою не поступаються серйозному кіно. Цей напрям зародився ще в 1960-ті роки, а нині розвивається. У рекламі є талановиті ілюстратори, дизайнери, які перетворюють рекламний матеріал на мистецькі речі.

Свою творчість окреслив би як дике інфернальне мистецтво. Я реагую на події, трансформую і видаю образи, які фіксують сьогодення. Хочу вивести й оформити сучасних героїв. Мені здається, що я художник-реаліст, хоч і зображую сюрреалістичні штуки з несподіваними поворотами, але це рефлексія на реальне життя. А взагалі це справа критиків – визначати напрями.

Сучасне українське мистецтво треба просто творити. Є люди, які намагаються працювати у світовому контексті  так, як вони його розуміють. Є люди, які прагнуть створювати власний контекст. Поступово налагоджуються зв’язки із західними кураторами і галереями. З’являються гранти, премії. Усе, що варте уваги, прорветься, а все, що не варте, але прорвалось, забудеться. Проблеми такі самі, як у соціумі загалом, – жлобство, кумівство, закритість і зацикленість на собі, поверховість. Якщо француз побачить якесь нове явище, то він це розкаже сотні-другій знайомих, відбудеться резонанс, попри снобізм. Українець буде до останнього замовчувати, а при нагоді зробить так, щоб це нікуди далі не пішло. Снобізм дуже відрізняється від жлобства.

Для повноцінного мистецького життя потрібні люди, які виробляють контент, і люди, які його висвітлюють. У нас ці дві групи рідко перетинаються. Немає конкуренції, замало тих, хто вишуковує щось цікаве і в цьому вбачають свою місію. Тому в закутках можуть відбуватися абсолютно неочікувані речі. У нас не роблять ім’я художнику, щоб потім його продавати. Натомість роблять проект про людське око, відпрацьовують виділені гроші й показують це друзям і друзям друзів. Моє мистецьке життя протікає переважно в інтернеті.

Я належу до Союзу Вольних Художників «Воля або Смерть». Наша ідеологія – освічений націонал-анархізм, основою якого є вольна творчість вольної людини на вольній землі. Союз ставить за мету мистецьку діагностику сучасного суспільства і відображення його у творах, заходах, акціях, які змушують суспільство та глядача до діалогу. «Мистецтво діалогу» – це пріоритетний напрям діяльності групи. Ми реагуємо на життя, створюємо й досліджуємо сучасних героїв і антигероїв. Художник має бути лакмусовим папірцем дійсності, що захищає індивідуальність, особисту і народну, перед навалою глобалізму. Оскільки в Союзі різні художники, кожен це робить по-своєму. Усі митці, а саме Іван Семесюк, Сергій Коляда, Роман Мінін, Владислав Шерешевський, Ніна Мурашкіна, Ігор Перекліта та Сергій Хохол, відпрацьовують цю міфологію, хоча кожен має свій контекст. Антін Мухарський є куратором усього цього дійства.

Усе мистецтво, яке лишилося в історії, було протестним. Те, що зараз є класикою, колись було протестне. Протест буває різним: проти художніх чи соціальних форм. Хто ми? Звідки? Куди йдемо? У чому наша самість і несхожість? Що таке свобода, мистецька і громадська, як її обстоювати? Протестне мистецтво в Україні не до кінця сформоване. Низькопробного, споживацько-конформістського арту більше, і так було завжди. Часто можна натрапити на конформізм, стилізований під протест, тобто парафраз європейського протестного мистецтва 30–40-річної давності.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Олекса Манн

Художник, арт-директор, ілюстратор. Народився 1978 року. Закінчив Дніпропетровський художній коледж та Львівську національну академію мистецтв. Виставляється з 1997-го в Україні та за кордоном. Роботи є у приватних колекціях в Україні, Австрії, Росії, Франції, Німеччині, Японії, США та Канаді. Живе та працює у Києві.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено