Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 квітня, 2011   ▪   Спілкувався: Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Обсценні Евріпіди

Шизофренічно-гротескні п’єси київського художника Леся Подерв’янського відомі вже не першому поколінню українців:«Гамлет», «Павлік Морозов (епічна трагедія)», «Герой нашого часу» та інші сповнені ненормативної лексики тексти почали поширюватися в магнітофонних записах ще за пізнього СРСР.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (180)
від 14 квітня, 2011
Обсценні Евріпіди
Анастасія Подерв'янська

  Згодом ці твори були випущені у брошурах, викладені в мережі й розтягнуті на цитати. Тепер 58-річний автор разом з Андрієм Крітенком, німецьким режисером з українським паспортом, взявся вивести свої фантасмагоричні видіння на справжню сцену.

Класика й модерн

Перед початком інтерв’ю Андрій Крітенко перевертає текстом донизу грубенький стос паперів, що лежать на столі. Видно, що надруковане в багатьох місцях покреслено або, навпаки, дописано ручкою.

У. Т.: Це «Павлік Морозов»?

А. К.: Це екстра-текст.

У. Т.: Тобто саму п’єсу для сцени переробили?

А. К.: Ще й як.

У. Т.: Як узагалі виникла ідея винести це на підмостки?

Л. П.: Насправді ця ідея не наша. Звичайно, вона могла виникнути і в нас, але мало що нам може спасти на думку. Для реалізації в нас просто забракло б можливостей. Тому треба сказати так: ідея постановки належить нашому другові й соратникові Анатолію Димчуку. Це бізнесмен і галерист, він мешкає в Одесі й має там галерею, збирається відкрити одну і в Києві... Якось за пляшкою ми ідею обговорили і вдарили по руках.

Я при цьому сказав, що працюватиму тільки з Андрієм. Бо, по-перше, ми друзі, а я товаришую лише з талановитими людьми. А по-друге, ми з ним уже працювали, і для мене це завжди було як свято (1993 року Подерв’янський створив для постановки Крітенка «Оргія» за Лесею Українкою оформлення, за яке отримав премію «Пектораль». – Ред.).

А. К.: Я теж погодився одразу. По-перше, якби Лесь сказав «пашлі, грабаньом сбєркасу», я й то пристав би на пропозицію...

Л. П.: Аналогічно!

А. К.: Крім того, п’єса «Павлік Морозов» найближча, як на мене, до моєї улюбленої «Вакханки» Евріпіда. Я не проводжу, звичайно, прямих паралелей – це було би просто глупством. Але колізії, лінії, мотивації... З погляду архітектоніки, як на мене, тут багато спільного.

У. Т.: Я чув, на сцені крім акторів буде великий екран, якісь відеоінсталяції...

Л. П.: Річ у тім, що рішення продиктовані приміщенням. Це буде зала «Кінопанорами», і ми її вибрали саме тому, що там є величезний екран. Але він у жодному разі не буде частиною декорацій, а спілкуватиметься з акторами, на нього покладається дуже велика роль.

А. К.: Це не якісь загравання із сучасними способами передачі інформації. Екран житиме своїм життям. Утім, усього ми вам усе одно не скажемо, сюрпризи розкривати не в наших інтересах.

У. Т.: Словом, ми побачимо не те, що звикли читати як епічну трагедію «Павлік Морозов».

Л. П., А. К. (хором): Не зовсім те. Зовсім не те.

А. К.: Зрештою, постановка п’єси для читання – це і є авторське читання. А в нас буде постановка п’єси як такої.

У. Т.: Ви назвали б цю постановку створеною на злобу дня?

А. К.: Зовсім не назвав би. Тому я й згадав про «Вакханок». Нині ж частенько беруть класичні тексти й намагаються їх модернізувати. А тут інша річ: класика з модерного тексту. Як роблять сучасні автори? Вдягають античних героїв у модерні шати, дають їм пістолети якісь...

Л. П.: ...А в нас дуже органічно сплітаються антична міфологія й міфологія совка. І з’ясовується, що дистанція між ними не така вже й велика. 

А. К.: Річ у тому, що в цих текстах є міф. Якщо ви уважно прочитаєте того самого Евріпіда, зрозумієте, що такі тексти мають дуже серйозний відгук у душах сучасних людей.

Л. П.: До того ж якби мене справді цікавила тільки злоба дня, то цих п’єс уже давно ніхто не пам’ятав би. Але дивна річ: їх сприймають навіть ті молоді люди, які народилися за незалежної України й нічого не знають про совок.

У. Т.: Проте ці п’єси містять цілком «рідні» нам архетипи. Коли читаєш про літературо­знавця Івана Опанасовича Харченка, одразу згадуєш власний гуртожиток...

Л. П.: Ну у випадку Івана Опанасовича важливо, що до нього приходить Чорт. Це ж інтерпретація розвитку Фауста!

А. К.: А Фауст – теж архетип.

Армія корисна митцям

У. Т.: Чи правда, що першу п’єсу ви написали в радянській армії?

Л. П.: Було, було. В армії взагалі було чудово, бо коли я зрозумів, що опинився в центрі абсурду, грубо кажучи, в божевільні, відчув, що треба робити, як Швейк у психлікарні. Якщо пам’ятаєте: «У божевільні було дуже весело: всі казилися, лазили рачки і дерлися на стіни. І Швейк казився разом з усіма». Так і в армії: якщо ти в божевільні, поводься, як нормальні хворі. Інакше просто не можна.

Я тоді також зрозумів, що армія дуже корисна творчим особистостям. Бо звичайній людині там нічого робити, для неї це втрачені роки. А ось творча отримує те, що я називаю нестандартним мисленням. Коли товариш капітан каже: «Ти шо, нє знаєш, шо в арміі круглоє тащат, а квадратноє катят?» – оце, на мою думку, і є навички нестандартного мислення.  

У. Т.: Театр абсурду, як на мене, присутній і в нашому повсякденному житті.

Л. П.: Все одно з радянською армією це порівняти не можна.

А. К.: А чому ви сучасне життя називаєте театром абсурду? На мій погляд, усе настільки заплановано, і вивірено, і розподілено на складові... Усі ж розуміють, хто чим займається, просто, може, не говорять про це.

А взагалі в абсурді є своя логіка. Я колись мав честь грати в п’єсі «Чекаючи на Годо» і зрозумів: моя роль абсолютно логічна, й логіка ця дуже жорстка.

У. Т.: А в п’єсах Подерв’янського є жорстка логіка?

А. К.: Безумовно.

У. Т.: Ви постійно наголошуєте, що є художником, а література для вас – лише розвага...

Л. П.: Якщо щось є справжнім, то це завжди розвага. Те, що робиться надто серйозно, як правило, непрофесійне. А професійне – то зазвичай забавка.

У. Т.: Які ще практикуєте розваги, крім написання п’єс?

Л. П.: Власне життя (красномовно мовчить).

У. Т.: Наскільки персонажі ваших творів змальовані вами з власного життя?

Л. П.: Я просто маю непогане око й добре вухо. Вмію спостерігати й виокремлювати з побаченого головне. Звичайна людина пройде і не запам’ятає, а в мене все зберігається. Причому це стосується і образотворчого мистецтва, і літературних текстів... Воно може вистрілити, а може й ні – це дуже важко вербалізувати. Це відбувається саме.

Почуватися гідною людиною

У. Т.: П’єси – розвага, а на життя ви заробляєте картинами. Добре продаються?

Л. П.: Ну хотілося б краще, але нічогенько. Останнім часом якось пожвавився арт-ринок в Україні. Раніше його просто не було, мусили багато їздити, виставлятись – усі художники так робили, не тільки я. Тепер же багато хто охолонув до таких поїздок. Це ж великий клопіт, тепер покупець є і тут.

Який саме покупець? Це різні люди. Принаймні з мого досвіду. З одними я навіть товаришую, а інші промайнули набігом. Приїздять на дорогому авто: «Показуйте». Я показую. Добре, кажуть, ми вам зателефонуємо завтра. Справді, телефонують чітко у визначений час і кажуть: ми вибрали ту картину, яка більша й дорожча. І більше я їх ніколи не бачу...

У. Т.: Є популярна думка, що люди з товстими гаманцями в принципі не розуміються на мистецтві...

Л. П.: Та насправді на мистецтві, й на живописі зокрема, не знається ніхто. За винятком вузького прошарку людей, які називають себе художниками, та ще небагатьох людей, які мають до того природний хист.

У. Т.: Чому ж тоді люди взагалі купують живопис?

Л. П.: Не знаю. А чому люди ходять у басейн? Разом з тим Лувр переповнений людьми, які дивляться не так на роботи, як на етикетки. Або взяти оперу – багато хто відвідує її, але насправді нічого не розуміє. Я це стверджую абсолютно авторитетно.

У. Т.: Тобто так званий духовний рівень широких мас насправді підвищити неможливо?

Л. П.: Я говоритиму тільки про живопис. Має бути Божий дар сприйняття цього мистецтва. Якщо говорити про «покращення світу» загалом, то в історії було багато діячів, які робили це. І нічого доброго з цього не вийшло.

У. Т.: А, скажімо, Помаранчева революція, яку ви активно підтримували, хіба теж не була спробою «покращення світу»?

Л. П.: Нічого подібного. То була просто реакція людини, у гідність якої плюнули. Не більше й не менше. Можна було лишатися вдома і почуватися бидлом, а можна було вийти на вулицю й почуватися людиною гідною.

У. Т.: Тоді йшлося не просто про вихід на вулицю. В одному з інтерв’ю ви розповідали, що перебували в групі колишніх спецназівців і були готові палити танки, якби вони пішли на Майдан...

Л. П.: Так, була така компанія, до якої входили й деякі мої знайомі. А що ж робити? Коли на тебе їде танк, його треба палити. Є такі прості речі: якщо влада стріляє по народу, вона автоматично втрачає легітимність і народ отримує право стріляти в неї.

У. Т.: Як почувається ваша гідність сьогодні, коли політичні лідери того Майдану все провалили?

Л. П.: Це їхні проблеми. Для мене головне, як я поводжуся в цій ситуації. Я за них не відповідаю, з моєю гідністю все нормально.

У. Т.: Ви згодні з думкою про те, що нових Майданів уже не буде?

Л. П.: Я в Україні бачив дуже багато Касандр, і всі вони влучали пальцем у небо. Тому не брався б нічого пророчити.

Загалом якщо вже скиглити про те, як усе погано, то треба мати якусь порівняльну шкалу скиглення. Часом варто озирнутися назад і згадати, що в нас колись було. Якщо зараз у нас Янукович і «Танці з зірками», то раніше ж узагалі був Льончик і «Лебедине озеро». Причому на всіх каналах, а їх налічувалося аж три. Або коли хочеться пива, треба було оббігати півміста й вистояти в довжелезній черзі... Я ж усе це пам’ятаю. 

У. Т.: Отже, ви оптиміст?

Л. П.: Не думаю, що я оптиміст чи песиміст. Я ці емоції фільтрую й намагаюся бачити речі такими, якими вони є.

У. Т.: Багато хто намагається, ось тільки не у всіх виходить. Можливо, для цього є якийсь спеціальний рецепт Подерв’янського?

Л. П.: Треба просто тренуватися і займатися медитацією. Тоді кількість переходить у якість.

У. Т.: А як часто ви сідаєте й медитуєте?

Л. П.: Я стою. У мене стояча медитація. Від 20 до 40 хвилин майже щодня.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Бельгія, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Канада, Британія та США. Таким був перший склад НАТО на момент його заснування у квітні 1949 року. На початку Альянс мав виконувати кілька функцій.
    26 травня, Анна Корбут
  • «Квадратне — котити, а кругле — нести». Відомий із радянських часів армійський жарт про сутність завдань, які часто ставлять перед солдатами в збройних силах, досі не втратив актуальності. Особливо добре це видно за межами зони АТО, де рано чи пізно на певний період опиняється кожен підрозділ… Адже українська армія, оновлена чудовими бойовими кадрами знизу, за своєю суттю так і лишилася радянською «завдяки» вихованому в цій системі керівництву, психологію якого змінити не так уже й просто.
    26 травня, Валерія Бурлакова
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено