Культура

  ▪   Наталя Петринська

Літакцент року: без поезії, але з Жаданом і Чехом

Тиждень побував на нагородженні переможців відомого літературного рейтингу

Жовті нарциси – номінантам, дипломи – переможцям: церемонія нагородження книжкового рейтингу «ЛітАкцент року – 2017» нагадує невимушену дружню дискусію із жартами і легким "тролінгом" нашого герметичного літературного середовища. Іронія тут у всьому – героєм вечора стає не високочолий патетичний поет, а скромний консультант книгарні "Є" Григорій, на якого покладено поважну місію оголошувати переможців.  Спершу Григорій не з'являється, а його роль зголошується зіграти дівчина з залу, а коли згодом таки виходить  під гучні оплески публіки, постійно квапиться із оголошенням переможців, руйнуючи інтригу. Словом, все у кращих традиціях "гегів", які нерідко супроводжують подібні культурні заходи.

 

Це десята церемонія нагородження  книжкової премії літературного порталу «ЛітАкцент». За цей час вона часто спричиняла якщо не галас, то невдоволене перешіптування у літературній тусовці. Особливо антипремія "Золота булька", яку в різні роки за свої твори отримували Юрій Андрухович, Наталка Сняданко, Таня Малярчук та інші відомі українські письменники. Знані літератори та їхні прихильники – вразлива і нерідко образлива публіка, тож "булька", яка є символом невиправданих сподівань, після вручення роздувалася ще ширше за рахунок полеміки в соцмережах. Інші номінації – не настільки дражливі, утім і вони є джерелом для дискусій у дусі "непозбувної бентеги". Але, в цьому, власне і  "фішка" будь-яких книжкових рейтингів – вони провокують обговорення, пожвавлюючи і розвиваючи літературний процес. Ну і, звісно, за допомогою експертів допомагають систематизувати і виокремити найцікавіше серед потоку новинок, які вийшли протягом року.

 

Читайте також: Софі Жульєн: «Українська література заслуговує на популярність»

 

Цьогорічний "Літакцент року" був на диво спокійним, – 12 членів журі у різних номінаціях демонструвало поблажливість і ледь не одностайність, а деякі відзначені дипломами книжки можна було "вирахувати" заздалегідь. Найочікуваніший переможець – роман "Інтернат" Сергія Жадана у номінації "Проза". Хоча чимало людей "ставило" на "Землю загублених " – збірку малої прози Катерини Калитко, яка у 2017-му вже отримала кілька літературних нагород.  ""Земля загублених" – книжка, яка не може мати до себе претензій. Але не Калитко, тому що є Жадан. "Інтернат" – це найкраще, що є у його прозі. Найкраще, що зараз написано про ситуацію на Сході. Ця книжка протрималася майже два місця у топі книгарні "Є", це теж багато про що свідчить", – пояснив вибір журі літературознавець Ростислав Семків. Він також розповів, чим хибують книжки, які не отримали відзнаку: "Дім для Дома" Вікторії Амеліної – цікава родинна сага, але до великих текстів треба добиратися поступово. "Харків 1938" Олександра Ірванця  – приємно, що продовжує розвиватися бурлескна проза, але крім бурлеску там нічого особливого немає. "Ловець океану"  Володимира Єрмоленка – дуже рафінований текст, але програшний, бо ми знаємо сюжет "Одісеї", довкола якої все обертається".

 

 

Окрім "Прози",  довколалітературну публіку найбільше інтригувала "Поезія" – традиційно сильна номінація, адже в Україні ніколи не бракувало справді хороших поетів, тож і конкуренція тут була завжди високою. Однак цього року результат у цій номінації став головною несподіванкою, адже переможців у "Поезії" не виявилося. Номінанти можуть втішитися думкою, що відсутність "лауреата" означає колективну перемогу, адже усі представлені книжки отримали стримано-схвальні відгуки літературознавців, які їх оцінювали у межах рейтингу. Логіку журі пояснила письменниця Олена Гусейнова: "На книжку Галини Крук «Доросла» довго чекали з багатьох причин, але іноді таке велике очікування закінчується легким розчаруванням. "Хлоя" Павла Коробчука – непроста книжка, яка у 30 років автора претендує, щоб стати вибраним, вже примушує задуматися, як її сприймати. "Бабин Яр. Голосами" Маріанни Кіяновської – ще складніша книжка, ризикована, щоб її писати і читати, ризикована, щоб думати про неї і проінтерпретувати. "Глінтвейн дорогою на Говерлу" Василя Карп’юка – дуже рівна, тиха книжка, яка цією тихістю когось захопила, а когось навпаки розчарувала. І "Цукровик" Олександра Мимрука – міцний хороший дебют, але для найкращої книжки автору потрібно зробити ще кілька кроків".

 

У номінації "Поезія і проза для дітей" були представлені книжки "Майя та її мами" Лариси Денисенко, "Старшокласниця. Першокурсниця" Анастасії Левкової, "Крута компанія" Надії Білої, "Лякація" Івана Андрусяка, "Хто росте в саду" Катерини Міхаліциної. До опису кожної книжки журі підійшло досить креативно – перекладач Володимир Чернишенко, виголосив короткі віршовані вердикти, стилістично подібні до дитячої поезії. Зрештою переможцем у номінації "Поезія і проза для дітей" стала книжка Івана Андрусяка "Лякація".  "Кожна із книжок заслуговувала на перемогу. Іван Андрусяк отримує цю відзнаку не лише за те, що він написав вірші, які є в книжці "Лякація". Він писав й кращі речі.  Він її одержує як символ того, що українська дитяча література переживає фантастичний розквіт " – підсумував вибір журі Володимир Чернишенко.

 

Читайте також: Література еліт і мас

 

За словами експертів ще однієї номінації книжкового рейтингу "Літакцент року" під назвою "Есеїстика і художній репортаж", їхню фахову оцінку ускладнювала жанрова розмитість представлених книжок. Про нюанси оцінювання розповіла літературознавця Ярина Цимбал: "12 неймовірних жінок. Про цінності, які творять людину" Мар'яни Савки – це 12 інтерв'ю. Цей жанр не належить ні до есеїстики, ні до репортажів. "Українські жінки у горнилі модернізації" Оксани Кісь – це збірка з 12 наукових статей, які написали дев'ять авторок. "Весь цей літературний джаз" Олександра Клименка – це все таки есеїстка, плюс інтерв’ю. Але книжка справляє неоднорідне враження – вона дещо розсмикана і в ній багато самомилування.  "Саудаде" Андрія Любки теж самозакохана книжка, з численними деталями з життя самого Любки. "Точка нуль" Артема Чеха – це розповідь про рік, який автор провів у лавах ЗСУ. Їй притаманна щирість, відсутність героїзації, інтерес до життя людини. Збірка Чеха апелює до кожного". Після цих слів Ярини Цимбал атмосфера інтриги у залі майже розвіялась, адже усі зрозуміли, що переможцем у номінації "Есеїстика і художній репортаж" стала книжка Артема Чеха "Точка нуль". Літературознавиця Тетяна Терен, яка також оцінювала книжки цієї номінації, взагалі назвала книжку Чеха "найкращою книжкою про події на сході України" (20 хвилин тому Ростислав Семків так означив роман Жадана) і зазначила, що в ній немає жодного зайвого тексту.

 

   

Обкладинки переможців

 

І зрештою остання номінація у категорії "Літературознавство", яку оцінює не запрошене журі, а сам портал "Літакцент", засвідчила, що українські фахівці з літератури працюють повільно і мало. "У довгому списку було чотири книжки, у короткий увійшли три" – розповіла деталі відбору головна редакторка сайту Ірина Троскот. І хоча поле для оцінювання у експертів було вкрай вузьким, вони таки обрали книжку, яка перемогла у цій номінації. Найкращою літературознавчою книжкою стала "Поховання на могилі" київського історика літератури, критика та письменника Михайла Назаренка. "Це оновлене і доповнення перевидання книжки 2006 року, яка не втратила актуальності. Ця іронічна і глибока книжка бореться з фейками про Шевченка" – деталізувала Ірина Троскот.  Сам Михайло Назаренко назвав свою працю не "книжкою про Шевченка", а книжкою про "Україну українців" і текстом про те, що не повинно повторюватися.

 

Читайте також: Яцек Денель: «Що ліпша література, то складніша вона для перекладу»

 

Після оголошення останнього переможця публіка з нетерпінням чекала на те, хто ж отримає антипремію "Золота булька", яку визначають усі 12 членів журі, і яку можна назвати "розчаруванням року". Літературознавиця Богдана Романцова, яка вважає антипремії "невід'ємною складовою здорового літературного процесу", розповіла, що один член журі проголосував за "Інтернат" Жадана (за повторюваність), троє – за "Ловця океану" Єрмоленка (за надмірну афористичність, яка наближує автора до Коельйо). Утім, вердикт решти літературних експертів був одностайним – "Золоту бульку" отримав роман Олександра Ірванця "Харків 1938". Майже класик української літератури, Підскарбій Бу-Ба-Бу,  розчарував літературознавців тим, що не запропонував нічого якісно нового. "Персонажі у книжці картонні, забагато еротики. Ірванець залишився в естетиці 1990-х, він намагається руйнувати заборони, які давно зруйновано" – пояснила вибір журі Богдана Романцова.

 

 

Отже, акценти, які розставили літературні експерти, свідчать про певні тенденції в українській літературі: книжки про Донбас не втрачають актуальності і ваги, адже тема війни буде проговорюватися і переосмислюватися ще не один рік поспіль. Поезія теж занурилася у проговорення травм, тільки здебільшого особистих. Порівняно з художніми книжками, літературознавство і есеїстика дещо пасуть задніх, утім продовжує активно розвиватися дитяча література. Головне, що нам є з чого вибрати, а це найперша ознака того, що літературний процес в Україні не стоїть на місці.