Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 квітня, 2011   ▪   Спілкувався: Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Обсценні Евріпіди

Шизофренічно-гротескні п’єси київського художника Леся Подерв’янського відомі вже не першому поколінню українців:«Гамлет», «Павлік Морозов (епічна трагедія)», «Герой нашого часу» та інші сповнені ненормативної лексики тексти почали поширюватися в магнітофонних записах ще за пізнього СРСР.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (180)
від 14 квітня, 2011
Обсценні Евріпіди
Анастасія Подерв'янська

  Згодом ці твори були випущені у брошурах, викладені в мережі й розтягнуті на цитати. Тепер 58-річний автор разом з Андрієм Крітенком, німецьким режисером з українським паспортом, взявся вивести свої фантасмагоричні видіння на справжню сцену.

Класика й модерн

Перед початком інтерв’ю Андрій Крітенко перевертає текстом донизу грубенький стос паперів, що лежать на столі. Видно, що надруковане в багатьох місцях покреслено або, навпаки, дописано ручкою.

У. Т.: Це «Павлік Морозов»?

А. К.: Це екстра-текст.

У. Т.: Тобто саму п’єсу для сцени переробили?

А. К.: Ще й як.

У. Т.: Як узагалі виникла ідея винести це на підмостки?

Л. П.: Насправді ця ідея не наша. Звичайно, вона могла виникнути і в нас, але мало що нам може спасти на думку. Для реалізації в нас просто забракло б можливостей. Тому треба сказати так: ідея постановки належить нашому другові й соратникові Анатолію Димчуку. Це бізнесмен і галерист, він мешкає в Одесі й має там галерею, збирається відкрити одну і в Києві... Якось за пляшкою ми ідею обговорили і вдарили по руках.

Я при цьому сказав, що працюватиму тільки з Андрієм. Бо, по-перше, ми друзі, а я товаришую лише з талановитими людьми. А по-друге, ми з ним уже працювали, і для мене це завжди було як свято (1993 року Подерв’янський створив для постановки Крітенка «Оргія» за Лесею Українкою оформлення, за яке отримав премію «Пектораль». – Ред.).

А. К.: Я теж погодився одразу. По-перше, якби Лесь сказав «пашлі, грабаньом сбєркасу», я й то пристав би на пропозицію...

Л. П.: Аналогічно!

А. К.: Крім того, п’єса «Павлік Морозов» найближча, як на мене, до моєї улюбленої «Вакханки» Евріпіда. Я не проводжу, звичайно, прямих паралелей – це було би просто глупством. Але колізії, лінії, мотивації... З погляду архітектоніки, як на мене, тут багато спільного.

У. Т.: Я чув, на сцені крім акторів буде великий екран, якісь відеоінсталяції...

Л. П.: Річ у тім, що рішення продиктовані приміщенням. Це буде зала «Кінопанорами», і ми її вибрали саме тому, що там є величезний екран. Але він у жодному разі не буде частиною декорацій, а спілкуватиметься з акторами, на нього покладається дуже велика роль.

А. К.: Це не якісь загравання із сучасними способами передачі інформації. Екран житиме своїм життям. Утім, усього ми вам усе одно не скажемо, сюрпризи розкривати не в наших інтересах.

У. Т.: Словом, ми побачимо не те, що звикли читати як епічну трагедію «Павлік Морозов».

Л. П., А. К. (хором): Не зовсім те. Зовсім не те.

А. К.: Зрештою, постановка п’єси для читання – це і є авторське читання. А в нас буде постановка п’єси як такої.

У. Т.: Ви назвали б цю постановку створеною на злобу дня?

А. К.: Зовсім не назвав би. Тому я й згадав про «Вакханок». Нині ж частенько беруть класичні тексти й намагаються їх модернізувати. А тут інша річ: класика з модерного тексту. Як роблять сучасні автори? Вдягають античних героїв у модерні шати, дають їм пістолети якісь...

Л. П.: ...А в нас дуже органічно сплітаються антична міфологія й міфологія совка. І з’ясовується, що дистанція між ними не така вже й велика. 

А. К.: Річ у тому, що в цих текстах є міф. Якщо ви уважно прочитаєте того самого Евріпіда, зрозумієте, що такі тексти мають дуже серйозний відгук у душах сучасних людей.

Л. П.: До того ж якби мене справді цікавила тільки злоба дня, то цих п’єс уже давно ніхто не пам’ятав би. Але дивна річ: їх сприймають навіть ті молоді люди, які народилися за незалежної України й нічого не знають про совок.

У. Т.: Проте ці п’єси містять цілком «рідні» нам архетипи. Коли читаєш про літературо­знавця Івана Опанасовича Харченка, одразу згадуєш власний гуртожиток...

Л. П.: Ну у випадку Івана Опанасовича важливо, що до нього приходить Чорт. Це ж інтерпретація розвитку Фауста!

А. К.: А Фауст – теж архетип.

Армія корисна митцям

У. Т.: Чи правда, що першу п’єсу ви написали в радянській армії?

Л. П.: Було, було. В армії взагалі було чудово, бо коли я зрозумів, що опинився в центрі абсурду, грубо кажучи, в божевільні, відчув, що треба робити, як Швейк у психлікарні. Якщо пам’ятаєте: «У божевільні було дуже весело: всі казилися, лазили рачки і дерлися на стіни. І Швейк казився разом з усіма». Так і в армії: якщо ти в божевільні, поводься, як нормальні хворі. Інакше просто не можна.

Я тоді також зрозумів, що армія дуже корисна творчим особистостям. Бо звичайній людині там нічого робити, для неї це втрачені роки. А ось творча отримує те, що я називаю нестандартним мисленням. Коли товариш капітан каже: «Ти шо, нє знаєш, шо в арміі круглоє тащат, а квадратноє катят?» – оце, на мою думку, і є навички нестандартного мислення.  

У. Т.: Театр абсурду, як на мене, присутній і в нашому повсякденному житті.

Л. П.: Все одно з радянською армією це порівняти не можна.

А. К.: А чому ви сучасне життя називаєте театром абсурду? На мій погляд, усе настільки заплановано, і вивірено, і розподілено на складові... Усі ж розуміють, хто чим займається, просто, може, не говорять про це.

А взагалі в абсурді є своя логіка. Я колись мав честь грати в п’єсі «Чекаючи на Годо» і зрозумів: моя роль абсолютно логічна, й логіка ця дуже жорстка.

У. Т.: А в п’єсах Подерв’янського є жорстка логіка?

А. К.: Безумовно.

У. Т.: Ви постійно наголошуєте, що є художником, а література для вас – лише розвага...

Л. П.: Якщо щось є справжнім, то це завжди розвага. Те, що робиться надто серйозно, як правило, непрофесійне. А професійне – то зазвичай забавка.

У. Т.: Які ще практикуєте розваги, крім написання п’єс?

Л. П.: Власне життя (красномовно мовчить).

У. Т.: Наскільки персонажі ваших творів змальовані вами з власного життя?

Л. П.: Я просто маю непогане око й добре вухо. Вмію спостерігати й виокремлювати з побаченого головне. Звичайна людина пройде і не запам’ятає, а в мене все зберігається. Причому це стосується і образотворчого мистецтва, і літературних текстів... Воно може вистрілити, а може й ні – це дуже важко вербалізувати. Це відбувається саме.

Почуватися гідною людиною

У. Т.: П’єси – розвага, а на життя ви заробляєте картинами. Добре продаються?

Л. П.: Ну хотілося б краще, але нічогенько. Останнім часом якось пожвавився арт-ринок в Україні. Раніше його просто не було, мусили багато їздити, виставлятись – усі художники так робили, не тільки я. Тепер же багато хто охолонув до таких поїздок. Це ж великий клопіт, тепер покупець є і тут.

Який саме покупець? Це різні люди. Принаймні з мого досвіду. З одними я навіть товаришую, а інші промайнули набігом. Приїздять на дорогому авто: «Показуйте». Я показую. Добре, кажуть, ми вам зателефонуємо завтра. Справді, телефонують чітко у визначений час і кажуть: ми вибрали ту картину, яка більша й дорожча. І більше я їх ніколи не бачу...

У. Т.: Є популярна думка, що люди з товстими гаманцями в принципі не розуміються на мистецтві...

Л. П.: Та насправді на мистецтві, й на живописі зокрема, не знається ніхто. За винятком вузького прошарку людей, які називають себе художниками, та ще небагатьох людей, які мають до того природний хист.

У. Т.: Чому ж тоді люди взагалі купують живопис?

Л. П.: Не знаю. А чому люди ходять у басейн? Разом з тим Лувр переповнений людьми, які дивляться не так на роботи, як на етикетки. Або взяти оперу – багато хто відвідує її, але насправді нічого не розуміє. Я це стверджую абсолютно авторитетно.

У. Т.: Тобто так званий духовний рівень широких мас насправді підвищити неможливо?

Л. П.: Я говоритиму тільки про живопис. Має бути Божий дар сприйняття цього мистецтва. Якщо говорити про «покращення світу» загалом, то в історії було багато діячів, які робили це. І нічого доброго з цього не вийшло.

У. Т.: А, скажімо, Помаранчева революція, яку ви активно підтримували, хіба теж не була спробою «покращення світу»?

Л. П.: Нічого подібного. То була просто реакція людини, у гідність якої плюнули. Не більше й не менше. Можна було лишатися вдома і почуватися бидлом, а можна було вийти на вулицю й почуватися людиною гідною.

У. Т.: Тоді йшлося не просто про вихід на вулицю. В одному з інтерв’ю ви розповідали, що перебували в групі колишніх спецназівців і були готові палити танки, якби вони пішли на Майдан...

Л. П.: Так, була така компанія, до якої входили й деякі мої знайомі. А що ж робити? Коли на тебе їде танк, його треба палити. Є такі прості речі: якщо влада стріляє по народу, вона автоматично втрачає легітимність і народ отримує право стріляти в неї.

У. Т.: Як почувається ваша гідність сьогодні, коли політичні лідери того Майдану все провалили?

Л. П.: Це їхні проблеми. Для мене головне, як я поводжуся в цій ситуації. Я за них не відповідаю, з моєю гідністю все нормально.

У. Т.: Ви згодні з думкою про те, що нових Майданів уже не буде?

Л. П.: Я в Україні бачив дуже багато Касандр, і всі вони влучали пальцем у небо. Тому не брався б нічого пророчити.

Загалом якщо вже скиглити про те, як усе погано, то треба мати якусь порівняльну шкалу скиглення. Часом варто озирнутися назад і згадати, що в нас колись було. Якщо зараз у нас Янукович і «Танці з зірками», то раніше ж узагалі був Льончик і «Лебедине озеро». Причому на всіх каналах, а їх налічувалося аж три. Або коли хочеться пива, треба було оббігати півміста й вистояти в довжелезній черзі... Я ж усе це пам’ятаю. 

У. Т.: Отже, ви оптиміст?

Л. П.: Не думаю, що я оптиміст чи песиміст. Я ці емоції фільтрую й намагаюся бачити речі такими, якими вони є.

У. Т.: Багато хто намагається, ось тільки не у всіх виходить. Можливо, для цього є якийсь спеціальний рецепт Подерв’янського?

Л. П.: Треба просто тренуватися і займатися медитацією. Тоді кількість переходить у якість.

У. Т.: А як часто ви сідаєте й медитуєте?

Л. П.: Я стою. У мене стояча медитація. Від 20 до 40 хвилин майже щодня.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено