Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 квітня, 2011   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Павлік Гламуров

Наша застояна культура, особливо кінотеатральна, лише іноді може здивувати якимись подіями, які мають потенціал знакових. Класики мовчать, нові імена не з’являються
Павлік Гламуров

Однак минулої суботи в київській «Кінопанорамі» відбулася прем’єра постановки «Павліка Морозова» культового екс-андеграундного драматурга Леся Подерв’янського. Ця подія мала всі шанси здійняти хвилю на плесі болітця українського театру, але закінчиться вона хіба медійним резонансом навколо зіркових імен, задіяних у постановці.

Ім’я Леся Подерв’янського, мабуть, найвідоміше з усіх сучукрлітівських авторів. Його обсценні совєтсько-абсурдистські п’єси в авторському прочитанні знають і цитують усі, починаючи від учнів середніх шкіл і закінчуючи хіпстерами. Отже, реклами будь-які театральні постановки за участю Леся Подерв’янського не потребують. Якщо до цього ще додати акторський склад – Микола Вересень, Андрій Середа, Світлана Вольнова, Володимир Ямненко та німецьку режисуру Андрія Крітенка – то питань взагалі немає. Однак цього виявилося замало.

Лесь Подерв’янський асоціюється з квінтесенційною експресією махрового совка, його антиестетикою й абсурдом. Саме цього я очікував, йдучи на прем’єру. Розчарування охопило вже, коли на сцену вийшов атряд піонерів. Їхні типажі й акуратні костюмчики – це радше откутюрна європейська стилізація під совок, вони аж ніяк не схожі на зомбі-героїв, так добре знаних з аудіозаписів п’єс Подерв’янського. Двоє дівчат легкої поведінки були вдягнені явно не як «валютні дєвочкі» совка, а як дівчата зі спеціалізованих амстердамських кварталів. Блискучий костюмчик Пєлагеї Нилівни зовсім не типовий для совєтських «бутиків».

Павлік Морозов (грає Євген Капорін) нагадує япі, перевдягнутого в піонера, а не продукт макаренківської машини виховання. Йому явно бракує протагоністської харизми. Окрім Капоріна, інші актори, навіть зіркові, також слабко передали дух подерв’янського совка. Обсценною лексикою герої послуговувалися штучно, до того ж поєднуючи її з недоречним, надто літературним суржиком.

Цілком органічно зіграли лише Володимир Ямненко (Філін) та Олег Примаєнко (Сава Морозов, хтивий куркуль). Вони чудово зжилися з образами, і їхня мова була природною. До позитивів можна зарахувати мультимедійну сценографію. Цей новаторський прийом у поєднанні з мінімалістськими «гардівськими» декораціями дає багато простору для акторів. Двоє героїв п’єси (Сфінкс і Павєл Власов) грали виключно у відео на кінопанорамівському екрані.

У допрем’єрних інтерв’ю часто наголошувалося, що Подерв’янський бере активну участь у постановці. Можливо, він і поставив собі мету огламурити або якось десов’єтизувати свою п’єсу, можливо, Крітенко втратив «відчуття совка» у Німеччині. Думаю, «Павлік Морозов» мав би непоганий успіх у Європі. А отнавіщо совко-гламур нам, якщо маємо увесь Київ…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Між заголовками у ЗМІ на кшталт «10 міфів про Шенгенську зону та перспективу безвізового режиму між Україною і ЄС» та «Україна дістане безвізовий режим з ЄС до літа — Юнкер», вісім років. Хоча насправді епопея візової лібералізації між Україною та Євросоюзом триває довше. Чому процес так затягнувся? Що відбулося за цей час? І чи стане надання Києву безвізу кінцевою точкою?
    23 березня, Анна Корбут
  • У березні 2017 року Україні вдалося забрати з окупованого Криму 12 своїх громадян, які відбували покарання в тюрмах півострова і в момент анексії опинилися в правовому вакуумі. Це лише мала частина заручників ситуації, адже таких в’язнів, за приблизними даними, може бути понад 3 тис.
    23 березня, Ганна Чабарай
  • Які протиріччя дестабілізують Північноатлантичний Альянс
    23 березня, Юрій Лапаєв
  • Багато людей не захоплюється чарами Києва лише тому, що мало їх знає. Щодня вони проходять повз будинки та церкви й зовсім їх не помічають, бо біжать у справах, про щось собі міркують, щось собі планують... Але якби ці звичайні перехожі почали думати про місто як таке, все миттю змінилося б. Дивлячись на будинок, можна уявляти, як у ньому жилося людям колись, задовго до твого народження. Ти не просто зачарований вигином вулиці — ти одразу відчуваєш її ритм. Ти розглядаєш місто, а воно розглядає тебе.
    23 березня, Софія Грабовецька
  • Чи цю війну, як і інші криваві сторінки, краще якнайшвидше забути — навіщо пам’ятати всі жахіття обстрілів, зраду близьких та втрату найрідніших?
    23 березня, Єлизавета Гончарова
  • З чого і як починалася історія української електроакустичної музики
    23 березня, Алла Загайкевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено