Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 травня, 2011   ▪   Павло Нечитайло   ▪   Версія для друку

КлубНЕ ЖИТТЯ

Стадіонні концерти, фестивалі, аудіобізнес та мас-медійний накип – усе це лише верхівка гори, під якою лежить масивна клубна платформа. В Україні вона сформована ще не остаточно
Матеріал друкованого видання
№ 18 (183)
від 5 травня, 2011
КлубНЕ ЖИТТЯ

Поява клубів з авторськими виступами – процес неминучий, але довгий та болісний, як і всі інші проєвропейські інновації в Україні. В історії ХХ століття вони – це ядро, нерв, сіль та двигун музичного життя. Блюз, джаз, рок, електронні мелодії, реп та всі суміші й підвиди магістральних стилів створювалися саме на клубних сценах. Вони кували кадри, диктували моду,  спричиняли конкуренцію, відкривали нові імена, були і є підґрунтям глобальних революцій звуку та свідомості. З них починалися соціальні й ментальні трансформації, спровоковані магією гри. Чарлі Паркер, Стінґ, Френк Заппа, Том Вейтс, The Beatles, Джеймс Браун та сотні інших зірок переживали становлення й розвиток саме там. Стан клубної (не плутати з дискотечною і нічною) культури, кількість її осередків прямо говорить про ситуацію із сучасною музикою країни.

У позі ембріона

Якщо щось подібне до сучасних танцювальних клубів існувало в Союзі навіть у найсуворіші часи, то стосовно закладів із живою музикою було складніше. Коли основними аудіоносіями залишалися вінілові платівки, громадяни Країни Рад охоче вихилялися під акомпанемент ВІА. Згодом час урівняв акомпаніаторів із програвачами. Робітничий клас не перебирав, під що танцювати, а самі музиканти відігравали в радянських клубах дозвілля роль звичайних ретрансляторів відомих шлягерів. Про живу авторську музику в тамтешніх стінах за відсутності приватної ініціативи й тотального контролю Держконцерту не було й мови. Симулякром клубних концертів були «квартирники». З’явившись у 1960-х, на інтелігентських кухнях, вони успішно дожили до нашого часу. Втім, попри генетичний зв’язок, хатні та клубні концерти хоча й існують в одній площині, але живуть та розвиваються паралельно. Від початку 1980-х «в нашім ріднім СеРеСеРі» частково легалізували рок-музику. Її виконавців закріпили за комсомольськими організаціями, яким доручили створення тематичних клубів. Звісно, ці острівці свободи навіть здалеку були мало схожі на місця, де Маккартні та Клептон слухали Гендрікса на лондонських вакаціях. Олег Скрипка згадує свою першу появу у столичному рок-осередку так:

«Подали заявку на вступ. Нам відповіли: «Ми не приймаємо кого завгодно. Спочатку зіграйте для нас концерт, і ми подивимось». Виступати потрібно було в убитому радянському клубі під Києвом. Пам’ятаю як зараз: зелена скатертина, графин... За столом чотири людини – приймальна комісія. Коли ми вийшли на сцену, щоб відіграти хвилин 30, я так хвилювався, що вимкнувся, знепритомнів. Реально – нічого не пам’ятаю. Такі «відключки» від різкого викиду адреналіну в мене тривали близько року. Я взагалі не міг робити висновків зі своїх виступів, оскільки був неадекватний тоді. А до рок-клубу нас тоді таки прийняли – за умови, що ми підкоригуємо імідж…»

Попри патронат ВЛКСМ та інформаційну ізоляцію, ці заклади – радісний виток місцевої еволюції. Шкода лише, що безвихідний. У 1990-х радянські музичні колгоспи потихеньку зійшли на пси. За рідкісним винятком, у першу декаду незалежності неформатним лабухам доводилось тинятися між нечисленними фестивалями на кшталт «Червоної рути» та «Перлин сезону» і з нудьги організовувати в місцевих будинках культури акції «Рок проти... (наркотиків, Чорнобиля тощо – потрібне вписати)».

Підвальний дарвінізм

Із появою повноцінних клубів, що мали живу музику, сотні українських команд отримали такий-сякий ринок збуту, потенційні слухацькі вуха, перспективи та можливості жити й творити. Однак не все просто на вітчизняній клубній ріллі. В Україні фактично відсутня, приміром, така важлива деталь цієї царини, як club booking – проміжна ланка між артистами й закладами. У посткомуністичних Польщі та Чехії існує кілька сотень організацій, що опікуються клубним бізнесом. Програми формують мінімум за півроку наперед. Ми в цьому сенсі маємо велику частку анархії. Напруженими після репетицій пальцями гурти достукуються у клубні двері самотужки. А наповнювати програму, зрештою, доводиться арт-директорові.

Ця посада – одна з найцікавіших у галузі. У 90% випадків, людина, яка її обіймає, близька до гуманітарної освіти – колишній або нинішній музикант, журналіст, художник, літератор. Професійні обов’язки й тонка психологічна організація завжди тримають його в групі ризику, за крок до перетворення на шизоїда. Ділові стосунки з артистами можуть слугувати хрестоматією з психіатрії. Це тільки на позір просто – виконати побутовий і технічний райдер та виплатити гонорар; за цією трійцею ховається безліч демонів. Маленькі чортики вилізають у претензіях «до» й «після» акції, і з ними важко впоратися в «ручному» режимі. Договорів між сторонами, на відміну від цивілізованого світу, у нас не підписують, а усні домовленості трактують кому як заманеться. Як наслідок, музикантів щонайменше забувають годувати, а про повне виконання технічного райдеру можна лише мріяти. Окремі клуби виставляють список вимог, із якого випливає, що артист іще має доплатити, аби виступити в цьому закладі.

Клубна програма переважно наповнюється згідно із суб’єктивними смаками організатора. Тому деяким популярним  командам у певні стіни доступ заблоковано назавжди або вони змушені вистоювати в черзі по півроку. Окрема мова про стосунки арт-директора і власника клубу. Останній від першого вимагає прибутку – той викручується як може. Найвигіднішим компромісом є пропозиція грати «від входу» (тобто гонорар нараховують залежно від проданих квитків. – Ред.). Це вигідно насамперед закладу. «Розкручені» гурти рідко дозволяють собі таку практику, вони вимагають фіксованої винагороди. Тож мас-медійних музичних постатей в українських клубах ви майже не побачите. Останні іноді дозволяють собі запросити зірку на гонорар у збиток, але, зі зрозумілих причин, досить рідко. Чому ж знаменитості відмовляються грати «на касу»? Часто тому, що проплачені ротації та безкоштовні для публіки концерти на великих площах справляють протилежний ефект. На відомого таким чином артиста люди за гроші не ходять. Крім того, домовившись із виконавцем за виступ «на касу», заклад не переймається рекламою та збором публіки. Тоді піар концерту – головний біль гурту чи співака. У цій ситуації виконавська одиниця починає думати, вчитись і реально оцінювати свої сили. Клубні виступи показують, чого варта авторська музика, чи слід початківцям цим займатись, чи варто обмежитися концертами для друзів. Водночас клуби виховують якісно іншу категорію митців, які спеціалізуються на вузьких аудиторіях. У нас це: «Пароми», «Морж», «Зелені Сестри», Multing Clouds, «Надто Сонна», Coala Pascal, «Ремонт Воды», Yunnat, «Оркестр Че», «45 ЕН», Pur:Pur, Zsuf і багато інших. Концерт-холи та стадіони таким артистам ні до чого – не той формат.

Кількісний розвиток

Клуби в обласних та районних центрах, які діють не перший рік, мають власну аудиторію і вміють із нею працювати, почуваються непогано. Секретами успіху поділився з нами арт-директор закладу під назвою «Матадор», що в Хмельницькому: «Ми зробили клуб, уклавши в нього стократ менше, ніж потрібно за «правилами» відповідного бізнесу. Правила прості – людський підхід до клієнтів та музикантів. Я особисто знаю 95% і тих, і тих. Не роздувати штат. Ми обмежили вхід, пускаємо лише кого вважаємо потрібним і не проблемним. У плані музики строгого формату немає: рок, джаз, електроніка, поп – усе, що без нальоту комерції та жлобства. Право на помилку відсутнє, адже будь-який «вльот» може обернутись для закладу закриттям. Але поки що всі музиканти, з якими працюємо, йдуть нам назустріч, бо в дусі останніх подій та законів у країні, ми по один бік барикад».

Повертаючись до теми власників клубу. Добре, коли це кілька однодумців, котрі знають, що роблять. Така ситуація для наших земель – велика рідкість. Часто заснування клубів із живою музикою – примха багатіїв, далеких від теми. Для них це імідж, іграшка, набавившись, вони швидко їх закривають. Навіщо зайві клопоти, якщо люди й так приходитимуть поїсти та випити? За словами Зденека Крейці, директора клубу «Каштан» із Праги, клубний бізнес у Чехії неможливий без грантів та державних дотацій. У нас про таке говорити смішно.

Однак упродовж останніх двох років у клубному житті України відбуваються революційні зміни, нині переважно кількісні. Якщо раніше місця, де можна було послухати живий концерт за кухлем пива, були в статусі вимираючого виду, зараз вони активно множаться. Лише в Чернівцях від осені минулого року відкрилися три нові заклади, два у Хмельницькому й до 10 в Києві. Заснування таких клубів – скоріше хобі, охрестити його бізнесом клавіатура не повертається. Клубні концерти – це абсолютно неілюзорна дуля телевізійному та радіоформату, можливість розвитку іншого мистецтва, якому ніколи не знайдеться місця для ротацій на апокаліптичних хвилях та каналах і яке не зазнає ані контролю, ані цензури.

Легендарні клуби

The Cavern Club – заклад, заснований 1957 року, зажив світової слави завдяки тому, що саме тут розпочали свій шлях The Beatles. На початку 1960-х років ліверпульська четвірка зіграла тут близько 300 концертів, а сам клуб знав і часи слави, й миті занепаду: у 1973–1989 роках був закритий. Нині знову приймає відвідувачів і є справжнім раєм для туристів-бітломанів.

The Matrix – клуб у Сан-Франциско, що існував від 1965-го до 1972 року і став осередком розвитку нової популярної течії в рок-музиці, яку назвали «звук Сан-Франциско». Саме тут статували місцеві гурти Jefferson Airplane, Big Brother and the Holding Company, Grateful Dead.

Birdland та Minton's Playhouse – нью-йоркські клуби, що в середині минулого століття справедливо носили звання Мекки світового джазу. Перший із них названий на честь відомого саксофоніста Чарлі Паркера, відомого також під псевдонімом Птах (Bird), чиї музичні експерименти тривалий час були візитною карткою закладу. Діззі Ґіллеспі, Джон Колтрейн, Лестер Янґ, Майлз Девіс – ось лише невеличкий список зірок, чиї виступи втішали публіку цих клубів, що зробили чималий внесок у розвиток бі-бопу – на той час революційного напряму в джазі

 

PRO

Олег Гнатів, «Перкалаба»:

Дивно, але відмінність між клубами тут і в Європі менша, ніж між туалетами чи дорогами. Дві речі, які відрізняють. Перша у плюс нам – кожен клуб в Україні має свій беклайн і барабани, на Заході цього не існує майже ніде – там гурти змушені возити із собою власні (це не стосується фестивальних майданчиків та рідкісних випадків). Друга – тут менеджеру (якщо колектив працює за фіксований гонорар), доводиться брати повну оплату винагороди перед концертом, там заробіток – по праці. Як думаєте, чому?..

I CONTRA

ІванЛеньо, «Гайдамаки»:

Клуб – це частина індустрії розваг. Що веселіше й заможніше живе народ, то масовішим стає відвідування цих закладів і насиченішою програма. На відміну від українських, у європейських клубах виступають усі без винятку артисти: як мегазірки, так і ті, хто лише починає кар’єру. В наших – переважно ті, кого заклад може осилити фінансово, – тобто команди середньої ланки. До того ж вельми часто в них немає належного майданчика – сцени, де музикантові було б комфортно. Зазвичай це якісь невеликі закутки серед столиків чи перед барною стійкою. Така диспозиція сцени свідчить, що основний заробіток клубу – не від концерту, а від кухні та бару. І це далеко не повний перелік розбіжностей.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено