Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 травня, 2011   ▪   Богдан Логвиненко   ▪   Версія для друку

DagaDana: найпрестижніша польська премія після 11 концертів в Україні

9 травня польсько-український гурт DagaDana отримав найпрестижнішу польську музичну премію Frederyk за кращий альбом в стилі фольк або world music. Цілком можливо, що вперше в історії цієї премії її тримала в руках українка
DagaDana: найпрестижніша польська премія після 11 концертів в Україні
Rafa Nowakowski / Onet.pl

DagaDana – ценадзвичайно сміливепоєднання фольку, джазу й електроніки. Це суміш драйвової лайв-групи та поп-радійних записів першого і наразі єдиного альбому Malenka. А також це поєднання польської та української мов, текстів народних та сучасних, сліз радощів і туги.

За останні два тижні вони проїхали понад п’ять тисяч кілометрів Україною, і одна з мрій –побачити Україну зсередини, – за їхніми словами, справдилася. За 11 днів гурт дав 11 концертів у 10 областях. І тур не охопив лише найсхідніші регіони України, проте лише тому, що гурт мусив повертатися до Польщі на вручення Frederyk.

Кореспондент Тижня спілкувався з трьома учасниками гурту: львів'янкою Даною Винницькою, солісткою з Познані Даґою Грегорович та контрабасистом з Кракова Міколаєм Поспішальським.

У. Т.: Ви подорожували Україною, знаючи, що вже за крок до премії, якими були ваші відчуття?

Д. В.: Про те, що номіновані, ми дізналися на початку березня. І з того часу були дуже щасливі, оскільки ця премія є найпрестижнішою. Для поляків вона, як Grammy! І бути номінованим – це вже неабияке визнання. А у нас було одразу дві номінації – дебют року і фольк-музика світу.

У. Т.: А не важко було отак з нелегких українських доріг і відразу на подіум?

Д. В.: Важко. Найскладнішою була дорога. Одразу ж після Криворізького концерту ми вирушили до Варшави та їхали півтори тисячі кілометрів. Всю ніч і цілий день. Були дуже виснажені та водночас дуже натхненні, позаяк знали, що завтра отримаємо результат кількамісячного очікування.

Д. Г.: Ми всього кілька годин поспали і ледь притомні наступного дня зустрілися усі під фабрикою Тщіни. І першою ж номінацією був дебют року, в якій ми не перемогли. І вже сиділи трохи засмучені, а наступна наша номінація була вже наприкінці церемонії, тому ми сиділи напружені, доки черга дійшла до нас.

Д. В.: Нерви вже не витримували. Я ніколи не думала, що будемо так хвилюватися. І коли дійшла черга до нашої номінації, здавалось, час зупинився і оголошення претендентів тривало вічність. Але тут ми почули свою назву! Підскочили і побігли до сцени. З мене, як із Попелюшки, злетів капець, і соромно було перед камерами його поправляти. Я, звертаючись на церемонії до публіки, відчувала, як дрижав голос. І я казала, що Україна теж тримала кулаки за наш успіх. І що напередодні створення другого альбому це є дуже сильним стимулом, тому що ми розуміємо, що те, що ми робимо, – річ, потрібна не лише нам.

Д. Г.: А я говорила про менеджера VooVoo(мають спільний альбом з «Гайдамаками», виступали на Джаз Коктебелі. – УТ). Перед нашою номінацією було оголошено хвилину мовчання. Люди встали і згадували ім'я одного з найкращих музичних менеджерів Польщі – Мірека Ольшувку. Казала, що для нас він дуже важливий, бо я завдяки ньому займаюся музикою. І ще як він був живий, я присвятила йому свою магістерську роботу і писала про місце, де Мірек жив. А потім завдяки йому змінила професію і стала музикантом.

У. Т.: Чи вітав вас хтось із зірок – ветеранів польської сцени?

Д. В.: Там була тисяча зірочок і кожен один одного вітав. Напрочуд позитивні емоції панують на тому святі. Але дуже приємно було почути привітання Чеслава Мозіля – поляка, який жив у Данії та має українську кров. Він вибухнув два роки тому і тоді теж отримав багато премій. А ще нас вітав усім складом гурт «Раз Два Тши», який торік святкував своє 20-річчя. Навіть їх діти, коли ми здобули нагороду, сказали: «о, наші виграли!». І це дуже класна тенденція, люди, які грають таку музику, люблять одне одного, там немає конкуренції, є лише така загальна підтримка.

У. Т.: Що вас найбільше вразило під час подорожі Україною?

М. П.: Ми зустріли чимало людей, які, попри складні умови праці, роблять багато вартісних речей для культури. Це вражає, бо люди працюють в умовах, які не аж ніяк тому не сприяють, а радше навпаки перешкоджають, борються з викликами долі, перетворюючись на таких собі культурних героїв. Мені сподобалось, що глядачі нашу музику сприймали з великим ентузіазмом і переживали її. А ще в Україні дивовижна природа і гігантський туристичний потенціал, бо природа дуже різна в різних частинах України. Урвища, каньйони, затоки, тепле море – такого немає в Польщі. Я напевно поїду на відпочинок на Чорне море цього року. Спершу Україна здавалась дуже забитою і далекою, але ми дуже зблизились з нею під час цього туру. Треба сказати, що українська культура доволі близька до польської, тому відчуваєш себе дуже добре, перебуваючи тут. Я дуже вдячний Польському Інституту в Києві та Інституту Адама Міцкевича за те, що допомогли нам приїхати до цієї чудової країни!

Д. Г.: Україна показала мені справжню природу, різноманітність, бо до того часу я бачила лише західну її частину, оскільки ми грали раніше на сході, лише в Харкові та Донецьку, але в Центральній Україні я ніколи не бувала, ми завжди грали десь ближче до Львова, де живе Дана. Люди прагнуть пізнавати культуру, нову музику. І їм не заважає те, що медіа показує зовсім іншу Україну. Взагалі ваші медіа – це щось страшне. Вони не роблять промоутингу оригінальної й альтернативної музику, але люди наче очікують цього. Слухачі виходили щасливими з нашого концерту. Ми проїхали п’ять тисяч кілометрів, було надзвичайно складно грати для кожної людини після подолання таких відстаней . Ми зустріли чимало open-minded людей, які допомогли нам. Вони пропонували нічліг, навіть не знаючи нас. А найбільше здивував Кіровоград, бо там ми зустріли найвідкритіших людей, які будь-що намагалися зробити так, щоб нам було комфортно, ми почали концерт без світла, бо бракувало напруги для того, щоби підключити всі наші інструменти, але це не завадило відіграти там один із кращих концертів, і люди там фантастичні.

А ще протягом туру з нами траплялися дивні й містичні історії. Найцікавішою була нічна поїздка до невеличкої майстерні в селі Тиврів, де працює творче об'єднання, яке називається «Мокша». Ми довго їхали серед ночі, вийшли в полі, бачили напіврозвалений завод, а десь серед його руїн і є та майстерня. Це фантастично! І щодня в Україні я відкривала щось нове для себе. Я почувалась змученою від цих довгих поїздок автобусом, а ці пригоди наче відкривали друге дихання. Прикро, що українські медіа не показують ані українцям, ані усім іншим цю, зовсім іншу Україну.

Перед тим, як я зустріла Дану і поїхала вперше до України, думала, що це дуже забита, затуркана країна. Вона і зараз нагадує мені багато в чому Польщу тих часів, коли я була ще зовсім маленькою. Але з кожною новою подорожжю відкривається все більше й більше такого, чого немає навіть у нас.

Д. В.: Для мене це була дуже цікава і довгоочікувана подорож, оскільки не лише мої польські друзі відкривали для себе нові міста, а і я також. І кожне місто показало якийсь свій унікальний клімат. А ще після цієї подорожі для себе підтвердила той факт, що Україна – унікальна, тут дуже добрі люди і панує унікальна енергетика. Перша половина мандрівки була насичена зустрічами з літераторами. У Чернівцях – з Іваном Малковичем і Бойченками, у Франківську – з Прохаськами, у Києві – з Софійкою Андрухович і Андрієм Бондарем. А центральним пунктом було знайомство у Вінниці з художниками, родиною Бо-Гі, які створюють надзвичайно цікаві речі, об'єднані назвою «Мокша». Нам пощастило торкнутися і до їхнього світу. А опісля – нічне море в Одесі, майстер-клас із 12-річними дівчатками у Кіровограді. Неймовірний арт-центр «Квартира» в Дніпропетровську. Там я дуже хотіла потрапити на набережну. І близько першої ночі, скупившись, йдучи з повними торбами продуктів, ми заблукали, довго йшли і врешті вийшли не до нашого арт-центру, де ми мали ночували, а до набережної! І найостанніше місто – Кривий Ріг. Місто вражаючих контрастів. З одного боку, бруд, індастріал і такі умови, що дивуєшся, як тут люди взагалі можуть жити. А з іншого, місце, де ми виступали, – Молодіжно-підлітковий центр «Шелтер+». Це старий дитсадочок, який викупили ентузіасти кільканадцять років тому і зробили там усе – від бару до концертного майданчика та студії звукозапису дуже високого рівня. Й усі, хто хоче створювати в Україні щось таке, мають їхати спершу до Кривого Рогу по досвід.

DagaDana вже виступали в Марокко, а в грудні вони летять до Малайзії та, можливо, Бразилії. Восени вийде новий альбом, а вже наступної весни вони обіцяють знову порадувати Україну туром.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено